Тиждень, що минає, у порівнянні з попередніми видався на загал дещо спокійнішим, що пов’язано в першу чергу із певним переключенням уваги місцевого політикуму із питань власне політичних на більш господарські, де гострота проблем є не меншою й необхідність їх вирішення є однаково важлива як для мешканця Західної України, так і для найбільш затятого східняка.

Водночас, що стосується потреб духовних, і в першу чергу національних, які в силу різного роду обставин для галичанина споконвіку були першочерговими, то без них також не обійшлося. Втім, якщо спільна заява голів Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської обласних рад після чергового засідання Ради регіонів нікого не здивувала (єдина позиція західних областей із ключових питань є звичним явищем й якщо в минулому певні «інтриги» час від часу таки виникали, результати останніх виборів їх розвіяли), то ажіотаж, який розгорнувся навколо акції супроти антинародних та антиукраїнських дій влади, організованою одною з молодіжних громадських організацій, виглядав дещо дивним. 

Акція склала двояке враження. В першу чергу варто зауважити, що сьогодні будь-які ініціативи, спрямовані на захист національних цінностей та демократичних форм врядування, є не лише необхідними для суспільства, але й корисними для влади. Суспільство, яке в один прекрасний момент перетворилося на розчаровану та деморалізовану масу, продовжує дрімати… Дрімати, незважаючи на «важкість», яка повисла в повітрі, незважаючи на усвідомлення того, що країна до і після виборів представляє собою «большую разницу». І якщо раніше всі прекрасно усвідомлювали, що щось в державі «не так»,  то зараз всіх намагаються переконати в тому, що «вже все так», хоча відчуття отого «не так» лише посилюється. З цієї причини різного роду акції не лише є спробою розворушити суспільство, але й шляхом демонстрації власної позиції показати «верхам», що вони не самі й не такі вже недосяжні.

Дана конкретна акція була влаштована з метою засвідчення рішучого протесту громадськості супроти окремих дій та ініціатив влади. Однак, за своєю суттю перетворилася на демонстративно-провокативний хороше розпіарений флеш-моб невеликої кількості людей із гаслом «Я патріот! Це злочин? … Мене теж посадять?» Разом з тим, незважаючи на всю обґрунтованість подібних загроз та правильність позиції в цілому, технологія її проведення виглядала надто дитячою. І це попри те, що до організації мають відношення не останні в області люди…

Як правило, головна ціль будь-якої акції протесту чи флеш-мобу полягає не в протесті заради протесу, що є безглуздим по своїй суті, а у прагненні звернути увагу громадськості на ту чи іншу проблему, змусити реагувати владу або просто-напросто потрапити в сюжети теленовин. Втім, що засвідчив даний флеш-моб владі? Як відомо, основну масу учасників склала молодь. Саме молодь є найбільш активною частиною суспільства, своєрідним «локомотивом» соціуму, що як ніхто інший тонко відчуває усі обмеження, які виникають на шляху її свободи. Однак, тридцять юнаків під стінами ОДА лише склали бліду ілюзію тієї сили, яка уможливила у 2004 Майдан. Водночас, широка громадськість, з огляду на час проведення акції, про неї мала змогу дізнатися хіба з сюжетів новин. Площа ж перед адмінбудинком, за винятком вже здається прописаного на ній намету, була пустою…

Не пусто і як завжди весело було в сесійній залі Івано-Франківської міської ради. Одним із головних питань сесії стало питання про взяття кредиту КП «Водоекотехпром». В.о. генерального директора підприємства Роман Шестопалов так настійливо просив у депутатського складу дозвіл на кредит, що врешті-решт йому відняло мову… В результаті рада за рухом руки диригента Романа Онуфріїва не лише визнала роботу КП незадовільною, але й рекомендувала міському голові звільнити її керівника. На захист останнього став сам мер, який власне й брав його на роботу. Як наслідок, чергове протистояння інтересів в міській владі піддано на осуд широкому загалу.

Ще близько року тому, коли Шестопалов лише заступав на посаду, проти його призначення розгорнувся доволі широкий спротив серед депутатського корпусу ради попереднього скликання. Намір доручити управління одним із найбільш важливих для життєдіяльності міста підприємств нікому не відомому «варягу» не викликало особливого захоплення, а тим паче, що й «своїх» вистачає. Однак, на посаду Шестопалов таки заступив, змінивши на ній Миколу Саєвича. Останній, проявивши себе цілком ефективним менеджером, відправився рятувати ЖКГ, а разом з ним й міського голову, залишивши своєму наступнику доволі успішне підприємтво. Втім, вже за рік КП «Водоекотехпром» опинилося на межі, потребуючи кредиту, а розмови про близьку концесію видаються не такими вже й безпідставними.

З яким завданням їхав на Прикарпаття Шестопалов стверджувати не беремося, однак громада міста навряд чи відчула суттєвого покращення надання послуг… У трикутнику «міський голова – Шестопалов – міська рада» встановлення рівноваги є в принципі неможливим, а вирішення конфлікту залежить від цілої низки факторів та інтересів, які переслідує кожна з сторін.

