29 січня в Івано-Франківську незадовго після пологів померла молода жінка. Ярині Томашівській було всього 30 років. Її син пережив маму всього на декілька днів. Цей трагічний випадок за скаргою родичів вже розглядає УМВС та спеціально створена комісія Управління охорони здоров'я ОДА. Чи визнають причиною цієї подвійної трагедії лікарську помилку, стане відомо наступного тижня, коли повідомлять результати засідання комісії. Що саме трапилося у міському пологовому будинку, розповідає сестра загиблої Христина Валігунда.

«Галицький кореспондент» зберігає її листа без змін.

Приречені

Свого часу я двічі народжувала в міському пологовому будинку (МПБ) Івано-Франківська. Все було гаразд. Я радила і своїй сестрі Ярині народити там. Вона 10 років чекала тієї дитинки. Коли завагітніла, то аж світилася від щастя. Проблем зі здоров'ям не мала, навіть на збереженні не лежала. Ніколи не хворіла чимось серйозним. Вона довго вибирала лікаря і спинилася на Лапі В.І. Завчасно лягла на передродову підготовку до того ж лікаря. Пройшла всі обстеження. Все було гаразд.

14.01.2011 вранці відійшли води. Ми поїхали разом, на партнерські пологи, але в роддом мене не пустили - карантин. Лапа її оглянув, сказав, що все гаразд - чекаємо перейм. Сам поїхав у своїх справах, а її передав черговій лікарці - Шутці Наталії Миколаївні. Минуло кілька годин - перейм нема. В мене було так само, тому ми не переживали. Думали, зараз будуть стимулювати. Але лікарі поклали її спати, сказали, що якщо за 5-6 годин не почнеться, будуть щось робити. Наступив вечір. Ми захвилювалися, бо вже 12 годин, як відійшли води, а перейм нема! В 17.00 змінився лікар (вже третій за той день!), бо черговій кудись треба було. Телефонували ми лікарям, знайомим, які там працюють, щоб на них вплинути... Відповідь одна: «Згідно з новими протоколами ведення пологів, треба чекати появи перейм без стимуляції». Ми вперше про таке чули. А лікарі: «В нас тактика вичікування». Виписали їй антибіотик, щоб не було загнивання вод. Я ще видзвонила лікарку, професора з того ж роддому, в якої сама родила. Вона сказала, що все правильно. Сказала, щоб не переживали, родить сестра до ранку... Я їй повірила!

В 20.00 прийшла на зміну Чумак Тетяна Борисівна (четверта!). Вона сказала сестрі, що все гаразд, щоб йшла спати, а в 7-ій ранку буде стимулювати пологи. Ми знову повірили лікарям. Потім Ярина знову ходила до Чумак, просила стимулювати, щоб вже нарешті на її зміні родити. На це Тетяна Борисівна відповіла, що перші пологи тривають довго, а вона не може залишатися через сімейні проблеми.

А близько третьої ночі в сестри піднялася температура, почалися перейми. Вона до лікарки, а у відповідь: «Іди лягай спати, не заважай нам». Не подивилися до неї, не перевірили стан вод, серцебиття дитини. Температуру поміряли аж у 6-ій ранку - була майже 40! А лікарі чекали. Поставили крапельницю, щоб збити температуру. Стимуляції не робили, бо перейми вже самі почалися. Правда, згодом не забули вписати в історію хвороби, що стимуляція таки була. Перед закінченням зміни Чумак дала моїй бідній сестричці з температурою, з переймами підписати якісь два документи. Сестра дуже погано почувалася, підписала, повіривши на слово лікарям, що це - «щось про лікування». Як потім нам сказали, це була відмова від кесарського, яке їй ніхто за два дні і не пропонував робити. А Чумак не пішла додому. Вона не забула близько 10-ої ранку прийняти пологи в своєї, наперед домовленої, пацієнтки.

Мама неодноразово викликала Чумак Т.Б., щоб та пояснила стан здоров'я доньки, але лікар так і не знайшла на те часу. Аж близько 7-ої ранку до нас вийшов черговий лікар МПБ Левицький Ігор Володимирович і пояснив, що причиною такого важкого стану сестри стало загнивання вод. Згодом цей же діагноз підтвердила чергова дитяча лікарка.

В 8.00, вже в суботу, 15.01.2011, прийшов новий лікар (п'ятий!). Сестрі ніяк не могли збити температуру. Почалися потуги, падав тиск. Прийшов Левицький (шостий!), який і прийняв пологи. Як нам потім сказали, рятували її. Вона молода, родить ще. Дитину витискали. Хлопчик народився 2 бали за шкалою Апгар. Синій, не заплакав. Малого забрали в реанімацію. Її - теж.

