Як ми вже повідомляли, недавно в Ужгороді відбулася під патронатом Президента Віктора Януковича та Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи міжнародна науково-практична конференція «Сталий розвиток Карпат та інших гірських регіонів Європи». Нагадаємо, до речі, що дводенний форум прикрашало 18 державних прапорів (крім українського, ще 16 країн Євросоюзу, а також Туреччини). і це ще раз засвідчило ту вагу, що її надають у Старому світі збереженню в чистоті європейських «легень», як іще називають наші гори. Детальніше ж про це, про рішення конференції, про екологічні проблеми Прикарпаття й перспективи їхнього розв’язання розповідає один з учасників форуму доктор геолого-мінералогічних наук, професор Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу Олег АДАМЕНКО.

- Ужгородська декларація матиме вагу Кіотського протоколу. Олегу Максимовичу, яке, на ваш погляд, значення може мати ця конференція взагалі та для нашої області зокрема?

— Вперше в історії західного регіону, а може, й усієї України відбулася така спільна робота представників влади й науки над такою важливою темою. і це, безперечно, дасть свої плоди.
 

Лейтмотив більшості доповідей і виступів на форумі був такий: гріх було б не скористатися з карпатського чинника для поглиблення євроінтеграційних процесів в Україні. Адже через спільні гори сусідні країни — а до Карпатського регіону входять, крім нашої держави, Чехія, Словаччина, Польща, Угорщина й Румунія, до речі, всі — члени Євросоюзу — вельми зацікавлені у співпраці з нами. Бо ж, приміром, так само, як і ми, там хотіли б, аби в Карпатах не було руйнівних повеней, щоб ми не забруднювали гірських річок, щоб звідси не сунули на Захід маси отруєного повітря, не поширювалися хвороби флори і фауни. А це вже підстава для серйозного діалогу і співробітництва.
Якщо в ЄС наразі не готові прийняти, так би мовити, всю Україну, то можливий інший варіант євроінтеграції нашої держави — поступово, окремими регіонами. Про це і йдеться у прийнятій на конференції резолюції щодо сталого розвитку Карпат та інших гірських регіонів Європи. Документ назвали Ужгородською декларацією. Сподіваюся, він увійде в історію так само вагомо, як, скажімо, Кіотський протокол, і займе гідну нішу в міжнародних домовленостях.

- Чи містить той документ і якісь конкретні плани?

— В Ужгородській декларації передбачено чимало питань міжнародного рівня в соціально-економічній, екологічній, етнокультурній, суспільно-політичній сферах. Особливо ж важливий її 16-й пункт, де конференція звертається до органів влади карпатських держав з низкою пропозицій щодо поступового перетворення їхніх гірських регіонів у туристично-рекреаційні центри. Для цього, звісно, слід насамперед зберегти самобутню культурну спадщину цих земель, їхнє етномистецьке розмаїття. Необхідно хоч би елементарно підтримати в кожному селі існування школи, клубу, пошти. Бо якщо цих закладів там не буде, то тим більше не буде ні співанок, ні ремесел, ні традиційної архітектури. Водночас декларація наголошує на створенні сучасної інфраструктури для відпочинку й оздоровлення, на забезпеченні тут з тією ж метою виробництва екологічно чистого продовольства.

Водночас нам, як випливає з підсумкового документа конференції, необхідно відновлювати в Карпатському регіоні чи то пак створювати заново деревообробну й особливо меблеву промисловість, відроджувати лісохімічний комплекс та виробництво будівельних матеріалів, але використовувати при цьому сучасні екобезпечні технології. Тим паче, що, як, схоже, всі вже переконалися, «ганяти» ліс-кругляк за кордон — це не вихід.
Передбачено в декларації й «посилити соціальний захист населення гірських районів». Звичайно, в Україні діє закон про статус гірських територій, де передбачено певні надбавки для людей, котрі проживають на висоті понад 400 метрів над рівнем моря й
т. д. Правда, виконують його не дуже... В екологічній сфері на часі — завершення формування єдиної мережі природоохоронних територій. Акцентували тут, либонь, на найважливішому для них — щоб садити нові деревостани замість вирубаних лісових масивів, підвищувати родючість ррунтів і запобігати їх ерозії. Окремо мовиться і про сміття — мовляв, його треба утилізовувати або ж захоронювати. Але, як на мене, доки в нас у кожному районі не діятиме сміттєпереробний завод, як у більшості європейських країн, доти проблеми з твердими побутовими відходами нам не розв’язати.
Звичайно, що ужгородські накреслення, де ретельно розписано, що й коли кому потрібно зробити, і досить конкретно розподілено обов’язки, має бути подано на розгляд Комітету міністрів Ради Європи. Але зрозуміло, що для координації цих і багатьох інших планів потрібен дієвий орган. Тож на конференції запропонували створити на базі Карпатського єврорегіону міжнародну юридичну особу, чиї рішення мали б уже не рекомендаційний, як нині, а директивний характер.

