Другу зиму поспіль на ковзанці, що на монументі Степану Бандері, травмуються діти. Вже не обходиться синцями й гематомами, поламаними руками й вивихнутими ногами. Минулого тижня через важку черепно-мозкову травму тут ледь не загинув десятирічний хлопчик. Чи стане цей нещасний випадок останнім?

Розваги з ризиком

На «кашкеті» (так за своєрідну форму франківці прозвали меморіальний комплекс Бандери) довгу льодову доріжку заливають діти з довколишніх будинків. Кілька відер води - і ковзанка готова. Від постаменту пам'ятника - вниз. Метрів двадцять. Не треба навіть розбігатися, щоби з'їхати. Нахил мармурової площини такий, що до кінця доріжки вітер свистить у вухах.

Катаються переважно на ногах. З санками ковзати по льоду і каменю незручно. Дупою на фанері їздять хіба що першокласники. Підлітки - геройствують: дехто умудряється, не втрачаючи рівноваги, розвернутися і продемонструвати щось типу «ластівки». Багато хто падає, не доїхавши й до половини. І прекрасно! Бо падаючи в самому кінці ковзанки, коли набрана максимальна швидкість, ризикуєш скрутити собі шию чи розтрощити голову.

Десять годин без свідомості у реанімації обласної дитячої лікарні пролежав десятирічний школяр, який забився на ковзанці «кашкету». Сталося це минулого четверга. Хлопчик упав якраз на кінці льодової доріжки. Вдарився головою і втратив свідомість. Нерухому дитину на руках віднесли у травмпункт лікарні дорослі, які, на щастя, були поруч. Лікарі діагностували тяжкий струс головного мозку та внутрішньочерепний крововилив. До ранку медики боролися за життя хлопчини. Про це нашому кореспонденту розповіли його батьки. Наразі хлопчик у тяжкому, але стабільному стані, переведений з реанімації у неврологію. Лікування попереду тривале, важке й коштовне.

Бандера не винен

Ризикуємо накликати на себе невдоволення міських чиновників. Але ставимо питання руба. Чому діти влаштували ковзанку просто на меморіальному комплексі Бандери? Бо їм узимку в місті немає куди податися.

У прекрасному європейському місті Франківську немає ані безкоштовних муніципальних ковзанок, ані майданчиків для хокею, ані снігових гірок, крижаних містечок, льодових фігур та інших специфічно зимових розваг. Не додумуються, бачте, до такого креативу у кабінетах нашої мерії. А от у сусідніх Львові, Тернополі та Чернівцях чомусь практикують і перегони на «підгузниках», і льодові чемпіонати. І навіть лижні перегони влаштовують. То молодіжні політичні організації піднімуться і себе, й інших побавити, то городяни толокою лід заллють, то функціонери міськвиконкому ключками озброяться. Нам слабо. Нам би в залі посидіти і концерт послухати. Максимум - вишикувати дитячі колективи на морозі біля Ратуші: нехай танцюють. І так з року в рік. Вас це влаштовує?

Альтернатива мармуровому схилу

Ті, кого не влаштовує, рятуються, як можуть. У самому місті варіантів - на пальцях однієї руки перелічити. Гірка в парку. Карколомний, ніким півстоліття не впорядкований схил годиться або для зовсім маленьких діток, або для екстремалів, які не бояться важити своїм здоров'ям. Є ще Вали. На одному п'ять на п'ять метрів схилі дітлашні - аж кишить. З'їжджають на санчатах просто під ноги пішоходам. Ще один «санний» варіант - «кірпічка» за спорткомплексом «Олімп», біля 21-ої школи. Невеличкі спуски прокладені на схилах до озерця-калабаньки. А під снігом проглядаються купи будівельного сміття.

Не дивно, що в пошуках безпечного зимового відпочинку франківці виходять за межі міста. На Вовчинецькі гори їдуть сім'ями - з лижами, санками, з шашликами. Популярністю у вихідні та святкові дні користується і пагорб Стернова у Старому Лисці (15 км від Франківська). Восени тут стають на крило дельтапланеристи. А взимку опановують гірські лижі жінки і діти. Машини й мікроавтобуси щонеділі вишиковуються вздовж сільської вулиці, що веде до пагорба, в кілька рядів.

Однак старання батьків аж ніяк не вирішують проблеми невпорядкованого міського дозвілля. Щороку під час зимових розваг, за даними відділу демографічної статистики Держкомстату України, у Франківську травмуються кількасот дітей шкільного віку. Міські чиновники, які «проїдають» наші податки, нічим не відповідають за це. Невже ситуацію може змінити тільки непоправне нещастя?

Галицький кореспондент