Всю суботу і неділю вона була в реанімації - сильна інтоксикація через отруєння водами, набряк всіх внутрішніх органів. Дитина в дуже важкому стані, але ми надіялися, що все буде добре... Молилися, як ніколи в житті... Як завжди, в наших лікарнях на вихідних ні нормальних лікарів, ні нормального обстеження. Аналізи роблять лише загальні, апарату УЗД для дітей нема взагалі!

В понеділок зробили всі аналізи - і їй, і малому - не знайшли нічого. Перевели її в Обласний перинатальний центр (ОПЦ) з діагнозом «шокова нирка та шокова легеня». Як з'ясувалося, лікарі з ОПЦ хотіли її забирати ще в неділю, а в МПБ не дозволили. Ми про це нічого не знали. Рівень гемоглобіну впав до 42, запідозрили внутрішню кровотечу, зробили діагностичну операцію. На щастя, кровотечі не виявили. Знову діагноз - "якийсь вірус". Але того вірусу жоден аналіз не показав. За однією з версій лікарів ОПЦ, вона, ймовірно, втратила дуже багато крові при пологах. Не могли зрозуміти причини такого низького рівня гемоглобіну та шоку органів. Лікарі МПБ все заперечують. Записали, що все було в нормі, без особливої крововтрати. Перелили від мене і від нашого тата кров, сестричці стало краще. З'явилася надія. Кілька днів вона провела в реанімації, але загрози життю начебто не було.

В п'ятницю, 21.01, новий шок - переводять в ОКЛ на гемодіаліз, бо з нирками погано. В ОКЛ її перевезли, як була, в одному халаті по морозі, бо ми навіть не встигли принести одяг. Зробили там аналізи - гемодіалізу вже не треба. Чому ж було просто не привезти в ОКЛ її аналізи? Навіщо було її тягати туди-сюди? Прокапали - стало краще. В п'ятницю ввечері - знову висока температура. Зробили рентген - запалення легень. Прописали лікування, знову стало краще.

В неділю в обід виписали і мали перевести назад в реанімацію в ОПЦ - її ще після пологів треба долікувати, та й до дитини ближче. Малий на той час вже тиждень був в комі. Чекали ми швидку, щоб перевезли нас. Через 2 години сказали - їдьте своїм ходом, бо нема машини! Дожилися! Я сама потім, коли ми приїхали, бачила три «швидкі» в дворі ОПЦ. Хто ж хоче працювати в неділю?

Температура не спадала. Лікарі в реанімації ОПЦ заперечили запалення. На прохання мами викликати пульмонолога, казали, що це просто вірус. Аж у вівторок, 25.01, ввечері викликали, зробили рентген - а там вже легень майже не видно. Суцільне запалення. Вона вже не могла сама дихати, в середу дихала киснем через маску. Вже майже не могла говорити. Лікарі в ОПЦ робили, що могли. Я не маю до них претензій. Сказали, що вона підхопила вірус грипу, який дав ускладнення на ще не здорові після тих жахливих пологів легені.

В суботу, 29.01, її підключили на апарат штучного дихання, ввели в медичний сон, щоб не мучилася. Лікарі відчайдушно намагалися щось зробити. Ввечері під'єднали її до оксигенатора (штучної легені). Але було пізно. Моя сестра померла через кілька годин. Легені відмовили, потім серце не витримало. Її синочок промучився 24 дні. Він помер, переживши її лише на 9 днів. Серденько не витримало, як і в мами...

Ця історія страшна, болюча, неймовірна, але це - правда. Лікарі, звичайно, все заперечують. Далі спихають все на невідомий вірус, який за два тижні жоден аналіз і не виявив. А ім'я цьому вірусу - людська байдужість. Це тяжко читати, але я не можу мовчати. Сестру я не поверну, їй було тільки 30 років, але, може, ця історія когось вбереже. Хочу, щоб ні в кого не було такого горя, як зараз у нас...

P.S. Вже після смерті сестри я зайшла до лікаря Лапи В.І. в кабінет. Він - завідувач відділу. Хотіла подивитися йому в очі, спитати, як він спить після того, що сталося з моєю сестрою. Він не поспівчував, не вибачився. Сказав абсолютно спокійно, що таке життя, що так буває. На запитання, чому він не прослідкував за нею, чому жодного разу так і не поцікавився її станом, не зайшов до сестри в реанімацію, він відповів, що в нього було особисте життя і він не мав коли... В очах не було ні тіні жалю... Бог їм всім суддя...