Європейське визнання роботи однієї кафедри

- Наскільки відомо, ви чи не єдиний із нашої області виступили на форумі. Про що ви говорили з його трибуни?

— Так, до програми конференції було включено лише мій виступ. Але вдалося виступити й директорові НДІ гірського лісівництва Василеві Парпану. Я ж попередньо заявляв, що говоритиму про причини повеней у Карпатському регіоні. Та коли послухав, що на форумі йшлося чимало про проблеми підтоплення територій, про запобігання повеням, що, як і самі бачимо, явно почастішали в житті Європи, то зрозумів, що не можу не сказати про нагальну потребу створення геоінформаційної системи (ГіС) всього природно-ресурсного потенціалу цієї території. Адже повені — це лише, так би мовити, один із чинників, які порушують її екологічну рівновагу.

Може, завдяки тому саме нам, ученим ІФНТУНГу, Ужгородський форум доручив створити для Карпатського регіону й інших гірських територій Європи єдину базу даних екологічної інформації, на основі якої потрібно буде розробляти щорічні карти змін екоситуації і в системі екобезпеки. Мене ж ввели до Альпо-Карпатської екологічної комісії.

- Тобто врешті та робота, за яку на кафедрі екології університету взялися було чи не першими в Україні ще з початку нового тисячоліття, дістала міжнародне визнання.

— На офіційному рівні — так. А на ділі, то ми давно, працюючи, як мовиться, лише на ентузіазмі, по суті, виконуємо те, що нам лише тепер доручили. Приміром, уже протягом багатьох років розробляємо ГІС, яка охоплює 12 країн Європи. Ми умовно «поділили» території цих держав на дві сотні геоекологічних полігонів, на яких разом із тамтешніми екологами відбирали проби води, ррунту, визначали вміст різних забруднювачів у повітрі. Ми створили бази таких даних щодо кожного компонента довкілля, а на їх основі малювали карти, на яких усе й позначали. Потім їх сумували й вивели єдину екологічну мапу Європи.
Що ж бачимо, до речі, на тій загальній мапі? Що Карпати — чи не єдиний регіон у Старому світі, який позначений на ній зеленим кольором. Це означає, що наші гори — це справді легені Європи. Тоді як на захід-північ-південь від них спостерігаємо жовті, а надто ж коричневі й червоні плями — це вогнища всіляких забруднень. Чи візьмімо район Катовіце (Польща) з його металургією, чи західну Чехію з мережею теплоелектростанцій, чи Рудні гори на півдні Німеччини — скрізь суцільні темні барви. Правда, на територіях Австрії й Румунії, які ближчі до нас, забруднення наразі острівне. На схід же від Карпат бачимо, як з Наддніпрянської України насуваються хмари радіаційного забруднення від Чорнобиля. Водночас наш край потерпає й від атмосферних забруднень із заходу, які переносять численні циклони, що зазвичай рухаються на східѕ
Тобто ми це робили суто із внутрішнього обов’язку перед самими собою. А тепер нам офіційно доручили щороку виконувати цю роботу. І її вже фінансуватиме Євросоюз. Але для цього знову ж таки необхідно написати проект, знайти відповідних партнерів, тобто підготувати ту документацію, на яку дадуть кошти, бо такий порядок речей. Скажу принагідно, що кафедра екології іФНТУНГу, на якій працюю, виконала за останні півтора десятка літ вісім таких міжнародних проектів. Тож я добре знаю, як важко було їх «пробити». Аби домогтися реалізації тих восьми, довелося написати 49. У своїй книзі «Наш дім — університет» я наводжу перелік тих нездійснених робіт під заголовком «Нереалізовані проекти».

У своїй країні нема пророків

- На які, можливо, нові ідеї чи проекти наштовхнула вас конференція?

— Це вперше я брав участь у такому форумі, що, по суті, був науковим заходом, але в якому взяли участь аж стільки представників влади. Вкотре впевнився, що на відміну від Івано-Франківщини на Закарпатті втілюють у життя нині дуже багато міжнародних екологічних проектів, які стосуються гірських місцевостей, спільно з науковцями з різних країн — чехами, словаками, угорцями, румунами, поляками. Очевидно, ми теж маємо активізувати таку діяльність і на рівні влади. Гадаю, мусимо активніше працювати над залученням грантів міжнародних організацій, особливо від країн Карпатського регіону та ЄС, які передбачають великі фінанси на такі проекти. Але щоб домогтись їх для своїх робіт, повторюю, потрібно подолати чимало перешкод. А насамперед необхідно мати партнерів з того боку.

