Український інтернет переповнений свідченнями журналістів про утиски і цензуру. З ефіру зникають незручні для влади коментарі, факти, аналітика, розслідування й дискусії. Натомість глядачу нав'язують одноманітні російські серіали і шоу.

Згортанням свободи слова в Україні - однієї з головних політичних свобод громадянина - стурбовані в Європі і США. Самі українці також не збираються миритися з остаточним перетворенням телебачення на «зомбоящик». Днями громадянська ініціатива «Маніпуляціям - ні!» закликала громадян України на знак протесту проти інформаційної політики каналів один день - 1 грудня 2010 року - не дивитися телевізор.

«Пропонуємо 1 грудня, в день, коли українці висловили підтримку ідеям незалежності, бойкотувати перегляд ТБ, від якого якраз і формується залежність. Закликаємо припинити «згодовувати» нам з екранів той непотріб, який телевізійні боси ніколи не дозволили би дивитися своїм дітям - брехливі «джинсові» новини, низькопробні серіали, скопійовані шоу... Ми вимагаємо надавати правдиву та об'єктивну інформацію. Який сенс дивитися телевізор, якщо з його екрану лише брешуть та ще й маніпулюють нами без сорому і совісті?» - йдеться у маніфесті акції «День без ТБ».

Про цензуру, обмеження свободи слова і здатність українців чинити цьому опір - в розмові з політичним оглядачем «5 каналу» Романом Чайкою.

- Нещодавно ти написав програмну статтю «Все тільки починається», в основі якої теза, що чи не єдиним медіапростором в Україні, де ще зберігається свобода слова, залишається інтернет. Все так безнадійно?

Безнадійних ситуацій не буває. Але давай по черзі. Спочатку поглянемо, що робиться в головах керівників телеканалів країни, найнятих власниками. Пошук нових форм лояльності до режиму і гра на випередження побажань із Банкової. Цензура телерадіоефіру лише набирає обертів. Вибудовується алгоритм заміни аналітичних та дискусійних програм на безполітичний телепродукт під «соусом» нібито втоми і небажання аудиторії стежити за «такою» політикою. Саме під такою словесною завісою відбувається зачистка медіаконтенту. Громадян ніби втягують у спільну відповідальність і запитують: а хто ж тому винен? Та самі ви, глядачі, і відповідальні, бо нібито так змучилися, що вже й не бажаєте усі ці політ-теревені оглядати і провалюєте рейтинги. Хоча це й не відповідає дійсним замірам рейтингів. Це - «відмазка» телеменеджменту, яка покликана переконати нас усіх, що жодного тиску і жодної цензури немає. А саме ринок і телереклама диктують «нові» тенденції. Чи багато поведеться на таку «відмазку»? Неважливо. Добре, що хоча б таку придумали.

Люди, які вже скоро рік як оглядають з екранів славослів'я політичного режиму замість новин, неоковирні спроби вибудувати медійний культ особи за російськими лекалами (щодня показати «залізного» Президента, який строго заслуховує Азарова чи ще якогось чиновника), вже давно втекли в інтернет або просто замкнулися від такого інформаційного потоку і виживають у фізіологічному безмедійному просторі. Цей процес лише починається, а отже, безнадійним він ще має стати. Просто ті, хто розуміє ці тренди, як режим вибудовує єдиний інформаційний простір під Москву та інші неоімперські проекти, які реалізуються дуже активно протягом останнього року, вже задумалися над альтернативами. І запасних аеродромів для журналістики, крім інтернету, просто немає.

Телебачення так і не перетворилося на бізнес-проект в Україні, а лишається політичним зубилом в руках людей, які захищали певні політичні команди у владі. Бізнес давно купив політику, а тому затято захищає своє право бути у владі і використовувати бюджет як головне джерело збагачення. А влада як бізнес-клуб однодумців завжди «мочить» позавладний бізнес і тим змушує цих бізнесменів боротися і за своє право увійти у владу й уже з владних кабінетів захищати свій капітал. Система така. А журналісти завжди були заручниками позамедійної боротьби олігархів за владу. І суб'єктивна позиція журналіста мало впливала на зміну правил в країні. Система залишається незмінною, і її реформуй не реформуй, усе одно отримаєш...

- Часто кажуть, що в такій ситуації винні й самі журналісти, що це вони допустили перетворення медій на кошик для джинси. Чому журналісти не втримали планку?

Інститути та університети випускають щороку багатотисячну армію безробітних журналістів із дипломами. Що їм робити зі своїми дипломами? Їм потрібна робота, а менеджменту медій необхідні керовані і безвідмовні виконавці, а не творчі одиниці з амбіціями «сторожових псів демократії». Цей багатотисячний загін молодих і стає невичерпним резервом поповнення армії ручних і керованих виконавців, які за зарплату готові обслуговувати редакції. Ті, хто ще зберігає бажання «рипатися», мають сумну перспективу бути заміненими на лояльних роботів і ходячі «підставки до мікрофонів».

- Глядачів стурбувало зникнення з ефіру «5 каналу» твоєї програми «Новий час». В чому справа? Цензура добралася і до «каналу чесних новин»?

