Ігоря Насалика вдруге обрано міським головою Калуша, і, отримавши понад 91 відсоток голосів на свою підтримку, він став лідером серед мерів в Україні щодо прихильності виборців. До речі, ігор Степанович жодного разу не агітував калушан за свою кандидатуру, бо переконаний, що претендент на таку посаду повинен підтвердити свою здатність перебувати на ній не ораторським мистецтвом, а конкретними справами. А ще — керманичем міста має бути не політик, а господар і менеджер, вважає І. Насалик. Загалом новий-старий чільник Калуша живе за правилами, від яких ніколи не відступає, цінує в людях порядність, професіоналізм та інтелект, ходить до сповіді і мріє, аби Україна зайняла гідне місце у світовому співтоваристві. Нині ми розпитуємо Ігоря Насалика не тільки про політику і міську господарку...

— Які ваші враження від минулих місцевих виборів? Чи пройшли вони на Прикарпатті з дотриманням законності і міжнародних стандартів?

— Я не можу говорити про все Прикарпаття, проте з абсолютною впевненістю можу стверджувати, що в Калуші цьогорічні вибори були найдемократичнішими за час української незалежності. Я був надзвичайно вражений, коли, наприклад, один із кандидатів, який програв іншому вісім голосів, підійшов до переможця, потиснув йому руку і привітав з перемогою. У нас вибори пройшли чесно і демократично, голос кожного калушанина було враховано, зрештою, все відбулося так, як і повинно бути. Більше того, я готовий, аби у будь-який момент ТВК перерахувала всі голоси виборців у Калуші.

«Я жодного разу не агітував калушан...»

— За вас на виборах міського голови Калуша проголосувало понад 90 відсотків калушан. І це переконує, що для міста ви зробили чимало. Які зі своїх досягнень у Калуші вважаєте найважливішими?

— Основні галузі, які визначають місто, — це освіта, медицина та житлово-комунальна сфера. Вони у Калуші за всіма показниками розвитку найкращі в області. Додам, що місто два роки поспіль займає перше місце в Україні з благоустрою. Це якраз і є підтвердженням того, що калушани голосували за міського голову не як за політика, а за ті конкретні справи, які він зробив. До речі, я жодного разу не агітував їх за свою кандидатуру на посаду міського голови.

— За якими критеріями формуєте свою команду в раді?

— Я ціную в людях порядність, професіоналізм та інтелект. Вони є визначальними, коли формую свою команду.

— Чи задоволені ви результатами виборів, які продемонструвала УП в Україні загалом та на Прикарпатті зокрема?

— Від Української партії пройшло найбільше мажоритарників. В Івано-Франківській обласній раді фракція УП складатиметься з 12 депутатів. У Тернопільській міській раді ми отримали третє місце за кількістю депутатів. Загалом в Україні УП представлена у радах різних рівнів.

— З якими партіями в обласній раді буде блокуватися УП? Чи співпрацюватимете з Партією регіонів, з якою відмовилися взаємодіяти деякі праві партії?

— Найперше ми будемо працювати не з партіями, а з людьми, зосібна з такими, які чітко бачать розвиток Прикарпаття в економічній, культурній і духовній сферах. Нас передусім цікавитимуть їхні порядність, професіоналізм та інтелектуальний потенціал, досвід роботи і вміння реалізовувати задеклароване. Ми не будемо орієнтуватися на партійну належність тих чи інших депутатів, займатися політичними дискусіями, натомість будемо діяти й творити. Проте ми вже обмінювалися думками з представниками «Нашої України», «Свободи».

— Подейкують, що ваші стосунки з М. Вишиванюком, які свого часу були доволі напруженими, значно поліпшилися перед цьогорічними виборами.

— У нас робочі стосунки, вони такі, які й повинні бути між керівником області й міським головою.

«У 92 році я заробив свій перший мільйон»

— У вас є правила життя, від яких ніколи не відступаєте?

— Звісно, є. Більш брудної кампанії, яку цього року проводила стосовно мене одна з політичних сил Калуша, я ще не переживав жодних виборів. Вони створили «клон» ГО «Голос нації», до засновників якої належу, і використовували його на виборах — клеїли людям на двері нібито мої агітки, які не можна зірвати, випустили плакат «Українська партія регіонів», де зобразили мене з Януковичем. Я виступив з цього приводу на телебаченні і сказав: «Я вам прощаю, бо прощати може сильний, слабкий прощати не вміє».
Головне, до чого я прагну, це максимально прикластися до того, аби люди були здорові, багаті духовно і матеріально, мислячі. Адже тільки мисляча людина завше зможе прийняти виважене рішення.  

— Кажуть, що нині належите до найбагатших людей на Прикарпатті. Як ви заробили свій перший мільйон?

— Я був тоді президентом корпорації «Техноцентр», яка діяла в Рогатині. Ми вигравали світові тендери на поставки автобусів. Саме тоді, в 92-му році, я заробив свій перший мільйон.

— Цей прибуток ви витратили чи інвестували?