Наразі ми домовилися з головою Закарпатської обласної ради Михайлом Кічковським, що разом з Ужгородським університетом розробимо спершу ГіС екобезпеки для двох наших областей за рахунок коштів екологічних фондів обох регіонів. Напрацювань у тому напрямі є чимало і в них, і в нас. Тож дай Боже, щоби ту справу вдалося звершити. Якщо, звичайно, нам не відмовлять у тому, тоді як наші сусіди готові до такої співпраці. Чому так кажу? Бо на Івано-Франківщині фінансування обласної програми екологічного моніторингу, якою ми займалися кілька років, зупинили ще 2009-го. Тим часом ми виконували таку роботу — зі створення регіональної системи екомоніторингу й екобезпеки — не з власної примхи, а на виконання відповідних директивних документів Мінприроди. Встигли узагальнити стан природного потенціалу області — надрових, водних, земельних, біологічних, рекреаційних ресурсів тощо. Хотіли би це все комп’ютеризувати, тобто зробити на високому науковому рівні. Алеѕ
Може б, я про це й не згадував, але недавно брав участь у Другій міжнародній науково-практичній конференції «Шацький національний природний парк: перспективи міжнародної співпраці» і там укотре переконався, наскільки Прикарпаття відстає від інших регіонів за рівнем промоцій-презентацій на всеукраїнському подіумі свого наукового потенціалу та власних здобутків у розробці і здійсненні нових ідей. Зокрема, ми почули доповіді, з якими виступили співробітники Шацької міжвідомчої науково-дослідної лабораторії, яку два роки тому відкрив Львівський фізико-механічний інститут ім. Г. В. Карпенка НАНУ. Це вельми добре технічно оснащена структура, здатна налагодити управління природними територіями парку на основі застосування ГІС. Власне, на форумі й презентували розроблену ними таку систему як неабияке досягнення. Але ми й набагато довершеніші ГіС створюємо ще з 2003 р. Зокрема, співробітники кафедри екології ІФНТУНГу Лариса Міщенко й Денис Зорін свого часу створили ГіС відповідно для Снятинщини і Дністровського каньйону. Започаткували ту роботу й для Богородчанського, Тисменицького, Галицького районів, але, оскільки фінансування було припинено, ми її не завершили.

На жаль, хоча європейські інституції нас запрошують до співпраці, в Україні про наші успіхи мало хто знає, скільки ми не пропагуємо їх. Ми й далі працюємо в тому напрямі, хоча наразі нас ніхто не фінансує, і з великими труднощами знаходимо собі партнерів. Але вельми згодився б у краї центр менеджменту, який би керував цими процесами на міжвідомчому рівні. Скажімо, на Прикарпатті є з півдесятка національних природних парків, яким варто було б мати ГіС для своїх територій. Такі системи вже повсюди створюють, бо то вимога часу, оскільки повним ходом триває інформатизація нашого суспільства. і якщо це не зробимо ми, то приїдуть представники столичних інституцій і робитимуть самі. Така іронія долі. Ми давно навчилися того діла, вміємо звершувати такі справи на найвищому науково-практичному рівні й наші ГІС більше наповнені інформаційно, ніж інші, зроблені в Україні. Але ніяк не можемо зацікавити своїми можливостями ні владу області, ні столичні відомства. Либонь, тому, що представляємо звичайний ВНЗ, тоді як, скажімо, львів’яни виступають від імені Національної академії наук.

До речі, коли я доповідав на шацькому форумі про нашу ГІС, яку виконували не тільки науковці університету, а й студенти-магістри, дирекція парку попросила допомогти її фахівцям створити таку геоінформаційну систему, яка є в нас. Гадаю, доручимо це якраз комусь із наших магістрів.

На днях кафедру екології іФНТУНГу відвідала група науковців з інституту телекомунікації і глобального інформаційного простору НАНУ, ДНВЦ «Природа» Національного космічного агентства та Харківського національного аерокосмічного університету ім. М. Я. Жуковського, котрі починають виконувати державну цільову програму з інформатизації суспільства, яка передбачає, зокрема, створення за рахунок Держбюджету геоінформаційних систем для всіх областей України, в тому числі й Івано-Франківщини. Ознайомившись із науковими здобутками кафедри, вчені виснували, що вона може бути виконавцем тієї програми саме для Прикарпаття. 28 вересня відбулися дві наради на цю тему — в першого заступника голови облдержадміністрації Василя Плавюка та в головному управлінні МНС в області з участю керівників обласних профільних структур і завідувача кафедри екології професора ІФНТУНГу Ярослава Адаменка. Було визначено, що для створення державної ГІС до нашого регіону буде безкоштовно доставлено вісім комп’ютерів. Один із них встановлять в університеті, де обладнають центральний сервер, куди надходитиме відповідна інформація від профільних служб. Кошти ж на купівлю належного програмного забезпечення буде виділено з обласного бюджету. Адміністратором з виконання ГіС для Івано-Франківщини призначено кандидата геологічних наук Дениса Зоріна, а професор Олег Адаменко стане науковим консультантом цієї програми.