Злочинна  наруга над Державним Гімном, «полювання» на «Тризуб», чергові освітянські ініціативи «українофіла» Табачника, словесна перепалка між Ганною Герман та Юрієм Андруховичем, як реакція на слова останнього щодо копіювання Президентом Володимира Путіна, очікування чергового зростання тарифів… І це все, як влучно зазначив Микола Азаров, у «рік стабілізації і виходу із кризи».

      Такого  показового зневажливого ставлення  до одного з державних символів, тим паче коли виступає влада, яку цю державу й репрезентує, а за нею спостерігає чи не уся країна не було навіть за Кучми… Складається враження, що країна знаходиться в стані глибокого трансу, шельмування та масового одурманення. А «верхи» в стані сп'яніння владою чинять те, що і як їм заманеться.

      Першим  від «новорічного похмілля» отямився Руслан Коцаба, який написав уже всім відомі листи, що облетіли стрічки практично усіх популярних в країні інформ-агенств. Коцабі, який за словом в карман ніколи не ліз і який здавалось лише очікує на черговий інформаційний привід для піару, в даній ситуації залишається лише подякувати за реактивність. Вже згодом на наругу над Гімном зреагували Микола Томенко, а також нунсівці, серед яких і наші Зіновій Шкутяк та Лілія Григорович, які направили до Генпрокуратури відповідний запит.

      Однак, особливої користі запит навряд чи принесе. Як вже було повідомлено Київською МДА, офіційною причиною зникнення з національного Гімну одразу двох рядків стали «технічні умови прямої трансляції». От і все… Винуватців навряд чи знайдуть, а час, як відомо, вилікує рани…

      Дозволю лише зауважити, що якщо б такий прецедент мав б місце в СРСР епохи Сталіна, культ якого зараз знову розвінчується окремими деструктивними елементами, то винні в кращому разі були б заслані до кінця життя в Сибір. У нас ж «технічні умови трансляції»…

      Втім, для Служби Безпеки не стало великою складністю знайти винних у підриві пам’ятника Сталіна в Запоріжжі. Для цього варто було лише перекваліфікувати справу в «терористичний акт». Після кількох спроб «повісити» вибух на «Свободу», почалися масові затримання членів не надто відомого до цього «Тризубу». І хоча організація офіційно заявила, що немає жодного відношення до вибуху, а відповідальність взяла на себе такий собі «Рух 1 січня», поїзд вже пішов… Більше того, затримані активісти «Тризубу» почали масово зникати… На жаль, як це прийнято в нашій державі, усіх обставин справи суспільство навряд чи дізнається.  Саме так було практично з усіма резонансними справами протягом останніх двадцяти років. Відповідно, категорично й однозначно стверджувати про те, хто, що, коли і як підривав Сталіна, кому це вигідно і з якою метою доволі складно. Версій може бути безліч… В будь-якому випадку мав місце вибух. Відповідатиме за нього скоріш за все «Тризуб», активісти якого понесуть відповідальність якщо не за сам «теракт», то за незаконне зберігання зброї. Добре ще, що вибух не став наслідком світової змови…

      Те, що відбувається наразі в сфері освіти та науки тероризмом не іменується, однак сумнівів в тому, що пан  Табачник готує нову реформаційну атаку  на вітчизняну систему освіти практично не виникає. Міністерство не лише рекомендує ВУЗам у наступному навчальному році зменшити з 50 до 42 відсотків кількість держзамовлень, посилаючись на зменшення кількості випускників поточного року у школах, але й призначає директором Центру оцінювання якості освіти скандально відому своєю проросійською орієнтацією Ірину Зайцеву. Колишній директор Ігор Лікарчук з цього приводу зауважив: «Політики я в цьому звільненні не бачу… Мова йде про те, щоб зробити ЗНО залежним. І біда в тім, що не від міністерства, а від однієї конкретної людини у міністерстві. І постать цієї людини дуже чітко вгадується». Незважаючи на доводи цілком ймовірно ображеного Лікарчука, можна прогнозувати, що найближчим часом в Центрі оцінювання якості освіти відбудуться подальші зміни, які навряд чи зроблять систему вступу до вищої школи більш прозорою та унеможливлять корупцію. І хоча зараз (на час зимової сесії) розгорнулася ціла операція із красномовною назвою «Ні хабарництву у вузах», корупція навряд чи зменшилася. Більше того, вдосталь спілкуючись із ще студентами, поволі  ловиш себе на думці, що корупція в університетах це як чортове колесо – крутиться-вертиться, а з місця не зрушить. Так, місцеві студенти знову заговорили про свідоме «зрізання» балів на сесіях. Пригадується минулого року схожі події мали місце в Інституті мистецтв. Поки ж студенти скуповують конверти та пакети держава економить на стипендіях та держзамовленню. Ось за що виявляється слід давати Нобелівську премію в галузі економіки…

      Однак, найбільший резонанс в політичному середовищі викликало скасування указу Віктора Ющенка щодо присвоєння Степанові Бандері почесного звання Герой України посмертно. Повідомлення про це чи то від радощів, чи того ж таки «технічного браку» з’явилося на сайті Глави держави двічі.

      На глибоке переконання дане повідомлення слід розцінювати не більше, аніж провокацію, спробу переключити увагу суспільства із проблеми Запоріжжя й численних економічних питань та в черговий раз прозондувати грунт. Адже якщо опозиція прогинається перед численними арештами, суспільство зневірене, то якщо «проковтнуть» і Бандеру, тоді можна ставити крапку… Справа в тому, що Донецький апеляційний адміністративний суд скасував указ ще 23 червня 2010 року. Саме з того часу указ і слід було вважати як скасований. Однак, інформацію було оприлюднено на сайті Президента лише 12 січня – безпосередньо в день запланованого розгляду справи Романа Шухевича, звання Героя в якого ще не забрали. Щодо Бандери, то у зв’язку із низкою касаційних скарг наступний розгляд справи призначено на 29 березня.