— Так, я його інвестував — купив нерухомість у Москві, вартість якої згодом збільшилася у десять разів, тобто один мільйон перетворився на десять мільйонів (сміється).

— Ви й нині володієте московською нерухомістю?

— Ні. 1993 року я практично все трансформував в Україну.

«Жінка закріплена за чоловіком, як земля за колгоспом»

— Якось ваша дружина Гюзель запевнила, що достатньо лише вашої пропозиції, аби вона з Кончі-Заспи, де живе ваша сім’я, перебралася до Калуша.

— У дружини є бізнес, який їй покинути не так просто, адже вона очолює низку видавничих проектів, має магазини. Але якщо виникне потреба в тому, аби Гюзель була біля мене, я впевнений, що вона переїде.

— Чи часто навідуєтеся до своїх рідних у Кончу-Заспу?

— Майже кожних вихідних. Це всього-на-всього 40 хвилин літаком і ще від аеропорту 15 хвилин автомобілем.

— А ваша дружина часто приїжджає до Калуша?

— Була кілька разів.

— Ви показний чоловік. Чи влаштовувала вам дружина сцени ревнощів?

— Ревність — це почуття, протилежне до кохання. Якщо людина кохає, то вона, відповідно, не ревнує. Моя дружина довіряє мені. Не повірите, упродовж двадцяти років нашого шлюбу ми не сварилися, не говорили на підвищених тонах.

— У Кончі-Заспі ви орендуєте житло, чи воно є вашою власністю?

— З цього приводу розкажу вам цікаву історію. Коли вперше я збудував тут будинок, якось інтуїтивно відчув, що не зможу у ньому жити, я відмовився від нього  і продав. У 2001 році я збудував другий будинок у Кончі-Заспі, в якому мешкаю донині, бо мені у ньому комфортно.

— Яка його площа?

— Приблизно 800 метрів квадратних.

— Ваша дружина опікується відомою фірмою «Клав Крістіан», бере активну участь у громадському житті столиці, займається благочинністю. Чи часто буває вона на світських вечірках?

— Так, вона нерідко бере участь у світських раутах, проте на моє прохання менше з’являється у кадрах. Моя дружина належить до тих жінок, які не просто розважаються на світських вечірках, а приходять туди, аби обговорювати та вирішувати різноманітні питання. Вона разом зі своїми однодумцями опікується програмами щодо онкохворих, дітей-інвалідів, сиріт тощо.

— А ви, як і ваша дружина, також стежите за модними тенденціями?

— Мені подобається низка торгових марок – «Zilli», «Brioni». Проте я вибираю такий одяг, в якому мені зручно.

— У Рогатині ви поставили пам’ятник Роксолані, яка насправді дуже нагадує вашу дружину. Це випадкова схожість, чи все було так задумано від самого початку?

— Так, справді, скульптор, який створював цей пам’ятник, скопіював зовнішність моєї дружини, оскільки вона була мусульманкою, але згодом прийняла християнство саме в тій церкві, звідки забрали Роксолану.

— Відомо, що ваша дружина виховувалася в ортодоксальній мусульманській сім’ї. Як з огляду на це прийняття нею християнства сприйняла її родина?

— У них прості правила — жінка закріплена за чоловіком, як земля за колгоспом. Тобто проти мене як християнина вони нічого не мали. Зрештою, ми після трьох годин спілкування розписалися, а відтак просто поставили наших батьків перед фактом.

— Кажуть, що батько вашої дружини допоміг вам розбагатіти...

— Свого часу говорили, що батько моєї дружини — племінник Черномирдіна і т. п. Насправді він працював у радгоспі, а мама моєї дружини була домогосподаркою. Коли після одруження я подарував своєму тестеві автомобіль БМВ, то про це знав увесь Батирівський район і пів Чебоксарської області, бо таких подарунків тоді не робили.

«Раз на три місяці сповідаюся»

— Чи з легкістю віддаєте гроші іншим?

— Я спонсорую немало проектів, бо переконаний: якщо людина не може віддавати гроші, вона їх не отримуватиме. існує закон всесвітнього тяжіння, який чи не єдиний працює: якщо наші думки хороші, то відповідно йде добра матеріалізація, а коли є внутрішня злість, ненависть, то крім негативу нічого не буде...

— Побутує думка, що багаті люди мають за правило віддавати частину своїх прибутків на благодійність...

— Мені дуже сподобалося, як сказав Алікперов, що бізнес проходить чотири етапи: перший — шакали, які їдять усе підряд, аби тільки наповнити шлунок; другий — вовки, які харчуються живими кров’ю і м’ясом; третій — ведмеді, які споживають лише ягоди; четвертий — корови, яких усі доять.

— А ви нині на якому рівні перебуваєте?

— Мене років зо п’ять уже доять (сміється).

— Ви віруюча людина?

— Так. Раз на три місяці я сповідаюся.

— Маєте свого сповідника?

— Звичайно. В Калуші о. Ігор і в Києві теж о. ігор, який служить на Аскольдовій могилі.

— Про що мрієте?

— Мрію, аби українська нація зайняла в світі лідерські позиції у сфері духовного, економічного і технологічного розвитку.