У нас ситуація «кумедна». Більшість телеканалів починають новий сезон прем'єрами десь із середини вересня. У нас можливість освоїти новий бюджет з'явилася лише у середині жовтня. Йде будівництво павільйону, і дай Бог, до Різдва встигнуть завершити. З малобюджетного «кухонного» формату канал матиме змогу вийти на власне виробництво програм із професійного телевізійного павільйону. А поки що кипить робота над новою стратегією, новою сіткою програм - прийняли рішення спробувати щось змінити у рамках того, що є і «на марші». Експеримент із заміною «Нового часу» на щось розважально-інформаційне виявився невдалим. Причин достатньо: у такі короткі терміни (декілька днів) без пілотних випусків, без продуманого наповнення нічого путнього не виходить. Наші глядачі категорично не сприйняли цей напівфабрикат, зварений нашвидкуруч. Отож і «Новий час» припинив своє існування і нові програми до нового телесезону ще не готові.

На канал зараз із «Студії Савіка Шустера» повертається Дарка Чепак у статусі старт-продюсера - директора творчого об'єднання з виробництва програм на «5 каналі». У ці дні триває узгодження нової стратегії інформаційно-освітнього каналу. Менеджмент запропонував взяти активну участь у розробці і запуску нових програм. Надіюся, що пропозиція ця буде реалізована не словом, а ділом.

- Як думаєш, чому акція «Стоп-цензура» і їм подібні звелися до «волання в пустелі»?

У Празі на початку 90-их минулого століття влада спробувала натиснути на столичний телеканал. Усі пражани вийшли на акції протесту і відстояли своє телебачення. У нас журналістські акції є суто цеховими, і громадяни на це дивляться як на щось вузькопрофесійне і далеке від їхнього життя. Ніби це якийсь страйк якоїсь «малочисельної профспілки регулювальників тиску барометрів на глибоководних платформах». Свобода слова і медій не стала усвідомленою необхідністю для пересічних громадян. Напевно, інерція совка і «хата скраю». А от коли почалися протести підприємців проти дурнуватого Податкового кодексу, усі раптом заволали, а чому ж у телевізорах нічого не показують?! Замовчування - це один із видів «пасивної» цензури. Усе ж так просто: захистили б разом з журналістами право на свободу, а потім журналісти б захистили разом із підприємцями право на справедливі правила ведення бізнесу.

- Ти особисто відчуваєш тиск? Якщо так, як він проявляється?

Поки що Бог милував, щоб побувати під катком Адміністрації чи СБУ. Я хочу вірити своїм колегам по роботі, що «зникнення» програм, де я був телеведучим, є лише тимчасовими змінами перед новим етапом, а не виконанням чийогось «політичного замовлення» на зачистку території методом тихого «японського звільнення» нелояльних телеведучих. За 7 років спільної праці у мене не було підстав підозрювати менеджмент у такому.

- Недавно в Росії було жорстоко побито відомого журналіста - чи можуть такі випадки стати актуальними для України?

Ніщо цьому не заважає в «оновленій» Україні. У нас було і є чимало таких самих випадків, просто не завжди цю жорстокість режиму вдається зафіксувати на камерах зовнішнього спостереження і наочно показати побиття світові. Тому й резонанс не дав цей випадок замовчати. Побиттів журналістів за останні 9 місяців суттєво збільшилося. Зникнення у Харкові Василя Климентьєва. Звільнення журналістів, закриття видань і програм. Тенденції дуже катастрофічні. Єнакіївський режим є максимально совковим і брутальним. Методи 90-их «рєшать всьо бітой» вони перенесли з собою на всю «вертикаль влади» і розповсюдили на всі області. Протистояти і запобігти цьому може лише широка солідарність небайдужих громадян. А от із цим у нас історично-системні проблеми...

- Тоді як би ти прокоментував обіцянки влади створити Громадське телебачення?

Як пишуть в інтернет-спілкуванні, «ржунімагу». Розкажіть вівчарям, що тепер овечу отару будуть доглядати та охороняти не вони з вівчурами, а сірі професійні вовки на «громадських» засадах... Тоді і вівчарі будуть «ржунімагу».

- Відоме твердження: журналістика - друга найдревніша професія після проституції. Як ти себе відчуваєш у професії?

Курвою можна бути у будь-якій професії: від слюсаря до президента. У нашого брата-журналіста є особливості професії, коли ти знаєш більше про «брудну спідню білизну» наших небожителів, коли бачиш масштабну картину корупційного блядства у всіх подробицях. Психологічно це важче, ніж зручна поза обивателя «а я цим не цікавлюся». Спокус також чимало: взяти бабки і збрехати. Але це той самий щоденний вибір, який тисячі років робить людина. Це ті самі десять заповідей, тільки з камерою у руці.

- Сьогодні ми спостерігаємо шалений наступ на все українське: чи досягне успіху ця стратегія влади, на твою думку?

Гуманітарний терор проти українців - це наша історія і сьогодення. Чи станемо ми «славних прадідів правнуками поганими»? Чи здатні ми на опір? Чи є у нас честь і гордість? Чи українців більше, ніж совків? Таких питань у мене багато. Як я можу давати рецепт, якщо також шукаю відповіді? Печально дивитися, як щодня відбувається деконструкція України, як влада вибудовує совєтську Малоросію ако частину «руського міра». Фактично ми перебуваємо у стані інформаційної окупації і щоденної пропаганди «неоімперського тіпа православного рашизму». Народ, який не чинить опір, не має права на власну державу. Усе в руках Божих і в наших серцях. Є злість і є віра. Чого і Вам бажаю.

Галицький кореспондент