Пропонуємо увазі читачів інтерв’ю з головою облдержадміністрації Михайлом Вишиванюком, у якому він розповідає про настанови Президента України, консолідацію країни через регіональну співпрацю, соціально-економічні перспективи Прикарпаття, своє ставлення до Степана Бандери, туристичні проекти, свою родину та ін.

- На останній Раді регіонів серед іншого обговорювали питання консолідації країни через регіональну співпрацю. Які ваші міркування з приводу цієї надзвичайно важливої державної проблеми? Які ініціативи в цьому плані може запропонувати Івано-Франківщина?

— Це питання дуже актуальне, тому що, як уже не раз говорилося, Україну штучно ділять окремі недобросовісні політики. Як на Прикарпатті, так і на Луганщині вміють орати, народжують дітей, охрещують. І коли східняки приїжджають на Івано-Франківщину, бачать наш край, наших людей, нашу гостинність, вони зазвичай кажуть: «Боже, які тут прекрасні люди!». Проте це лише після того, як побачать Прикарпаття на власні очі. А  до того дехто уявляє, що тут на кожному кроці стоїть бандерівець у «мазепинці» з рвером і чекає, коли приїде  москаль. На превеликий жаль, ці штучно створені стереотипи існують.

Недавно у нас інкогніто відпочивала заступник губернатора Курської області. Вона навіть не зізнавалася, що приїхала звідти, говорила, що з Луганська, а потім її все ж таки «вирахували». Недавно вона мені зателефонувала з Курська і розповіла, що є найбільшим агітатором у Росії за Західну Україну.
Ми повинні бачити одне одного, знати, сприяти розвиткові економіки, в тому числі й через особисті контакти. Дуже важливим моментом є створення міжрегіональних ринків. Скажімо, Крим славиться своєю цибулею, помідорами, виноградом, а Прикарпаття, наприклад, картоплею. З Криму, з Херсона приїжджають до нас фури зі своєю продукцією, проте це все відбувається стихійно, бо зорганізуватися для кожного селянина зокрема є надзвичайно складно. Це має робити така структура, як кооперація. Управління сільського господарства повинні сприяти створенню заготівельних кооперативів, аби зібрати продукцію у селян, організувати її відправлення і своєчасно розрахуватися з людьми.

Я наводжу простий приклад співпраці регіонів. Проте має бути і масштабна співпраця, скажімо, в галузі машинобудування, можна виготовляти деталі до тих чи інших машин і т. д. і ця робота піде, тим більше що 2010-й був для України роком стабілізації економіки, ВВП зріс на чотири відсотки, промислова продукція — на 11, а експорт — на 30 відсотків. А 2011 рік буде початком піднесення економіки країни. Намічено надзвичайно великий спектр реформ.

Президент України Віктор Федорович Янукович на Раді регіонів поставив перед нами цілий блок завдань. Я вже, слава Богу, не новачок у цій справі, але коли він почав озвучувати завдання за завданням, то я навіть відчув якийсь острах перед тим, чи вдасться справитися з усіма тими завданнями в плані модернізації економіки. Президент поставив завдання модернізувати повністю державу. І для того, щоб це зробити, у нас має бути фактично поденний план розвитку нашої області. І це не повинно бути лише на папері, усе заплановане має бути втілено у життя.

В лютому їдемо з моїм заступником і. Зваричем до столиці і будемо відстоювати стратегічні плани розвитку нашої області до 2020 року. А план розвитку Прикарпаття на 2012-й ми повинні здати вже до 15 лютого цього року, оскільки до 15 березня має бути створений план розвитку всієї України, а на його основі формуватимуть Державний бюджет 2012 року. І те, що ми захистимо на 2012 рік, будемо й мати.

Крім цього, Президент поставив перед нами завдання вийти на співпрацю з регіонами країн Європи. А всі бізнес-проекти повинні базуватися на європейських стандартах, оскільки Президент наголошує, що зовнішньополітичний курс України був і залишається на Європейський союз. і ми повинні робити все для того, аби відповідати вимогам європейської моделі розвитку держави.

Нині створюється банк розвитку України, в який з бюджету буде спрямовано 48 млрд. грн. Їх на поворотній основі спрямовуватимуть у регіони під інвестиційні проекти у співвідношенні один до трьох. Це фактично 144 млрд. грн., які можуть бути інвестовані у розвиток економіки України з метою зростання добробуту людей.

