багатоповерхівками — Це завжди звеселяє зір. Вони злітають то зграйками, то парами, але лопотіння їхніх крил ніби хлюпає в душу щось заспокійливо-приємне... Звідки ці голуби, чиї вони? Щоб дістати відповідь на це запитання, я зупинився біля голубника, що притулився до ошатного подвір’я одного з калуських дитячих садків. Оцінив і розпитав у мешканців будинку, в якому, як я «вирахував», мав би жити господар голубника, хто цей чоловік. І мені назвали прізвище голубовода. Ще й номер квартири дали.

Довго я чекав на Ярослава Онуфрика, поки він приїде із села, що на Львівщині. Вже на пенсії. Отож тепер трохи в селі — трохи в місті. Може, в Калуші й більше, боѕ голуби. Годує і доглядає їх почергово то дружина, то син, то він. Скільки їх під дашком голубника воркує, від чого все довкола, здається, веселішає? Не рахував. Може, півсотні, а може, й більше. З голубами подружився ще в дитинстві. Як, як... В односельця, що на Рогатинщині, одні голуби з обори злітали, інші — сідали. Малий Ярослав не міг ними налюбуватися. А коли одного разу  сів на фіру того разди, який виводив голубів, попросив: «Дайте хоч двійкоѕ» Той погодився. Але з умовою: Ярослав повинен бавити і доглядати його дочку, що ще в колисці. Бавив. Доглядав. І отримав таких бажаних і вимріяних пару голубів. Скільки з того часу років минуло? Понад півсотні. Ото стільки і він з голубами. Батька (Степанові Онуфрику вже 90 років) цим заразив. Старенький дотепер «бавиться» голубами. Як і сам Ярослав.

Cпершу він тримав їх на даху висотного будинку. Чому на даху? Бо до того розвів їх немало у тестя в селі, куди тепер з дружиною їздять поперемінно, аби доглядати за господаркою. Та одного разу щось забралося в клітку і позаїдало велику кількість Ярославових любимчиків. Втрату він переніс важко — висипав решту з клітки в мішок і привіз до калуської квартири. Ото на перші тижні й поселив їх на дах п’ятиповерхівки. А потім купив голубник. Вже роки, як вони дотепер воркують там...

Ярослав Степанович — колишній коваль. Він має тільки один запис у трудовій книжці: РМУ (701-й корпус). Звичайно, «хімія». Скільки металу пройшло через його руки!.. Підприємство будувалося, росло. Нелегка праця відбилася на його здоров’ї, удари молота, шипіння преса досі відчуваються, коли напружить пам’ять. Та якою б важкою не була праця на заводі, втому немов рукою знімало, коли брав у руки (прийшовши з роботи) голубів. У цю птаху варто закохатися один раз — будеш мати неабияке задоволення на все життя. Так каже Ярослав Степанович.

Відверто кажучи, я зрадів, що зустрівся нарешті з голубоводом, що здійсню давно задуманий намір написати про рідкісне захоплення людини. Але не так сталося, як гадалосяѕ Таких, як він (він же і каже), у місті є щонайменше  десять. Один із них (голубник через будинок) веде цю справу значно краще, і досягнення його улюбленців у голубиних змаганнях — пречудові. Ось про нього варто й написати.

Голубник Кочанського хоч і височенький, зі східцями до другого ярусу, але потопає в зелені, бо обплетений диким виноградом, тож його майже не видно. Вважаю, що мені пощастило, бо я зустрів там їх обидвох. Ярослав Степанович усміхався:

— А ось і той, що вчора зі мною домовлявся. Я казав, що він прийде!
Тиснемо один одному руки. Мене відразу інтригують інформацією: сьогодні голубоводи Івано-Франківщини і Львівщини (понад 50 учасників) проводять чергове змагання своїх пестунчиків. О п’ятій годині ранку велику кількість голубів (у тому числі і 18 — Кочанського) випущено з Дніпропетровська з тим, щоб десь через 11, а може, й більше годин (дощ, блискавки, грози)  вони прилетіли додому. Яка тепер година? Десята. Отож голуби вже п’ять годин як у дорозі. До вечора ще ого-го скільки часу!

Про що ми говорили з Михайлом Кочанським — трохи далі. Перед цим скажу лишень, що його «мобілка» майже не змовкала — телефонував то один голубовод, чиї птахи в польоті, то інші (наприклад, Олег Сідлярчук із Тисмениці) ділилися прогнозами, переживаннями, бо не знають, як поведеться птаха в негоду, а Вінниця, якої змагальники-летуни мали ось-ось досягти, вся в густих хмарах і блискавках.

