Про свої враження від виступу івано-франківського «Прикарпаття» на екваторі чемпіонату України серед команд Першої ліги, а також про перспективи головної команди області розповідає футбольний експерт «ГК» Мирослав СТУПАР.

- Враження прикре. Вважаю, те, що відбувається зараз з «Прикарпаттям», явище тимчасове. Ситуації, в якій опинилася зараз наша команда, я би не побажав нікому. А ситуація така, що команда на мілині і немає ніяких фінансових тилів, немає гарантій, що гравці будуть завтра їсти чи отримувати зарплату. Вважаю, що повинен бути твердий господар, який бачить перед собою кінцеву мету: як мінімум, не просто грати у Першій лізі, а перебувати серед найкращих команд у турнірній таблиці, щоби задавати тон і повернути на трибуни глядача. Ні, вболівальники не відвернулися від команди. Стадіон «Рух» не є порожнім навіть зараз, коли команда перебуває на останньому місці. Є ще такі симпатики футболу, які не розчарувалися повністю і вірять, що рано чи пізно команда гратиме на належному рівні. Якщо взяти історію виступів головної команди краю, то можна відстежити певну тенденцію успішних виступів, які хвилеподібно змінювалися підйомами і спадами. Скажімо, у 1957 році ми грали у чвертьфіналі Кубка СРСР проти московського «Спартака». Далі був спад, але у 1969 році «Спартак» став чемпіоном України. Вже через три роки у перехідному матчі обіграли «Даугаву» і потрапили у Першу лігу чемпіонату СРСР. Там довгих дев'ять сезонів ми грали досить непогано проти найкращих команд Союзу. Повертаючись до сьогодення, треба визнати, що нинішній спад команди, відверто, затягнувся. Водночас, не можу не згадати і такий цікавий факт, коли «Спартак» під орудою «Лукору» вилетів з Першої ліги, тільки завдяки «Факелу», який переміг у Другій лізі, нам вдалося втримати своє місце, адже між цими командами відбулася своєрідна рокіровка. А якби не було «Факела», що б ми робили? Та грали би у Другій лізі, як свого часу це робив Тернопіль, Чернівці та й інші команди. Водночас я знаю, що сьогодні не є бездушними до «Прикарпаття» наші перші особи міста та області. Особливо це стосується Михайла Васильовича Вишиванюка, який, до слова, був губернатором, коли «Прикарпаття» грало у Вищій лізі України, і підтримував команду. Я думаю, що він підставить своє плече і цього разу. Великі надії вболівальники покладали на варіант зі «Скорзонерою», яка б мала фінансового взяти під свою опіку команду. Але від слів до реального втілення в життя планів поки що не дійшло. Тому те, що навіть у такій скрутній ситуації команда десь щось показує, - вже досягнення. І своїми кадрами, ми, на жаль, рятуватися не можемо. Сьогодні діє таке правило: є гроші - є команда, а футболісти є товаром. І хороші гравці, знаючи, що тут будуть нормально платити, завжди сюди приїдуть. До того ж, маючи фінансові потуги, ми могли б повернути до нашого краю своїх футболістів, які грають по всій Україні, буде мотивація для наших тренерів, які будуть мати куди готувати кадри. Я усюди кажу про те, що втрата нами шести команд Другої ліги - це великий мінус футболістам і тренерам. Дуже прикро, що ми втратили команду «Чорногора» - найдешевшу в Україні, це були студенти, які вчилися на стаціонарі і сім років грали у друголіговому дивізіоні. Саме з цієї команди шість виконавців грають у Прем'єр-лізі і один - в Росії. Це є величезний показник, і на це варто рівнятися. Відтак нам треба створити ще й команду, яка була б трампліном для «Прикарпаття», а не брати з ДЮСШ молодих гравців у Першу лігу. Рано чи пізно ми до цього дійдемо. Просто усі разом повинні об'єднатися і допомогти команді. Шкода наш стадіон, який пустує, шкода вболівальників, яких свого часу збиралося по 20 тисяч на «Шахтар» чи «Динамо». Що вони зараз - не вболівальники? Звісно ж, вони вболівальники, але хочуть бачити хороший футбол у виконанні хороших гравців. Тоді піде ажіотаж, тоді будуть емоції і відповідний настрій. Ці всі фактори повинні втримати команду на плаву, а вже пізніше, можливо, можна буде ставити якісь більш глобальні завдання.

Галицький кореспондент