Також у лютому я конкретно звітуватиму про те, що область зробила за 2010 рік і що буде зроблено в 2011-му. і якщо Бог допоможе, то в 2012 році мене спитають за кожну цифру і за кожен пункт плану соціально-економічного розвитку.

- Як реалізовуватимете програму «Писанкове Прикарпаття» в зв’язку з браком коштів на проекти розвитку?

— Кошти є. Наприклад, я вже поставив завдання, щоб у кожному селі створили комунальний кооператив з виробництва тротуарної плитки для благоустрою за рахунок фонду Центру зайнятості, а там 70 млн. Беріть гроші і створюйте робочі місця! А 800 сіл по вісім чоловік — це майже шість з половиною тисяч працевлаштованих людей. Є кошти? Є. Виготовили тротуарну плитку — здійснюйте благоустрій, кладіть тротуари біля Будинку культури, школи, медичного пунктуѕ Держава вам дає гроші, тільки не лінуйтеся, робіть. Крім того, свої бюджети розвитку має кожне село, кожне місто. Окремі села мають по мільйонові, по два мільйони на свій розвиток.

Щоправда, ми дещо скорегували цього року нашу програму «Писанкове Прикарпаття». Акумулюватимемо кошти і закупимо медичне обладнання, оскільки здоров’я людей є найбільшою цінністю. Перед кожним населеним пунктом уже поставлено завдання виготовити документацію на будівництво дитячого садка, якщо його там немає. Газифікацію ми як проводили, так і будемо проводити.

Крім «Писанкового Прикарпаття», у нас є ще низка програм, спрямованих на поліпшення життя в нашому краї.

- Які туристичні проекти вважаєте для області першочерговими і на яких гірських районах робитиметься акцент?

— Акценти робитимемо на всі без винятку райони, якщо вони проявлятимуть ініціативу. Найближчим часом приїдуть інвестори, яких цікавить Долинщина. Фірма «Приват», яка побудувала «Буковель», нині планує розширити свою діяльність на територію Верховинського і Надвірнянського районів. Також вивчаємо ситуацію з приводу того, хто ввійде у Богородчанський район з метою будівництва гірськолижного курорту. Я уже не говорю про Дністровський каньйон — це Галицький, Тлумацький і Городенківський райони. Уже навіть жартують, що ми там свою флотилію організували. і навіть порт у Кутищах на Тлумаччині будуємо. Все це пародійно звучить, але потрібно з чогось починати. Ресторанні комплекси колись розпочинали з маленької будки, з вагончика.

- Крім згадуваних загальних проблем, область має й немало локальних. Однією з таких впродовж кількох років є палац Потоцьких, розташований поблизу адмінбудівлі обласної влади, який все більше перетворюється на руїну. Яка доля чекає його і чи стане він у перспективі туристичним комплексом?

— Його хотіли будувати, і це вже давно був би справжній палац, якби «жаба не тиснула» окремих людей у 2004 році, бо, як кажуть, куй залізо, поки гаряче. А тепер вилазимо з кризи, а щоб звести палац, потрібно близько 100 мільйонів. Треба вилізти з економічної ями, а відтак дійдуть руки і до палацу Потоцьких. Є у нас намітки побудувати сучасний палац австрійського стилю, щоб не соромно було завести туди людей. Бо ми розказуємо про себе, які ми великі, який ми П’ємонт демократії, а якщо порівняти з іншими областями, то, за великим рахунком, фактично не маємо де прийняти делегацію.

- Одним із найпроблемніших питань для наших краян є приватизація землі і навіть попри законодавчі зміни вона й надалі залишається чимось недосяжним. Чи є якийсь контроль за службами, які причетні до приватизації?

— На превеликий жаль, мушу визнати, що в цьому плані на нинішній день немає порядку, оскільки управління земельних ресурсів напряму підпорядковане Києву. Воно навіть не підпорядковане Кабінетові Міністрів. Нині розпочинається адміністративна реформа. По-перше, після 17 лютого Кабінет Міністрів буде скорочено на 50 відсотків; по-друге, значну частину функцій Кабінету Міністрів передадуть обласним державним адміністраціям. Ми також розпочали готувати з цього приводу свої пропозиції. І я гадаю, що в цьому напрямі наведемо порядок.

