Секцію бойового гопака у нашому місті відвідують майже 50 дітей віком від 6 до 12 років. У тісному контакті із секцією залишаються і її випускники. Не цураються цього бойового мистецтва навіть дівчата. Тим паче, що заняття бойовим гопаком включають не тільки безпосередньо тренування, але і спортивно-оздоровчі табори, вивчення і популяризацію культурної спадщини та історії України. Вихованці секції бойового гопака — свідомі самостійні громадяни України. Тим паче, що мають гідний приклад для наслідування. Голова Калуської міської організації бойового гопака Віктор Павлів є одним із тих, хто відродив цей вид спорту на Прикарпатті.
Віктор Павлів зацікавився спортом ще у шкільному віці, коли, природно, до нього прийшло бажання боротися за справедливість, і він зрозумів, що для цього потрібно бути сильним морально, і, звичайно, фізично. І своїми прикладом розпочав здоровий рух у всьому селі, де мешкав, а потім — і за його межами. Спорт, свого часу, допоміг йому і здолати недугу, й отримати освіту, і зробити кар’єру. Сьогодні Віктор Павлів у Калуші — відомий спортсмен, громадський діяч, політик. Як вдається встигати у всіх сферах, Віктор Павлів зголосився розповісти "Вікнам".
— Вікторе, наразі маємо чимало прикладів відомих спортсменів, яких до спорту привели батьки і знайомі, або ж вони прийшли до спорту, вбачаючи у ньому великі матеріальні перспективи. Ти ж дійшов до розуміння, що жити треба здорово й активно, самотужки. Чи важко було у маленькому селі започаткувати цілий рух за здоровий спосіб життя?
— Спортивному руху передували важкі заняття спортом самотужки. Вони почалися з розуміння того, що у житті повинні панувати справедливість і правда. Тому мене колись і потягло до спорту, адже для боротьби за справедливість треба бути сильними і морально, і фізично. Мої тренування починалися у маленькій комірчині, а тренувальним інвентарем були шестерні, принесені із тракторної бригади. Тоді ми з товаришами просто ходили біля тракторів, і випрошувати у трактористів усе, що "не так" лежить. Зі спортивним інвентарем тоді було зовсім скрутно. Згодом, нам із усього села (Гаврилів на Рожнятівщині. — Авт.) зносили гантелі й інше спортивне спорядження. Та і кількість охочих тренуватися — збільшувалася.
Я з колегою перечитав усю спортивну літературу, яка була у сільській бібліотеці. І так ми організували у селі спортивний молодіжний рух. Він із часом набув популярності, так що на вихідні до села з’їжджалися хлопці з міст і сусідніх сіл. Ми тренувалися у п’ятницю, а у суботу, переважно, грали ігри.
Коли нас стало багато, ми вирішили взяти під опіку сільський клуб. Упродовж місяця знайшли односельчан, які зголосилися попрати штори, самотужки засклили та помили вікна, навели лад у концертній залі. І почали крутити "тверезі" дискотеки. Гроші, виручені за квитки, ми витрачали на утримання клубу. Однак, уже тоді наштовхнулися на опір сільської влади, яка час від часу звинувачувала нас у комерційному інтересі. Однак, суперечки вщухали, коли одна із наших учасниць цікавилася, на які потреби ідуть гроші, які періодично надходили на клуб із району.
Згодом ми взяли під свою опіку також і пам’ятник Тарасові Шевченку у селі та могилу Січових Стрільців.
— Бойовий гопак для нашого суспільства — відносно новий вид спорту. Тут, безперечно, є чимало перспектив для розвитку. Однак, на початку 90-х такий вид спорту вважався, радше, екзотичним. Чим гопак привабив тебе настільки, що ти захотів пов’язати з ним свою основну діяльність?
— Я розпочинав із важкої атлетики, однак, пізніше зацікавився східними єдиноборствами. Свого часу, навіть виписував спеціальну літературу, яку надсилали із Санкт-Петербурга. Тому, вступивши до Рогатинськго ПТУ №35 на спеціальність "фермер-орендатор", усе ж надіявся на те, що продовжу заняття спортом.
