Урочище Дем’янів Лаз на околиці сучасного Івано-Франківська стало відомо широкому загалу два десятиліття тому. Зусиллями активістів історико-просвітницького товариства «Меморіал» у 1989 році тут були знайдені останки сотень людей, розстріляних енкавеесівцями та гестапівцями під час Другої світової війни. При розкопуванні могил виявлено чимало особистих речей, залишки одягу та взуття, серед якого дивним чином опинився футбольний черевик. 
 
Однак у 1989-му ніхто не звернув на нього уваги. Бутса разом з іншими знахідками опинилася у фондах обласного музею визвольної боротьби ім. С. Бандери. І лише кілька місяців тому на неї випадково натрапив новий завідувач Меморіального комплексу «Дем’янів Лаз» Михайло Фреїк. Симпатик гри мільйонів одразу зрозумів фунціональне призначення взуття, на підошву якого були набиті чотири шипи. Знахідку виставили в музеї Дем’янового Лазу. Щоправда, потримати раритет у руках чи навіть оглянути його зблизька відвідувачам меморіалу не вдасться, оскільки черевик вмонтований в експозицію, що відтворює фрагмент розкопок (на фото).
Пан Михайло також має на меті встановити ім’я його колишнього власника. Завдання не з простих, навіть маючи на руках перелік жертв тоталітарних режимів. Наприкінці 1930-х років в Станиславові та його околицях налічувалися сотні футболістів. Лише у місті було десять клубів, що змагалися у першості воєводства. Кожен мав по кілька складів. Існували організовані команди й у більшості приміських сіл –  Крихівцях, Пасічній, Павлівці, Ямниці... Найсильніших об’єднував Український Спортовий Союз (УСС). І, повірте, босоніж ніхто не грав.
Найчастіше форму шили самотужки, а бутси виправляли у шевців (до крамниць ходили лише найзаможніші). Тодішнє футбольне взуття – це не що інше, як змодернізовані черевики, якими користувалися повсякдень. Аби надати їм стійкості, на підошву набивали обтягнуті шкірою шипи чи поперечні планки. Фірмові бутси мали шість шипів, тоді як у нашої знахідки – їх лише чотири. Ще два шипи на ній заміняє звичайний каблук. 
За однією з версій власником знайденого взуття міг би бути Федір Пастушенко з Павлівки. «Після навчання в Празькому університеті Федір повернувся додому, працював бухгалтером на залізниці, а також був активним учасником створення у рідному селі товариств «Пласт» та «Сокіл», читальні «Просвіта», – розповідають Михайло Фреїк та старший науковий працівник музею Володимир Бакала, демонструючи при цьому архівні документи. Саме такі сподвижники насамперед потрапляли у поле зору НКВС.
На користь цієї версії свідчить знайдений при розкопках лист Пастушенка, датований кінцем травня 1941 року. У ньому він, зокрема, просить рідних принести замість черевиків мешта та інший легкий одяг. Літо ж бо надворі. Та, схоже, ця кореспонденція до адресатів так і не потрапила... До речі, знайдене взуття могло використовуватися також для гірських походів, що були популярними у ті часи. В архівах зберігається фото Ф.Пастушенка, на якому він зображений з друзями на відпочинку у Ворохті...
Втім, працівники музею не відкидають й інших версій. Зокрема, є відомості , що в Дем’яновому Лазі могли бути розстріляними два спортовці з Загвіздя – Стасюк і Дем’янів (доля першого достеменно невідома). Криваву справу НКВС після відходу Червоної Армії продовжили фашистські окупанти. Та якщо для перших мішенями слугували національно свідомі українці, то гестапівці полювали на поляків та євреїв, які на той час становили більшість населення Станиславова.  

ДО РЕЧІ
Спеціалізоване футбольне взуття вперше почали шити на батьківщині футболу, в Англії, наприкінці ХІХ сторіччя. Чоботи були виготовлені з товстої шкіри, яка сягала вище щиколотки. Взуття мало укріплений носок, яким зазвичай і били по м’ячу. Важили такі черевики майже півкілограма, а після дощу їх маса могла збільшуватися вдвоє. Щоб взуття було більш зручним, перед використанням його вимочували у гарячій воді – тоді воно краще прилягало до ніг. Найлегші з сучасних бутс важать лише185 грамів.