- Чи є, на вашу думку, нині актуальним питання про розширення меж обласного центру?

— Територія обласного центру потребує розширення. В іншому випадку місто само себе задушить. Дуже багато порушень допущено при плануванні міста, при виділенні земельних ділянок під будівництво. Виправити це можна тепер одним шляхом — розширити межі міста.

- Пане Михайле, усім відомо, що за вашого сприяння ще 1999 року з’явився Меморіальний комплекс Степана Бандери в Старому Угринові. Чи ви особисто вважаєте його гідним звання Герой України і як оцінюєте недавнє скасування указу про присвоєння
С. Бандері такого звання?

— Я прихильник того, що кожна нація повинна мати своїх національних героїв. Звання героя визначає не стільки указ, скільки сам народ. Навколо цієї історичної постаті є дуже багато спекуляцій, і кожна політична сила має об’єктивні підстави використовувати їх. Війна є війна, а там де війна, — там кров, а там, де кров, — там є невинні жертви. Кулі ж не вибирають... А на території Західної України після Другої світової війни ще був не просто рух опору, а, по суті, громадянська війна. І не все гладко було як з одного, так і з другого боку. Ми повинні бути об’єктивними і ніколи не давати однобоких оцінок. історія повинна подаватися правдиво, події треба відображати такими, якими вони були. Я шаную режисера Леся Янчука, який у своїх численних кінофільмах об’єктивно відображає історичні події тих часів, як кажуть, показує два боки медалі.
Також ми повинні хоч трошки навчитися політичної культури, якої у нас наразі просто немає. історія має бути такою, якою вона була. Наприклад, цей чоловік зробив те і те, він допустився помилки, але мав свої плюси й мінуси. А у нас ставлять печатку, що це погане, а це тільки добре. Це наша біда.

- На виборах голови обласної ради ви лобіювали кандидатуру З. Митника, який їх програв  О. Сичу. Як нині складаються стосунки з не вашим протеже «свободівцем» О. Сичем і чи вдається вам з ним досягати домовленостей попри різні політичні погляди?

— Я казав, кажу і буду казати: для мене найбільша партія — це люди нашого краю, інтереси яких я ставлю вище всяких політичних амбіцій. Для мене найважливіше те, що вдасться для них зробити. А хто до якої партії належить, це мене найменше хвилює. і коли я підтримував Митника, то добре знав, що з ним зможу зробити дуже багато для області, оскільки особисті контакти були і залишаються в основі вирішення багатьох питань, у тому числі і фінансово-економічних. Бо на голій політиці нічого не вирішиш. На ній ми їхали до 97-го року і доїхали до того, що мали семимісячний борг з пенсій і зарплат. А потім два роки платили людям зарплати калошами, цементом, шифером, горілкою, цеглою. Прикро, але це факт...

Наразі у нас з Олександром Максимовичем розбіжностей немає. Але всі ці політичні заяви, які організовує обласна рада, на користь розвиткові області не йдуть. Потім мені треба довго переконувати у столиці, що заяви окремих політичних сил — це не думка усього краю. Зрештою, час усе розставляє на свої місця.

- Як ставитеся до поширеної думки, що боротьба за російську Україну досягає свого апогею, зокрема в контексті українофобії Табачника?

— По-перше, я категорично це заперечую, бо якраз тут все відбувається з точністю до навпаки. Російською Україну хотіла зробити Тимошенко, яка сьогодні організовує протестні, деструктивні акції на території України. По-друге, як заявив керівник Головного контрольно-ревізійного управління, з Держбюджету вкрадено 66 млрд. грн. Ясна річ, що ці кошти не хочеться повертати з власної кишені в державну казну. Однак Президент поставив завдання, щоб ці гроші повернути державі. По-третє, Табачника я також критикую. Проте існує такий фактор, як електоральна підтримка. Хай захід України покаже, що він підтримує Віктора Федоровича Януковича як Президента України і, думаю, що у нас не буде предмету для дискусії. Наразі Віктор Янукович спирається переважно на електоральну підтримку східної України. Ці речі потрібно чітко усвідомлювати.