Одного разу хлопці з паралельної групи запропонували мені повправлятися з ними у бойовому гопаку. Побачивши це бойове мистецтво вперше, я подумав, що хлопці займаються ним просто задля розваги: бої дуже нагадували своєрідні танці, воїни були у шароварах. Однак, помірявшися силами із "гопаківцями", я зрозумів, що бойовий гопак — самостійне мистецтво бою, і що тих прийомів східних єдиноборств, які я опанував, недостатньо для того, щоб збороти воїна-"гопаківця". Відтак, вирішив: українець ніколи до кінця не зрозуміє філософії східних єдиноборств, тому потрібно займатися тим, що ментально ближче.
Бойовий гопак переважає східні єдиноборства у тому, що має надзвичайно багатий арсенал. Тут є велика кількість прийомів боротьби і бою. Наприклад, у більшості бойових мистецтв світу бій закінчується, коли один із бійців торкається землі. Прийнято вважати, що, коли боєць опинився на землі, то підвестися вже не зможе. У бойовому гопаку є унікальна "нижня" техніка. Тобто, коли боєць опиняється на землі, то він продовжує битися, наприклад, навприсядки, і поступово піднімається із землі.
Кілька років тому мистецтво бойового гопака продемонстрували на змаганнях у Південній Кореї. Корейські монахи дуже зацікавилися такою технікою бою.
А, свого часу, прийоми бойового гопака вивчали і бійці спецпідрозділу "Альфа".
— Тобто, за короткий термін ти зміг наскільки детально опанувати мистецтво бойового гопака, що навіть почав навчати інших…
— Навчати бойового гопака я почав уже після служби у Внутрішніх військах України. Саме тоді я познайомився із головою Міжнародної федерації бойового гопака і, власне, засновником цього мистецтва — Володимиром Пилатом. Після нашого знайомства у мене і виникло бажання стати вчителем бойового гопака.
Починав я у селі: приїхав на реабілітацію після складної операції. Мене часто відвідували сільські хлопчаки, цікавлячись спортом. Тому поступово я почав учити їх вести здоровий спосіб життя, а, разом з тим, і прийомів бойового гопака. Бувало, що збиралося близько 30 хлопців. Колоною бігали по селі. Відтак, набули слави перших парубків в окрузі, тому до них приїжджали знайомитися навіть дівчата із сусідніх сіл.
Разом із хлопчаками я також займався спортом, і ці заняття, можливо, допомогли мені в успішній реабілітації.
Потім отримав пропозицію стати вчителем бойового гопака. Здобути спортивну освіту мені запропонував Володимир Пилат. Тому 2000 року я вступив до Дніпродзержинського фізкультурного коледжу, а потім — і до Харківської фізкультурної академії. Тоді мав на меті не тільки популяризувати бойовий гопак на Сході країни, а і заснувати тамтешні осередки, і навіть — завідувати спеціальністю "бойовий гопак" у фізкультурному училищі. Тоді мусив детально вивчати історію, оскільки, складно було пояснити людям зі східних областей, наприклад, те, що воїни УПА — національні герої. Хлопців із Заходу на Сході дехто навіть боявся.
На заваді моїм планам залишитися на Сході стала трагічна смерть брата. Тоді я вважав за обов’язок повернутися на Прикарпаття і підтримати батьків. Відтак, переїхав на Рожнятівщину, а потім — до Калуша.
— Справа розвитку бойового гопака на Прикарпатті вивела тебе у список відомих громадських діячів міста і, частково, зумовила намір балотуватися до Калуської міської ради. Наскільки складно було переїхати на Калущину і сформувати тут секцію бойового гопака, а потім і — налагоджену мережу організацій по всій області?
— Мої наміри створити секцію бойового гопака у Калуші розпочалися з консультацій із керівниками управління у справах сім’ї, молоді, фізкультури і спорту та управління освіти. У березні 2005 року почав працювати у СЗОШ №7. Мою ідею створити секцію бойового гопака підтримав директор школи — Володимир Кіндрат. Потім він мене познайомив із підприємцем Володимиром Іваницьким. І, власне, ми втрьох 2005 року домоглися легального створення секції бойового гопака у місті.
