Мабуть, словосполучення «віктимна поведінка» потерпілого зрозуміле далеко не всім читачам. Тому спробую пояснити просто — це коли особа поводиться так нахабно, що мимоволі хочеться зацідити їй по пиці. Саме в цьому наразі обвинувачують 34-річного жителя Галицького району Євгена К.

Матюки під вікнами

Опишемо суть події, базуючись передусім на обвинувальному висновку. Отож торік 20 липня о другій половині дня на лавочку під одним із будинків на вул. Будівельників у місті Бурштині присів п’яненький чоловік. Якби ж то він спокійно собі сидів... А то з його вуст лилося одне з надбань великої російської культури, котре, на жаль, добре прижилося і в нашому середовищі, — матюки. На подвір’ї перед будинком у цей час гралися діти. В тому числі й п’ятирічна дочка нині вже підсудного Євгена, яка їздила собі на велосипеді. Добряче підпилого чоловіка — Володимира П. це не стримувало. Його лайку добре чула крізь відчинене вікно мама дівчинки, котра, до речі, на той час була на восьмому місяці вагітності другою дитиною. Вона кілька разів звернулася до п‘янички, аби той перестав лаятися, та у відповідь дістала чергову порцію матюків. Тут уже не витримав і Євген К., котрий працював за комп’ютером. Але спершу він також тільки зробив зауваження бешкетнику і почув від нього те саме, що і його дружина.

Зауважимо, що такі сутички між людьми траплялися й раніше. Як розповідала на суді дружина Євгена, той чоловік чомусь полюбляв, хильнувши оковитої, сидіти на лавці саме біля їхнього під’їзду, хоча жив у сусідньому будинку, перед яким також було де присісти. «Ірина (дружина Євгена. — І.Н.) двічі облила мене водою», — скаржився на суді потерпілий. Щоправда, до якихось більш серйозних конфліктів справа не доходила. Та цього разу терпець урвався.

Судячи з результативної частини обвинувального висновку, Євген підійшов до Володимира і зі словами: «Я попереджав тебе, щоби більше не матюкався», вдарив його лівою рукою (при цьому зауважимо, що підсудний «правша») у щелепу. Той упав, а коли підвівся, то кривдник схопив його рукою за комір, відвів до асфальтної доріжки, де ще й копнув його ногою, після чого потерпілий упав та вдарився чолом до бордюру. Щоправда, найбільш серйозні травми були наслідком першого удару.

Згідно з висновками експертизи, в потерпілого виявлено травматичні переломи нижньої шелепи справа та зліва. А це вже середньої тяжкості тілесні ушкодження, що відповідає ч. 1 ст. 122 Кримінального кодексу України. Її санкції передбачають до двох років виправних робіт, або обмеження, а то й позбавлення волі терміном до трьох років.

Як бачите, у Євгена малоприємна перспектива. І за що? За те, що поставив нахабу на місце? Але тепер він за це опинився на лаві підсудних. 3 лютого в Галицькому районному суді почався розгляд цієї справи.

Хто бив?

Щоправда, підсудний категорично заперечує свою причетність до побиття потерпілого. Так, підійшов до нього, підняв з лавки за комір і хотів відвести подалі, щоби не було чути тих матюків. Володимир, котрий був у такому стані сп’яніння, що ледь тримався на ногах, намагався опиратися, ухопившись за виноградну арку. Євген продовжував його тягнути і врешті-решт відірвав від арки, внаслідок чого Володимир не втримався і впав. При цьому він ударився чолом до бордюру. Як щиро зізнався підсудний,  він побачив, що на місці удару виступила кров. Євген нагнувся, аби його підняти, але тут дружина з вікна крикнула, щоби більше не чіпав Володимира.

Такий же розвиток подій підтвердив і один з безпосередніх очевидців цього випадку. Він стверджував, що Євген не бив потерпілого ні рукою, ні ногою. Його свідчення є, до речі, в обвинувальному висновку. Вже у суді, по суті, такі ж показання дала ще один свідок, котра також бачила ту, так би мовити, сутичку на власні очі. Між іншим, дружина підсудного Ірина розповідала авторові цих рядків, що ще під час попереднього слідства вона просила опитати цю людину, але слідчий чомусь цього не зробив. Більше того, вона, по суті, провела власне слідство і має конкретні докази, що її чоловік не ламав щелепу потерпілому. Їх записано на диктофон (автор цих рядків теж має у розпорядженні цей запис). І також зверталася до слідчого, аби тих людей опитали як свідків, але й тут безрезультатно. Побачивши марність своїх зусиль, жінка й зателефонувала до редакції, переймаючись долею чоловіка — батька її двох маленьких дітей. Додамо, що Євген має намір представити суду особу, котра бачила потерпілого у місті вже після сутички під будинком. Вештався десь п’яний. іншими словами, вона може підтвердити версію підсудного, що Володимир пізніше десь сам знайшов «приключку» на свою щелепу.

«Сталеві нерви»

То на якій же підставі слідчий прийшов до висновку, що саме Євген завдав потерпілому ті середньої тяжкості тілесні ушкодження? Якщо уважно ознайомитися з обвинувальним висновком, то, крім слів самого потерпілого, про це свідчать люди, котрі на місці пригоди не були. Зокрема його мама, сестра, сусідка тощо. Зрештою, оцінку тим доказам даватиме суд. Бо тільки на Бога та на об’єктивний, неупереджений, всебічний розгляд цієї справи нині покладаються підсудний та його дружина.