Вже відбулося два засідання комісії лікарів у цій справі. Звичайно, вони все робили правильно, за протоколом. Звинувачують нас, що сестра приховала якусь хворобу, хоч це неправда. А один з лікарів на комісії сказав, що після того, як при пологах піднялася температура, дитина була приречена. І що ми могли відмовитися від тактики вичікування. То чому нам ніхто цього не пояснив тоді???

Пряма мова

На жаль, життя цієї молодої мами та її дитини вже не повернеш. Але маємо надію, що ця історія допоможе врятувати життя іншим. Ми попросили головного лікаря ОПЦ Ігоря Вакалюка розповісти про те, що має знати і як має поводитись вагітна жінка та її родичі, щоб схожа ситуація не повторилась.

- Що це за «нові протоколи», які забороняють стимуляцію при відходженні вод? З'явилися якісь нові правила, які регулюють пологи?

Це не новий протокол. МОЗ України у 2005 році видало наказ №748 про нові протоколи акушерсько-гінекологічної служби. Один із цих протоколів стосувався тактики ведення вагітності при передчасному відходженні вод. Там було написано, що при легкому ступеню перинатального ризику застосовується очікувальна тактика. Але цей протокол не до кінця досконалий: там пише, що рішення приймається індивідуально, залежно від конкретної ситуації щодо конкретної вагітної жінки. Одним із пунктів обговорення на комісії, яка розслідує випадок із загибеллю цієї жінки, є визначити, чи правильно у міському пологовому центрі був визначений ступінь перинатального ризику і, виходячи з того висновку, наскільки в МПЦ була правильно вибрана тактика. Тепер спеціалісти мають дати висновок, наскільки ситуація цієї жінка була індивідуально врахована.

- Якщо в жінки відійшли води і вона відчуває погіршення стану, вона має право просити про штучну стимуляцію?

Будь-яке рішення жінки враховується. Тому в протоколі написано про індивідуальний підхід. Чи мали би стимулюватися такі пологи в принципі? При відходженні вод після 35 тижнів надати перевагу відразу стимуляції - я не вважаю, що це правильно. У нас багато випадків, коли жінки приїжджають з відходженням вод, і, особливо, коли дитинка глибоко недоношена, ми вичікуємо моменту, щоб дозріли легені. Деколи жінки народжують дітей, коли є тиждень і більше безводного періоду. Але рішення має прийматися разом з пацієнтом. Лікар має сказати: є такий варіант і є такий, давайте подумаємо.

- Що мають знати вагітні, щоб контролювати ситуацію?

Найважливіше в таких випадках - повна інформованість вагітної жінки. Вона має знати, що їй роблять. Бажано про це також інформувати найближчих родичів. Лікар має аргументувати свою позицію і радитися з вагітною, родичами. Мати підтримку хворої і її родичів у тактиці лікування - це важливо.

- У нас в лікарнях тепер постійний карантин у зв'язку з грипом. Як родичі мають довідуватися про стан вагітності чи пологів?

Лікаря пускають до родичів. Лікар має виходити і говорити. Карантин передбачає повний контакт лікаря з вагітною і лікаря з родичами. Лікар мав би максимально контактувати і розказати в доступній формі про хворобу, який результат хвороби, надати можливі варіанти щодо її вирішення. Більшість способів вирішення є неоднозначними щодо результату, і дуже важливо, щоб про це знала хвора людина. Вагітна має бути спільником лікаря у прийнятті рішення.

- Якщо лікар мовчить, вагітна і родичі самі мають випитувати, що відбувається?

Так, це другий шлях.

- Чи є якийсь механізм, щоб жінка наперед знала, який лікар буде приймати пологи, і була впевнена, що він справді буде присутній, а не буде «передавати» її другому лікарю, а той - третьому і так далі?

Є, і він передбачений законом. Жінка має право вибрати собі лікаря. Є угода про партнерські пологи, згідно з якою вона має право звернутися до лікаря і сказати, що я вам довіряю, я би хотіла, щоб ви приймали пологи. Але лікар має дати згоду, якщо жінка звертається з проханням про партнерські пологи поза його робочим часом. Має дати письмову згоду також головний лікар. Я ніколи не відмовляю, але я несу відповідальність за кваліфікацію того лікаря. Коли, на мою думку, кваліфікація лікаря при цьому випадку є недостатня, я можу порадити, щоб там був ще хтось з вищою кваліфікацією. Жінки дуже часто сьогодні обирають такі партнерські пологи із лікарем. І це добре, бо довіра до лікаря - це вже половина справи.

Галицький кореспондент