І ще я б хотів тут дещо сказати про політичну культуру. Чому ми повинні вказувати донеччанину чи луганчанину стосовно того, кому молитися чи до якої конфесії належати, так само ніхто не повинен і нам цього нав’язувати. Ми є український народ, і кожен його представник має своє бачення, свої погляди... Потрібно навчитися культури ведення дискусії, а не навішувати ярлики на кшталт «ворог України». За яким правом окремі патріоти приватизують любов до України, палець об палець не вдаривши для неї?

- Прокоментуйте міністерську Концепцію мовної освіти, яку низка відомих українських письменників у зверненні до Д. Табачника поставили в один ряд із законопроектом «Про мови в Україні» авторства Єфремова—Гриневецького—Симоненка.

— Я не підтримую цю концепцію, бо вважаю її штучною. У нас ближче до виборів чомусь зринає мовне питання, вибори завершуються — і про нього забувають — тихо! ша!

- Як інформують інтернет-видання, Людмила Янукович зізналася, що любить бувати в Івано-Франківську, бо «там чисто і затишно, і тому, що областю керує Михайло Вишиванюк». Також перша леді розповіла, що з сім’єю Вишиванюка дружить сім’я Януковичів з 1998 року, з моменту їх вінчання. Тобто ви друзі з Януковичем?

— Так, у 98-му році я був запрошений на день народження Віктора Федоровича, коли він був головою облдержадміністрації на Донеччині, який збігся з його вінчанням. Потім подружжя Януковичів приїжджало до нас, на Прикарпаття. Коли вони відпочивали у Трускавці, то також гостювали й у нас на Різдвоѕ
Проте добрі стосунки — одне, а робота є роботою. І коли я іду на зустріч з Президентом, то готуюся ррунтовно, бо він може поставити будь-яке запитання, починаючи з того, який відсоток дітей відвідує дитячі садки, скільки дитячих садків потрібно побудувати, який середній розмір пенсій і зарплат в області, скільки житла споруджується і т. д.

- Чи є у вас такі друзі, з якими ви можете про все поговорити?

— Про все говорити не можна ні з ким, можна говорити лише про окремі речі. Є моменти, про які я декому щось розкажу років через 15, а у нього очі стануть квадратні від почутого...

- А ваша дружина завше поділяє ваші погляди і чи обговорюєте з нею свою роботу?

— Ніколи я не обговорюю свою роботу вдома. Це у нас табу, яке діє багато років, ще з того часу, коли я працював головою колгоспу. Ми можемо говорити з дружиною про все, крім роботи.

- З чим пов’язане таке табу?

— По-перше, аби не було суб’єктивного впливу дружини, а по-друге, аби не було витоку інформації.

- А ким працює ваша дружина?

— Вона приватний підприємець.

- У вас п’ятеро онуків. Чи часто спілкуєтеся з ними?

— На превеликий жаль, нечасто. Але на великі свята — свят-вечір, Різдво, Великдень усі внуки і діти у мене. Це традиція.

- Внуки вам цього року колядували?

— Аякже, навіть змагання було, хто краще заколядує.

- А чим займаються ваші діти?

— Моя дочка кандидат медичних наук і працює в Центрі репродукції людини в Києві. Син теж у столиці, він приватний підприємець.

- Очевидно, з огляду на те, що ви належите до найвпливовіших особистостей на Прикарпатті, про вас поширюють і немало чуток. Остання з них про те, що начебто ви маєте залишити крісло голови ОДА й обійняти в столиці якусь доволі серйозну посаду.

— У минулій каденції про мене кожен день щось придумували, знімали з роботи, влаштовували то послом, то міністром, навіть казали, що піймали мене на кордоні з мільйоном доларівѕ і тепер будуть знімати, і говорити різне аж до завершення мого перебування на посаді.

- Коли вам легше було газдувати — у першій каденції чи тепер?

— У першій каденції. Тому що тоді була чітка вертикаль влади, була відповідальність. Нині, на превеликий жаль, чітка вертикаль влади тільки встановлюється. Усе настільки розбалансоване, розпущене, немало «кадрів» прийшли, щоб «накосити», і тільки дивляться, де кого «обшандибити» і який хабар хапнути. Таких є достатньо. Багато хто не хоче відповідати за свою роботу. Люди вірили у свою безкарність. Такого вже не буде. Нині Президент прямо вимагає від усіх жорсткої боротьби з корупцією і злодійством.