      Втім, ланцюгова реакція, як і очікувалося, пішла моментально. Місцеві ради Західної України прийняли заяви, в яких жорстко засудили скасування указу по Степанові Бандері. Один із основних мессиджів окрім власне протесту – «Чинний режим за наказом Кремля не лише відбілює Сталіна, а й форсованими темпами реанімує в Україні сталінізм». Саме ці слова можна знайти в спільній заяві депутатів місцевих рад Івано-Франківщини. Сесія депутатів Прикарпаття відбулася на Європейській площі біля пам’ятника Бандері – аналогічно до львівських колег. Однак, якщо львів’яни збирали кворум кілька разів, то в нас кворум був одразу. Хоч на сесію і з’явилося лише 78 депутатів. Не було в повному складі, що не дивно, Партії Регіонів та Народної партії.

      Як  і очікувалося рішення прийняли. Прийняли одноголосно. Рішення правильне, важливе, необхідне. Важливе, незважаючи на всі протести окремих активістів про їх малоефективність. В будь-якому разі такого роду звернення хоч і не змінять позицію влади, однак засвідчать про те, що суспільство (його частина) не спить і їй не байдуже.

      Разом з тим, кількаразові повтори в  зверненнях про скорий прихід нової  революції, революції «під прапором Бандери» слід вважати таки передчасними. Революцію робитиме не Герой та величний син України Степан Бандера, а ми з вами – його нащадки. Наразі, і що прикро найбільше, суспільство до революції не готове. Це прекрасно було помітно під час сесії – пересічної громадськості на Європейській площі практично не було, а з вікон будинків, які розміщені навколо монумента, за перипетіями сесії спостерігала аж одна людина!!! Втім, це можна легко пояснити робочим днем та наявністю трансляції на ТБ.

      Однак, жахливо малу кількість національних стягів на Європейській площі пояснити нічим. Не полінився й полічив – 6 національних стягів, 6 уже встановлених державних прапорів України по периметру меморіального комплексу і 72 (!!!) партійних прапори на п’ять політичних сил. Вже набридло про це вести мову, однак національну революцію виключно під партійними стягами та партійними палатками зробити неможливо. Скинути владу так, однак, що далі??? Рух по замкненому колу… Це скоріше нагадує чергову піар-акцію перед монументом Героя, який в руках і в серці по житті ніс з собою в першу чергу жовто-блакитний стяг. За нього й віддав життя. Скільки серед теперішніх обранців здатні на подібне???

      Однак, ще раз повторюсь, значення звернення  від цього не применшилось. Судовим  рішенням спровоковано справді небезпечний  прецедент, що створює подальшу можливість забрати звання Героїв України не лише у Степана Бандери, але й Володимира Івасюка, Василя Стуса, донеччанина Солов’яненка. Багато розуму для цього не потрібно – варто лише якомусь «недалекому» подати до суду. І нація залишиться без своїх героїв!!! Якщо ж сьогодні забирають героїв, завтра заберуть історію, а післязавтра і нації не стане.

      Одним вишиваним рушником в рамках проекту  «Єдина Україна» націю не вбережеш… Натомість вище перерахованими діями свідомо, технологічно перетворити Західну Україну на таку собі «російську Чечню» цілком реально.

      Перші нотки в цьому напряму вже  озвучив регіонал Вадим Колесніченко: «Не хотілося б думати, що ми спостерігаємо процес «чеченізації» деяких ультранаціоналістичних угруповань Західної України…».

      Разом з тим, владу не можна й не похвалити з приводу довгоочікуваного прийняття законів про доступ до публічної інформації. Майже трирічна епопея під тиском журналістів та ЄС нарешті завершилася. Однак, українське законодавство не було б власне українським, якщо б у ньому не було цілої низки прогалин та двозначності. Так, разом з можливістю більш вільного доступу до публічної інформації, яку влада тепер зобов’язана піддавати широкому ознайомленню, журналістам необхідно бути й більш уважнішими, адже якщо суб'єктивна думка висловлена в брутальній, принизливій чи непристойній формі, яка принижує честь, гідність чи ділову репутацію, особу, яка висловлює таким чином цю думку, можна зобов'язати компенсувати завдану матеріальну шкоду.

      Цитатою тижня, як не дивно, зважаючи на висвітлену тематику, можна вважати слова Лілії Григорович: «Я дуже співчуваю Юлії Володимирівні, бо все в житті відбувається за правилом бумеранга. Колись вона казала, що лежачих не б’ють. Я сьогодні по лежачих просто серцем плачу. Бо знаю, хто найбільше може сьогодні жалкувати за цими 5 роками можливостей…. Але які були чудові 5 років. Можна було кожен день їхати на засідання уряду, їздити Україною, світом, підписувати угоди, хіхікати з чужими прем’єрами, ввечері давати гарні прес-конференції. Це були золоті часи. Я думаю, що найбільше за часом Президента Ющенка сьогодні жалкує екс-прем’єр Тимошенко».

      Людиною тижня можна ознаменувати Зіновія Фітеля. Заступник міського голови Івано-Франківська дав вказівку організувати для мешканців міста безкоштовне користування громадським туалетом. Щоправда лише у святкові дні… Ось так влада дбає про чистоту нашого міста та комфорт їх мешканців. Втім, закордоном безкоштовне користування громадськими туалетами є загальноприйнятою неписаною нормою. Що ж, йдемо в Європу…