Спочатку ми планували побудувати зал для занять бойовим гопаком на місці теплиці біля СЗОШ №7. Однак, саме 2006 року, коли планів було якнайбільше, відбулися вибори. І відтоді влада — як міська, так і обласна, зайняла цікаву позицію: обіцяє, але обіцянок не виконує.
Узагалі, я не люблю політики: вважаю, що вона гальмує громадську діяльність. Тобто, коли людина йде у політику, то вона перестає бути громадським діячем. Я знаю кілька прикладів невдалої трансформації громадських організацій у партію.
Однак, постійно звертаюся за допомогою і підтримкою саме до депутатів міської ради. Тому вирішив: чому б самому не піти до міської ради? Тим паче, що і владі потрібно налагоджувати діалог із молоддю міста, і, можливо, мені би це вдалося. Тому я спробував свої сили на місцевих виборах 31 жовтня минулого року.
Але, наразі, більш результативною є співпраця із підприємцями. Тому за кілька років налагодив зв’язки із підприємцями міста, а 2008 року ми навіть розпочали заняття у щойно відкритому спортивно-оздоровчому комплексі.
Власне, я і сам маю певний досвід у бізнесі: багато років займаюся діяльністю, пов’язаною із пенсійним страхуванням. Уже сьогодні пенсійне страхування мають найзаможніші калушани, і збільшується кількість пересічних мешканців, які хотіли б собі заощаджувати на пенсію.
— Тож, бойовий гопак — один із тих видів спорту, який активно розвивається і має хороші перспективи. У якому стані перебуває наразі бойовий гопак на Прикарпатті?
— Саме із нашого міста розпочалося відродження бойового гопака в області. Зокрема, ми створили Калуську міську організацію Міжнародної федерації бойового гопака. Потім такі організації були створені і в Рогатині, Богородчанах, Тисмениці. Після цього ми об’єдналися в Івано-Франківську обласну федерацію бойового гопака. Потім до нас доєдналася й Івано-Франківська міська організація. На підході — Долина, Галич та Бурштин.
Цього року ми вперше виставили свою команду на міській спартакіаді політичних партій та громадських організацій до Дня Злуки. А вже до дня пам’яті Героїв Крут проведемо змагання на мототрасі у Підгірках. У програмі — страйкбол для дорослих та дітей, пейнтбол. А дівчата із бойового гопака обіцяють усіх нагодувати борщем.
— Крім політики і бойового гопака, ти — ще й актор народного муніципального театру "Легенда". На сцені вдається бути тільки козаком, чи під силу виконувати й інші ролі?
— Я, справді, розпочинав свою сценічну діяльність із ролі козака. Спробувати себе на сцені мені запропонували, підшукуючи виконавця ролі одного з козаків у п’єсі Олександра Челядина "Доля". Відтоді зіграв й у постановці "Украдене щастя", й у п’єсі "Фараони". Перебувати на сцені — подобається. Однак, не завжди вдається через брак часу. Тому, здебільшого, прошу давати мені невеликі ролі з тим, щоб актори могли проводити репетиції без моєї присутності.
Версія для друку
Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Останні новини з категорії Спорт:
30 Грудня 2016, 12:45
30 Грудня 2016, 6:43
28 Грудня 2016, 15:18
28 Грудня 2016, 6:43
27 Грудня 2016, 12:18
26 Грудня 2016, 18:58
26 Грудня 2016, 6:34
23 Грудня 2016, 9:19
22 Грудня 2016, 14:30
22 Грудня 2016, 11:22
20 Грудня 2016, 10:58
20 Грудня 2016, 7:13
19 Грудня 2016, 21:22
16 Грудня 2016, 6:40
15 Грудня 2016, 10:09
15 Грудня 2016, 7:39
09 Грудня 2016, 13:20
08 Грудня 2016, 20:31
08 Грудня 2016, 18:59
07 Грудня 2016, 16:32
07 Грудня 2016, 13:39
07 Грудня 2016, 9:20
06 Грудня 2016, 16:32
06 Грудня 2016, 11:25
06 Грудня 2016, 8:55