— Івано-Франківськ, Новини, Аналітика, Фото

За плечима у цього 21-річного хлопця вже безліч рекордів та перемог не тільки всеукраїнського, а й світового рівня і навіть Олімпійські ігри. Вихованець франківської школи плавання Олександр Ісаков не втомлюється доводити, що навіть у важких умовах, у яких нині перебуває колись пріоритетний в країні вид спорту, можна підготуватися і показати видатні результати. «ГК» поспілкувався з нашим олімпійцем одразу ж після його повернення з етапу Кубка світу.

- Одним з твоїх останніх стартів були змагання на Кубку світу в Москві. Чи ти задоволений своїм виступом?

Справді, на етапі Кубка світу мені вдалося показати досить пристойний результат - 10-те місце. Тим самим я поступово наблизився до результатів, які я демонстрував у костюмі, який заборонили. Зараз у мене перерва, адже не вийшов збір у Дніпродзержинську, відтак я вирішив приїхати на відпочинок до рідного Івано-Франківська.

- Ти майже не буваєш вдома. Де частіше тренуєшся та живеш?

Живу - це дуже голосно сказано, тому що мешкаю одного разу у Дніпропетровську в друзів, іншого - у готелі чи гуртожитку. Тобто я не прив'язаний до якогось певного місця проживання, але така вже доля спортсмена. Найчастіше я тренуюся у Дніпродзержинську, де створені на сьогодні найкращі умови для підготовки.

- Не секрет, що ти зі спортивної сім'ї. Твої батько і мати - тренери з плавання. Вони в тебе були найпершими наставниками? Хто тепер тебе готує до змагань?

Звичайно ж, моїм першим тренером була мама, яка заклала в мені любов до плавання. Спочатку я до цього ставився несерйозно, але потім якось само пішло. Далися взнаки гени. На кожному етапі своєї кар'єри я тренувався з різними тренерами. Вважаю, що неможливо витренуватися тільки з одним наставником. Мій нинішній тренер Світлана Толокнянек з Дніпропетровська.

- Який твій улюблений вид плавання? Чи це не має для тебе особливого значення?

В мене улюбленого виду плавання немає, адже я змагаюся і у вільному стилі, і у батерфляї, і на спині. Для прикладу, на Олімпіаді у Пекіні я виступав на спині, тому що на той час найкраще місце у світовому рейтингу мав саме у цій дисципліні. Відверто кажучи, кролем та вільним стилем я плавав років зо п'ять і це притерлося, відтак я вирішив перейти «на спину».

- А ти не задумувався над тим, щоби вийти десь далі за межі змагального басейну? Скажімо, чи зміг би перепливти Ла-Манш?

Звичайно ж, зміг би! Чому я так упевнено кажу? Тому що мої друзі, з якими я тренувався, вільно перепливали цю знамениту затоку. Можливо, і мені випаде така можливість.

- Як оцінюєш стан плавання як виду спорту в Україні?

Я вважаю, що розвиток плавання в нашій державі дорівнює нулю. Плавання не те що не прогресує, не розвивається, воно навпаки деградує. Тому що у нас є голова федерації плавання Андрій Глазков, який прямо нам каже, що не зацікавлений у нас. І це незважаючи на те, що я є учасником Олімпійських ігор, чемпіонату світу та Європи і не остання людна у плаванні не тільки в Україні, а й за її межами. Тому не заслуговую на слова: «Маєш гроші, отримуєш зарплату - от і їдь на змагання, це в твоїх інтересах». Тоді для чого ми працюємо?

- Чи не означає це, що видатних чемпіонів на кшталт Яни Клочкової чи Дениса Селантьєва у найближчому майбутньому в Україні не буде?

Насправді чемпіони є, але для їхнього розвитку нічого не зроблено. Візьмемо для прикладу Ігоря Борисика, який справді вийшов на світовий рівень, вигравши чемпіонат світу та Європи. Але майже всього вони досягли з тренером самотужки. Допомоги від федерації плавання немає. Ця організація прийняла таку собі нейтральну позицію, мовляв, якщо добре виступають спортсмени - це ж ми зробили, якщо погано виступають - ми не маємо ніяких обов'язків. Тому ситуація невтішна.

- Спортсмени у такій ситуації нерідко вирішують змінити громадянство і шукати кращої долі за кордоном...

Я вже веду мову про виступи за іншу країну. Якось після чемпіонату світу, на якому я був п'ятий, мені була така пропозиція, але я відмовився. Мабуть, через те, що молодий був і думав, що все налагодиться. Зараз дуже шкодую про це. В мене є знайомий у Бельгії, який за званням на рівні зі мною, але вже має власний дім, машини - словом, ні в чому собі не відмовляє. А що я маю? Хочу подякувати Віктору Анушкевичусу за виділення мені гуртожитку. У такій ситуації це насправді великий плюс.

- А чи маєш підтримку від обласної федерації плавання?

Тут є досить суттєва підтримка, якою я дуже вражений і за неї надзвичайно вдячний.

- Про твої найближчі плани, певно, зараз питати зайве, якщо ти подумуєш про зміну громадянства?

Справа в тому, яка б не була в нас Українська федерація плавання, на Олімпійські ігри вони мають делегувати більше 20 спортсменів. І просто так мене ніхто не відпустить.

- До речі, як оцінюєш свої перспективи на Олімпіаді-2012 у Лондоні?

На це питання дуже важко відповісти, тому що спорт - досить непередбачувана штука. Багато залежить від того, як буде іти підготовка до головних змагань чотириріччя. Справа в тому, що федерація плавання нам наголосила - мені і ще десятьом спортсменам, що ми за кордон не поїдемо, а будемо тренуватися виключно в Україні. В цьому році в мене вже змагань не передбачається. Наступні великі старти будуть тільки у травні наступного року в рамках відбору до чемпіонату світу. Плюс - затрати на нас будуть мінімальні. Будемо дивитися правді у вічі - сподіватися на якісь неймовірні результати від себе я не можу.