1 січня — день народження Степана Бандери, Провідника ОУН. Чим живуть герої української нації? З висоти своїх літ, пережитих страждань і терпінь, які склали на вівтар незалежності нашої держави, що бачать вони для нас на цю пору найважливішим і чого нам бажають?

Ми попросили відомих членів ОУН відповісти на чотири запитання, а саме:

1. У черговий раз висловлена ідея щодо перепоховання Бандери в Україні викликала буквально шквал повідомлень у ЗМІ, хоч це й широко не обговорювалося. Зокрема, ніхто й не спробував поцікавитися думкою тих членів ОУН, які разом з Провідником творили історію визвольних змагань українського народу. А що думають самі члени ОУН з цього приводу? 2. Чи можете назвати сучасну політичну силу чи партію, які б перебрали прапор служіння своєму народові з ваших рук і так само жертовно, як ваше покоління, працювали для добра нації? 3. Що потрібно, аби оживити ідею пасіонарності (здатність до активних дій заради досягнення окресленої мети) в українському суспільстві? 4. Що ви хотіли б побажати читачам «Галичини»? 

Пропонуємо вашій увазі короткі роздуми побратимів Степана Бандери.

Сотенний УПА Мирослав Симчич — «Кривоніс».

Народився в 1923 р. Член ОУН з 1940 року. В січні 1945 року під його керівництвом вояки УПА знищили полк каральної дивізії НКВД разом з її командиром генерал-майором Дергачовим, яка була відома злочинами проти людства, зокрема знищенням цивільного населення і депортацією кримських татар і народів Кавказу. Мирослава Симчича декілька разів засуджено на тривалі терміни в совєцьких концтаборах де загалом відбув 32,5 року. Реабілітований. У Коломиї йому встановлено прижиттєвий пам’ятник.

1. Перепоховати Степана Бандеру треба, але в наш час це не може зробити організація малозабезпечена й нечисленна, потрібно, щоб за цю справу взялася держава. А влада нашої держави сьогодні сповідує московські інтереси й ідеологію. Державні достойники за цю справу не візьмуться. Вони, видається, якби могли, то й би в Мюнхені викинули його з гробу.

2. Такої партії з тих понад 200 партій, які наплодилися в Україні, я не бачу. Щодо них усіх, то я вам скажу, що навіть слів немає — тільки одна назва. Якщо ж формувати подібну до ОУН партію, яка би мала на меті добро для свого народу, то, звісно, її потрібно формувати за старими взірцями й формами і за участі її ще живих постатей. А загалом нам усім потрібно виступити проти антиукраїнського фронту, який розгорнувся останнім часом у нашому суспільстві.

3. Потрібно належно виховувати молоде й напоумлювати середнє покоління. На жаль, сьогодні на це ніхто серйозно не звертає уваги. Ви тільки погляньте, як руйнується у нас все, що має хоч відбиток українського національного духу. Всі національно свідомі громадяни й низові ланки суспільства повинні закотити рукави і працювати, а не чекати з моря погоди. А то всі б’ють себе кулаками в груди — ось які ми «патріоти»!.. І ніхто нічого не робить.

4. Щодо побажань нашим читачам, то хочу, щоби кожний українець зберігав у душі Бога, а в серці — Україну. Нехай Всевишній в кожну нашу родину зішле те, чого вона просить. і берімося за роботу! Бо потрібно не тільки казати «Боже поможи!», а й самому рук докладати, а Бог допомагає тому, хто працює. 

Михайло Боднар

Народився в 1926 році. Член ОУН з 1944 року. Вояк УПА. В концтаборах відсидів дев’ять років. Реабілітований.

1. Провідника Степана Бандеру потрібно перепоховати на українській землі.

2. Такої не виджу, але думаю, що така постане.

3. Я навіть не знаю, що зразу вам відповісти. Щоб  відновити той жертовний дух, який панував у нашій організації ОУН, потрібна така ж сама організаціяѕ

4. Усім читачам «Галичини» бажаю щастя і здоров’я і щоб в Україні домінувала одна партія, яка би добро свого народу ставила понад усе.