Відкрите протистояння Віктору Анушкевичусу із «Свободою» невигідне в першу чергу самому міському голові. Не ті сьогодні в раді розклади… За певних обставин у дострокову відпустку може бути відправлений і сам Віктор Андрюсович. Як не крути, а цю обставину слід враховувати. Однак, такий розвиток подій на даний момент не надто потрібний ані «Свободі», ані «Фронту змін» з Ігорем Прокопівим.

Відповідно, доведеться домовлятися.  В будь-якому разі миттєве звільнення Віктором Анушкевичусом Шестопалова стане публічним визнанням невдалого управлінського ходу міським головою. І хоча така дія в принципі може стати цілком виправданою, однак, з огляду на кількість «добродіїв», які є в Віктора Андрюсовича, може суттєво аукнутися по ньому на наступних виборах. Втім, до виборів ще далеко й у мера, якщо він виявить бажання в них брати участь, буде ще вдосталь часу, щоб покращити собі рейтинг. Набагато доречнішим є відтягнення зі звільненням до першої кращої нагоди, або взагалі поступова відмова від цієї ідеї. У обох випадках все залежатиме від апетитів опонентів й готовності міського голови їх задовільнити. Шестопалов ж тим часом продовжуватиме виконувати свою роботу… Водночас, недостатність коштів та зволікання із кредитом є шляхом, що веде до поступового відчуження підприємства.

Затвердили місцеві народні обранці й нові ставки місцевих податків і зборів. Як і обіцяв Віктор Анушкевичус, ставку єдиного податку в Івано-Франківську не збільшили (принаймні наразі). Прийняті депутатами зміни в значній мірі зачіпатимуть інтереси туристів, що призведе до певного збільшення вартості номерів в готелях, підприємців і автовласників. Так, вартість одного парковочного місця в обласному центрі має зрости найближчим часом на 100%. Вочевидь, це зумовлено тим, що в місті не залишилось не лише де паркуватися, але й де їздити…

Власне, саме тарифна тема стала головною цього тижня. Інтенсивність повідомлень про зростання вартості надання різного роду послуг в медійному просторі просто вражала. Вже з наступного місяця на населення очікує зростання тарифів на тепло, електроенергію, телефоний зв’язок, на черзі – холодна вода, плата за обслуговування ліфтів. Про підвищення вартості проїзду найближчим часомвочевидь  заговорять й місцеві автоперевізники. Через проведення конкурсів на автоперевезення тема вартості проїзду намагалася здебільшого не підніматися, однак зі здорожчанням вартості пального такі розмови вже бурхливо розгортаються. Разом з цим, залишається невідомим, яким чином вартість проїзду в міських маршрутках при значно менших маршрутах та гіршому в цілому наданню послуг залишається однією з найвищих в країні.

Водночас, варто зауважити, що в багатьох випадках підняття вартості тарифів є об’єктивно зумовлене й легко пояснюється невідповідністю існуючих ставок сучасним реаліям, здорожчанням вартості ресурсів та інфляційними процессами, що в сукупності призводять до нерентабельності підприємств. Однак, зростання тарифів не надто б’є по гаманцях населення й не є таким болючим, якщо вони зростають на фоні загального підняття рівня життя в країні. Якщо ж держава живе в умовах економії та постійної нестачі коштів, а заробітня плата за останній час зросла орієнтовно на 50-100 грн., то зрозуміло, що про жодне покращення життя пересічного громадянина мова йти не може. Радше навпаки…

Власне, в нещодавно оприлюдненому рейтингу якості життя Україна, опустившись порівняно з 2010 роком на 5 позицій, посіла 73 місце, одержавши одну із самих низьких оцінок сааме за критерієм «економіка». Водночас, зважаючи на всю суб’єктивність такого роду рейтингів, задоволення може викликати лише 118 позиція Росії, яка здеградувала ще більше.

Слова ж бютівця Володимира Яворівського про те, що «на 9 тисяч грн. пенсії прожити можна. Скромно, але можна», пересічною більшістю українців, що виживають навіть не за тисячу, сприймуться як відверта наруга та блюзнірство.

Схоже, слова Віктора Януковича, який вів мову про те, що принципово важливо, щоб якісні зміни, які вже почали відбуватися в країні, якнайшвидше відчув кожен громадянин нашої держави, починають ставати реальністю. В березні їх вочевидь відчує переважна більшість населення держави. Відчули вже їх і калушани: якщо ще нещодавно горе-чиновники співали дифірамби про мільйони, які ось-ось виділять місту на боротьбу з екологічним лихом, то тепер вже новопризначений міністр Віктор Балога спокійно розставив все на місця – у відповідь на прохання виділення коштів на відселення та оздоровлення калушан він зауважив, що переселення людей є компетенцією обласної влади.

Схоже, що на країну очікує дуже бурхлива весна. В умовах монополізації влади,  наступу щодо національних питань, повернення цензури на суспільство очікує ще й підняття тарифів, новий житловий кодекс та пенсійна реформа. На переконання Президента, українцям доведеться потерпіти ще 21 раз. Питання лише в тому, чи українець витерпить…

Наразі ж, наслідуючи приклади окремих чиновників, залишається згадувати слова відомої пісеньки М. Круга «Запахло весной». Головне, щоб реакція не була аналогічною до «Празької весни»…      

Ігор Дебенко, політолог