Саме на такій висоті над рівнем моря зустрічатимуть Новий 2011 рік, виконуючи свої звичні посадові обов’язки на сніголавинній станції «Пожижевська», інженер-гляціолог Василь Тимінський і технік-метеоролог Мирослав Ванджура. Напередодні свята, котре уособлює для всіх нас вимір часу, єднаючи між собою два його великі відрізки, я зустрівся з начальником обласного центру з гідрометеорології Володимиром Фриговичем. Він своєю чергою допоміг мені вийти на мобільний зв’язок з начальником «Пожижевської» — найвисотнішої серед усіх українських станцій метеорологічного призначення.

— Наші працівники, — сказав Михайло Довганюк, — у святкові ніч і день 1 січня нестимуть, як і завжди, свою трудову вахту. Себто вестимуть у повному обсязі метеорологічні спостереження і їх дані, без яких не обійтися при складанні прогнозів погоди не лише для західних, а й для інших регіонів нашої держави, передаватимуть на сервер Українського гідрометцентру. Ми міряємо атмосферний тиск, температуру й вологість повітря, температуру на поверхні ррунту, кількість опадів, товщину снігового покриву, визначаємо напрямок і швидкість вітру, зокрема при його максимальних поривах, те, чи в горах немає лавинної небезпеки. Завдяки цим даним синоптики можуть завчасно дати штормове попередження для органів місцевої влади, застерегти про загрозу ураганів, селей, повеней для населених пунктів і, звичайно, поінформувати туристів про небезпеку сходження снігових лавин зі схилів карпатських гір. Є ж чимало людей, чий запал не охолоджують і зимові сніги й морози, дехто спеціально 31 грудня піднімається на гору Говерлу, аби там, на найвищій вершині України, попрощатися з роком старим і зустріти новий.

- Чи стане дійсно святковою миттєвість приходу 2011-го і для тих, хто в цей час перебуватиме на вахті погоди?

— В ці урочисті хвилини, за традицією, що давно вже склалася у нас, Василь з Мирославом біля невеличкої ялинки, яку ми встановили в будинку станції і по-святковому прикрасили, розкоркують пляшку шампанського і вип’ють по келиху того напою, але не більше — їх чекатиме хоч і добре знайома, однак водночас дуже відповідальна робота зі збору метеорологічних даних. А для цього із затишної кімнати треба вийти в ніч, на майданчик для метеоспостережень, і не перечекаєш у теплі навіть хуртовину, яка тут, на полонині Пожижевській, може здійнятися цілком несподівано і буквально валить людину з ніг. Певна річ, ті, кому випадає новорічна чи різдвяна вахта (а на святий вечір на станції перебуватимуть техніки-метеорологи іван Лащук та Олег Кочержук) мимоволі переносяться думками до своїх осель, що десь там далеко внизу, до рідних, які сидять за святковим столом.

За словами В. Фриговича, працівники станції опалюють її приміщення заготовленими з осені дровами, під вечір вмикають і дизель-генератор, який виробляє електрику. Прилади для метеоспостережень діють постійно завдяки зарядженим акумуляторам. Удень гляціологи вирушають гірським схилом у зону лавинних спостережень — маршрутом, що веде до снігомірних рейок. Адже щоб визначити, чи утворюються в горах лавини, потрібно брати до уваги передусім запаси накопиченого снігу, його температуру і стан.

- Чув, що й ви, Володимире Васильовичу, плануєте провести новорічну ніч на сніголавинній станції. Цікаво, що ви як синоптик напрогнозуєте на цей час самі собі?

— Погодні умови і 31 грудня, і
1 січня, — відповів В. Фригович, — не будуть якимись екстремальними, нічим особливим не вирізнятимуться на тлі нинішньої зими, зрештою, як і по всій області. Вночі 6-11о, вдень 3-8о  морозу, мінлива хмарність, можливий невеликий сніг, якого, до речі, на Пожижевській лежить наразі лише 17-сантиметровий шар. Утім, метеорологи зіткнулися з тим кліматичним парадоксом, що тут, у високогір’ї, температура в цей час може бути навіть вищою, ніж у рівнинній частині краю. Річ у тім, що на цій полонині переважну більшість днів року дмуть вітри, які весь час переміщають маси повітря, тоді як у низовинах, особливо в долинах річок, воно застоюється й вихолоджується. Порівняйте: абсолютний мінімум температури на полонині було зафіксовано в січні 1963 р. — 28,5о  морозу, абсолютний максимум у серпні 1998-го — 27,6о  тепла, тоді як в обласному центрі відповідно -34,1оС в січні 1963 р. та +37,3о у серпні 1946-го. От штормових вітрів на Пожижевській набагато більше, а вони посилюють відчуття холоду для тих, хто тут працює.

- Кажуть, що нинішньої зими ведмеді чомусь не в барлогах, а бродять глухими гірськими лісами. Чи не перетиналися часом дороги ваших метеорологів зі стежками клишоногих? А у підпорядкуванні вашого обласного центру з гідрометеорології є ще й Карпатська селестокова станція в Яремчі, працівники якої теж виходять на маршрути для замірів товщини снігового покриву.

— Про зустрічі з хижими звірами наші метеорологи цієї зими не повідомляли. Втім, те, що ведмеді не впали в зимову сплячку, — не така вже й дивина. Зима поки що досить тепла, а якщо вдарять справжні морози, тоді клишоногі й заляжуть у барлоги, це може бути і в січні. От попередніми роками тому ж Михайлові Довганюку, його колегам зі станцій на Пожижевській та Карпатської доводилось бачити на досить невеликій відстані від себе диких кабанів, лисицю, вовка, ведмедя, котрі, втім, на людей не нападали. Карпатський вуйко виліз із барлогу в новорічну ніч, сполоханий «салютами» й петардами, шум яких долинав зі спортбази «Заросляк». До речі, в окремі святкові ночі і з самої вершини Говерли туристи, що піднялися туди за дня, «бахкали» на всю округу, порушуючи заповідний режим цієї місцевості.

- А ви самі зустрічали колись Новий рік на вершині Говерли?

— Лише раз. На вершині Говерли ми з товаришем напнули намет, ночували в спальних мішках. Частіше я проводив ніч на межі двох років на станції Пожижевській разом з її працівниками.

- Але ж узимку дуже непросто добратися до тієї полонини.

— Звісна річ, нелегко, але, як мовиться, не мені першому й не останньому йти до сніголавинної станції так само і тим же шляхом, який мусять щоразу долати її працівники, щоб замінити своїх колег на вахті. Коли сильні снігові замети, їм доводиться деколи навіть три години прямувати від шостого кілометра за Ворохтою до «Заросляка» й далі до Пожижевської. Але вони труднощів не бояться, бо просто не уявляють себе, своїх буднів без улюбленої роботи — спостерігати за кухнею погоди, що твориться і там, у часто схованому за сивими хмарами високогір’ї.