І все ж не можу ще раз не зупинитися на обвинувальному висновку, в кінці якого згадується, зокрема, про обставини, які пом’якшують покарання. Слідчий, зіславшись на ст. 66 Кримінального кодексу, їх не знайшов. Хоча своєю чергою виніс постанову про притягнення потерпілого до адміністративної відповідальності за дрібне хуліганство. Автор цих рядків, власне, не юрист. Щоправда, будучи народним засідателем в Апеляційному суді Івано-Франківської області, брав участь у розгляді понад двох десятків справ, пов’язаних зі значно серйознішими злочинами, ніж спричинення середньої тяжкості тілесних ушкоджень. Отож, відкривши Кримінальний кодекс, звернув увагу на пункт 7 уже згаданої статті, в якому говориться про вчинення злочину в умовах сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого. Якщо спроектувати це на наш випадок, то у людини мають бути сталеві нерви або вона має бути свята чи слідчим Галицького райвідділу внутрішніх справ, щоби залишитися незворушною, коли  грубо образили його дружину, яка, до речі, вже на останньому місяці вагітності, образили дитину, на очах всієї сім’ї принизили й самого чоловіка. Так, з законодавчої точки зору він мав би викликати міліцію. Та це ж не тяжкий злочин, на який терміново б виїхала слідчо-оперативна група. Тож невідомо, скільки треба було б чекати на появу «стража порядку», вислуховуючи нецензурну лайку.

Дайте копієчку...

Зауважу, що й сам потерпілий десь відчуває свою неправоту в тому випадку. На суді заявив, що, мовляв, не хоче «криміналу» у цій справі, адже у його «кривдника» двоє маленьких діток. Власне, судячи з матеріалів кримінальної справи, не потерпілий був ініціатором її порушення. У вже неодноразово згадуваному обвинувальному висновку про це говориться конкретно. Зокрема, свідок обвинувачення, яка є сестрою потерпілого, говорить про те, що вона особисто зверталася до Євгена К. та його родичів з приводу оплати за лікування її брата. Коли ті, цитуємо, «...не побажали дати хоч копійкиѕ», звернулася до міліції.

Власне, дружина Євгена розповідала, що від них вимагали шість тисяч гривень. Звісно, вони нічого не збиралися платити, бо вважають, що жодного стосунку до зламаної шелепи Володимира не мають. До того ж спершу фінансові претензії з приводу плати за лікування було висунуто не до них, а до іншого чоловіка. Вже потім появився «крайній» в особі Євгена. 

Зауважимо, що сума цивільного позову, пред’явленого підсудному, вражає. Бо йдеться про більш як півтора десятка тисяч гривень — плата за лікування потерпілого плюс моральне відшкодування. Щоправда, і тут не все «грає». Наприклад, захисник Євгена зазначив, що в сумі за лікування безпосередні витрати на стоматологію становлять ледь більше 220 гривень, тим часом як із лікарні надійшов рахунок на суму в понад п’ять тисяч гривень. Та, як з‘ясував адвокат, під час допиту потерпілого, той, перебуваючи в лікарні з травмою щелепи, примудрився поламати собі... ще й дві ноги. Так само довелося йому пройти лікування ще від однієї хвороби, до якої Євген, як і до ламання ніг, уже цілковито непричетний. Тож чому він має за це платити?

Зрештою, як зазначив головуючий на процесі, це питання буде з’ясовуватися під час подальших судових засідань. Що ж, і на це вся надія.

Тимчасова крапка

Доля Євгена та Ірини не може не хвилювати. Річ у тім, що свого часу вони побували в місцях позбавлення волі. Чоловік, наприклад, був судимий за наркозлочини. Але з Божою допомогою обоє вже давно відійшли від зла. Вони знайшли віру — належать до однієї з християнських громад і про це подружжя люди розповідають тільки добре, — брати по вірі, сусіди, товариші по роботі. З останньої, до речі, прийшов не формальний позитивний відгук. Автор цих рядків випадково довідався, що Євген, якого характеризують як сумлінного працівника і чудового сім’янина, виявляється, знаходить час, аби працювати з наркозалежними. Ніхто йому за це не платить, але чоловік, знаючи на власному досвіді, яка це біда, намагається допомогти позбутися її іншим людям. І таке враження, що нині ота зла сила, котра колись володіла їхніми душами, мстить їм же. До речі, доволі серйозно. В ірини, котра має грудну дитину, від хвилювань, пов’язаних із цією справою, вже кілька разів пропадало молоко. Доводиться залишати малечу на сусідку, аби прийти на судове засідання, і не лише, щоби бути поряд з чоловіком у тяжку хвилину, а й дати показання як свідок захисту. Сам Євген — високий, спортивної статури, про якого в характеристиці з місця роботи зазначено, що він бере активну участь у спортивно-масовій роботі колективу, під час судового засідання попросив у мами валідол.
Люди, котрі прийшли 3 лютого на суд, щоби морально підтримати Євгена, запитали автора цих рядків, чи можливий у цьому випадку повністю виправдальний вирок. Але журналіст не суддя, тож наперед забігати не будемо. Наразі ставимо тимчасову крапку в цій історії. Бо сама ситуація, починаючи від віктимної поведінки потерпілого і до якості проведення попереднього слідства, викликає чимало запитань. А за ними стоять дві дорослі і дві маленькі людські долі...