Василь Герула

Народився 1925 року. В ОУН з 1945 року. Працюючи вчителем у радянській школі, збирав продукти й кошти на боротьбу УПА та проводив агітаційну роботу серед народу. Внаслідок диверсійної роботи одного «работніка» НКВД 22 червня 1949 року опинився в совєтській тюрмі. Присуд  — 20 років таборів, з них відсидів десять. Реабілітований.

1. Я би, звісно, міг також сказати, що родина має вирішувати. Однак, виглядає, що це справа не тільки родини, а всього українського народу, точніше — її свідомої частини. І тут ми самі повинні вирішити, передусім кожний для себе, ким є для мене сей чоловік — Степан Бандера, який все своє життя, аж до смерти, віддав за Україну і за мене в тому числі!

2. Не видно на політичному обрії партії, яка би в житті так само ревно, як ОУН, сповідувала служіння своєму народові.

3.  Коли українці будуть залишатися свідомими українцями, тоді запанує єдність у народі. І наскільки глибока й щира вона, — залежить це від кожного з нас.

4. Бажаю всім читачам «Галичини», щоб вони любили одне одного такою ж братньою любов’ю, якою горіло наше покоління в минулому столітті.

Павло Лаврук

Народився в 1924 році, син стрільця УГА. Член ОУН з 1942 року. Комбатант дивізії «Галичина». У Сибіру провів шість років концтаборів і спецпоселень. Реабілітований.

1. Як на мене, перепоховання — справа родини Бандери. Хоч зауважу, що чи буде прах його перепохований тепер чи згодом, пройде ще не один десяток років, поки його не перестануть носити в зубах «добрі люди». Маємо з Мазепою такий самий приклад. Тому одне з найважливіших завдань для тих, хто не тільки на словах націоналіст, — належно ознайомити якомога більше українців з реальним станом справ нашого славного минулого.

2. Не бачу сьогодні жодної.

3. Потрібно, щоб наших дітей історії України вчили не за змінами до неї нових політичних урядів країни, а щоб викладали в школах та в університетах на основі фахових досліджень і студій, яких сьогодні подостатньо. Бо без глибокого і правдивого знання нашої історії на свідоме покоління, яке захоче переламати сучасну ситуацію в країні, годі сподіватися.

4. Як найважливіше побажання для наших читачів — це якомога частіші зустрічі учасників визвольних змагань українського народу та борців за волю України з шкільною та студентською молоддю. А то, на жаль, ми спостерігаємо, як на мітингах і на різного роду імпрезах та заходах виступає багато крикунів, а про тих правдивих націоналістів, які проливали свою кров, чомусь забувають.

Михайло Мулик

Народився 1920 року в сім’ї січового стрільця. Член ОУН з 1937 року. Комбатант дивізії «Галичина». Відбув десять років концтаборів на Півночі. Автор історичних п’єс та книги спогадів «Дух, що тіло рве до бою».

1. Щодо перепоховання, то, як на мене, немає особливої складності в ХХI столітті перевезти прах людини з однієї держави в другу. інша річ, що це питання виглядає не на часі. Втім, скажіть мені: а коли в українській визвольній справі був принагідний час?

2. Не бачу.

3. Очевидно, нам усім потрібно працювати на те, щоб у народі якомога швидше настало просте розуміння елементарних речей: ким є для мене людина, яка віддала за мене своє життя, і хто той, що прийшов до мене загарбати моє добро і зробити з моїх братів холуїв?

4. Хочу всім побажати, щоб пам’ятали тих, хто віддав своє життя за волю України, за свій нарід. Розказуйте частіше про українських героїв своїм дітям і заповідайте їм пошану їх світлої пам’яті на всі покоління. Бо тільки тоді в українського народу буде майбутнє, коли буде жити в ньому пам‘ять про славних героїв України.