Нещодавно у драмтеатрі з повним аншлагом пройшла вистава "Ігри на задньому дворі" ізраїльського драматурга Едни Мазія, написана за реальними фактами. Мова йде про зґвалтування єврейськими підлітками своєї подруги. Після першої постановки вистава на батьківщині отримала гострий суспільний резонанс, що вплинуло на судовий процес над прототипами героїв п'єси. Виставу випустила антрепризна театральна компанія «Бенюк і Тафійчук». "Галицький кореспондент" зустрівся з Володимиром Тафійчуком, одним із партнерів компанії. Він народився і виріс у далекому гірському селі Верхній Ясенів. Працює актором в Івано-Франківському драмтеатрі. Разом з режисером і актором Тарасом Бенюком організував антрепризну театральну компанію «Бенюк і Тафійчук».

- Як сталося, що хлопець з далекого гірського села - Верхнього Ясенова - пішов вчитись на актора? Що спонукало?

Хотів на сцену, хоча ніколи не був у театрі. Чув у собі сили, що можу веселити народ. Драматичного гуртка в селі не було, перший акторський досвід зводився переважно до участі в КВК, новорічних вечорах, святкуванні Андрея... У всьому цьому я брав участь.

Батьки мене відмовляли, як могли, мовляв, не буде грошей, артисти спиваютци, розводєтци і ...таке. Кіно дуже любив і люблю, особливо Параджанова. Старший брат вчився на музпеді, дізнався, які екзамени потрібно здавати, я вивчив байку, вірш, монолог, пісню. Коли Юрців набирав курс, я прийшов найперший на підготовчі курси (він їх і вів). Але я приїхав такий переляканий: боявся, що не пройду, бо городські були такі розкомплексовані, а я встидався.

- Наскільки, на твою думку, справедливе твердження, що гуцули надзвичайно - більше за інших - творча народність?

На всі 100, навіть 200 відсотків. Тут навіть не знаю, що казати. Хто був у горах, зрозуміє. Це все природа, а природа від Бога. Певно, Бог більше нас любить. Гуцули файні люди, у них є свої закони. Тато каже, що ми йкі задобрі, такі й запогані. Поки жив у Верховині, цього не помічав, бо то жиєш в тому. Гуцули люблять якось по-своєму.... На Гуцулії ніхто не страждає херньою. Там веселіше якось жити. Якби у нас не було всьо централізовано і до нас у Карпати приїжджали б люди звідусюд, я би зробив там театр. Я розумію, що це дуже тєжко пояснити. В мене по сусідству жінка на дев'ятому місяці верталаси з чоловіком з гір, з дня народження. Грудень, третя година ночі, заметіль страшна. Стук до нас в хату (ми живем під лісом): "Оля, відкрий". Мама впускає в хату, а вона з дитиною на руках... дитя у хвої. Мама питає, чим пуповину перерізала, та каже: "Та я зубами..." і смієтси. То, певно, лиш у нас таке може бути. Дитина родиласи здорова, навіть не простудиласи.

- Ви назвали свій театральний проект «Бенюк і Тафійчук», напрошується аналогія з антрепризою «Бенюк і Хостікоєв». Деякі люди можуть плутати і йти на спектакль, сподіваючись на тих акторів. Не було таких випадків? І чи маєте стосунок до тих великих фамілій акторів Бенюків з Биткова і музикантів Тафійчуків з Ясенова?

Якщо точно поцікавитись, то не переплутаєш, але най плутают. Може, це, як реклама, поможе швидше стати на ноги. Часто питають, чи то дочка Богдана Бенюка, чи син. Тарас родом з Биткова, звідти й Богдан Михайлович. Я по татовій лінії рідня з Тафійчуками із Буківця і з Ясенова. Щодо назви, то Богдан Михайлович дав нам добро. Бенюк - то гуцул і файний чоловік, дає багато порад нам як початківцям. Ми з Тарасом беремо участь у їхніх виставах - «Біла ворона», «Задунаєць за порогом».

- Спектакль «Ігри на задньому дворі» має досить ризиковий сюжет, мова йде про зґвалтування. Як працювалось з виконавицею головної ролі, як тобі давалась гра ґвалтівника?

Матеріал дуже цікавий, з Ірою працювати дуже легко, вона ще й з вигляду, як дівчинка в тринадцять років і дуже енергійна, то енерджайзер. Ці підлітки, яких ми граємо, не є злочинцями чи ґвалтівниками, вони наче просто не помітили, як загралися, випендрюючись перед дівчинкою і один перед одним. Думаю, якщо придивитись, то ми, звичайні люди, ледь не кожен день когось гвалтуємо - не фізично, морально.

- На спектаклі був аншлаг. Будете кудись його везти, маєте запрошення?

До запрошень ще не дожили. Грали в Калуші, в понеділок їдем у Рогатин. Після Нового року плануєм до Львова. Будемо виїжджати, куди зможемо і дозволять фінанси.

- Як дирекція театру ставиться до вашої антрепризи?

Це легше почути від них. Мені не кажуть. Я займаюсь цим поза робочим часом.

- У Ясенів не хочеш спектакль повезти? І як взагалі земляки ставляться до того, що ти вибрав таку "несерйозну", на їх думку, професію?

Дуже хочу, лиш не знаю, на яку площадку. А щодо професії - питают: коли вже будем видіти тебе в кіно?

- Як дружина ставиться до твоєї роботи? Адже заробітки в акторів невеликі, щоб стати зіркою, потрібна удача, постійна зайнятість у театрі і тому подібне?

Поки гейби розуміє, бо разом вчилися на курсі. Питає, чи поверну кошти, що беру з домашнього бюджету на театральну компанію. Удача - то би добре, але вірю, як вчив Юрців, що затрачена енергія має здатність повертатись.

- Хоч раз пошкодував, що вибрав таку професію?

Ані разу.

Галицький кореспондент