— Я, — пояснює Кочанський, — належу зі своїми голубами до івано-Франківського клубу голубоводів, хоч такий є і в Калуші. Так склалосяѕ За сезон (травень—серпень. — П. Ш.) клуб і його члени беруть участь у 12 змагальних перельотах голубів. Останні — нинішні, їх результати через негоду важко передбачити. Зате  в передостанніх, двотижневої давності, із Запоріжжя, звідки здійснювався випуск, до Калуша прилетіло моїх 12 голубів. Найкращий показник — мій...

Стає цікавою «технологія» фіксування результатів. Голубоводи пояснюють. Кожен голуб прилітає з місця випуску із контрольним кільцем на нозі. По прильоті його відразу знімають, і його дані відбивають на стрічці в спеціальному годиннику, що є у кожного голубовода: вказується день прильоту, година, хвилина і навіть секунда. Потім цю стрічку виймають і подають на обрахунок комп’ютерникові, який визначає швидкість польоту голуба і т. ін. Все організовано досить продумано і чітко.

Поки голубоводи з деякою тривогою дивляться на засунене хмарами небо, я продовжую оглядати голубник зсередини. Щоправда, Михайло Прокопович (не для похвальби, з гордості швидше) повідомив, що і декілька років тому його голуби мали найкращий результат у сезоні: трасу Луганськ — Калуш і Краснодон — Калуш (1100 км) подолали за день.

Цікавлюся, як підбирають голубів (донедавна участь у таких змаганнях брали і голуби Ярослава Онуфрика, а тепер зі зрозумілих причин він став лишень уболівальником) до таких серйозних перельотів.

— Кожен має в цій справі щось своє, індивідуальне, — каже Михайло Прокопович. — Але не останнє значення тут відіграє родовідна характеристика. Якщо добре літали батьки, то не гірше долатимуть трасу і їхні діти. Отож — спадкоємність...

А потім я почув про голубів таке, що краще самі послухайте.
— Це в народі заведено вважати: оті он живуть як голуб із голубкою, — всміхається Ярослав Онуфрик. — А як саме? Пояснюю: голуби — як люди. Є таке, що самець б’є  самку. А є, що самка періщить партнера. Дзьобом кусають одне одного до кровіѕ Діточок, буває, тато не дуже охочий годувати. і мами бувають, що не дуже про це піклуються. Кажу ж: як у людей — і цілуються, і б’ються, і обіймаються, і клюють одне одного.

Михайло Кочанський додає:

— Ось я послав на змагання 18 голубів. А що роблять ті, що залишилися вдома і складають їм пари? Довго не терплять, кортячка верх бере — і вони перепаровуються. і нічого тут не вдієш — спрацьовує інстинкт до самозбереження, до розмноження.

Я візьми й всміхнувшись натякнув: мовляв, а як їхні дружини переносять те, що вони чи не всі суботи й неділі з голубами? і в такі дні майже половину часу — не з ними?

Вони всміхаються. Жінки вже звикли. Змирилися. Що може бути заспокійливішим за голубине воркотіння? Заради цього, ні з чим не рахуючись, спішать до них, воркотливих... Нагодувати їх (внизу міхи з просом, викою, горохом, кукурудзою, пшеницею. Один мішок свояк Кочанського при нас привіз). Доглянути. Прибрати приміщення.

— А що маєте взамін? — ставлю питання руба.

— Неабияке задоволення. Уявіть собі: голуб, на якого ви чекали цілий день, раптом грудкою падає з неба на голубник. Скільки адреналіну!.. Я його з прилітної дошки з лотка знімаю і даю птахові напитися. Він геть чисто виснажений, бо організм зневоднюється. Він герой! Він прилетів!.. і цим сказано все.

Та, виявляється, можуть до голубників наших хлопців і чужі голуби прилетіти. Михайло Прокопович ловить одного з таких. Показує кільце на нозі: «Німець»! Летів, заблудив і пристав до його голубів. Ще в 2004 році. Таким же чином з’явилися в нього голуби з Португалії, Румунії, Чехії, Бельгії, Данії.
Біда на голубів чатує при кожному злеті. Річ у тому, що у довкіллі, в тому числі і в небі над Калушем, розмножилося немало яструбів, які нападають на безвиннихѕ А на землі інша біда чатує — якось до голубника забралася куниця. Жах, що по собі залишила.

ѕТа вони все одно з голубами. Ніхто ніколи їх з ними вже не розлучить. Обидва в один голос подивовуються: як така маленька істотка перелітає тисячокілометрову відстань і, не збиваючись із курсу, прилітає додому? Що їй служить орієнтиром? Сонце? Небо? Чи магнітні лінії «ведуть»? Нікому ще не вдалося визначити, де в пташці закладений центр, що керує польотом?
ѕА наступного, недільного ранку стало відомо: чемпіоном дистанції Дніпропетровськ — Калуш (775 км) став голуб Михайла Кочанського. і ще десять його голубів ввійшли до 24 найкращих. Можна не сумніватися: адреналіну в голубовода додалосяѕ Аби ще довго так літали його голуби!..