Пам’ятники Синам нації можуть височіти хоч-де, у будь-якій країні, а тим більше — на Батьківщині. Синам нації іноземні паспорти не потрібні. Їх із шаною зустрічає кожна освічена нація, що керується розумом, пам’яттю і повагою до себе. Кожна, за винятком української. Ні за життя своїх Синів, ні після їхнього відходу в Історію, українці не беруть участі в увіковічненні їхніх імен.

Цей священний обов’язок кожної нації, яка думає про свою Історичну Долю, українці передоручають Історії, не розуміючи, що у неї для кожної нації існує своя непорушна історична черга.

Свідчення цьому — інертне відношення міськрайонної влади та політично-громадських організацій до вшанування пам’яті Сина нації Олекси Гірника напередодні його сторіччя. Невже за українською “традицією” переадресуємо свій обов’язок своїм нащадкам — згадати про Олексу Гірника на його двохсотий ювілей?

Чи захоче Історія і надалі працювати на “українську” націю? Судячи з двадцятирічної часової відстані — ні! Бо все те, що Всевишній подарував їй руками Історії у 1989-1991-ому і в 2004-2009-их роках, вона добровільно передарувала своєму ворогу. 

За рахунок українського безпам’ятства у ворогів України розвинулась чудова пам’ять і хижацький інстинкт до всього українського. 

Щодо пам’ятника Івану Мазепі, який лежить на подвір’ї київського мистецько-виробничого комбінату “Художник”.

Це — не Мазепа, це “українська” нація лежить. А Мазепа взиває до глухих, німих і сліпих співвітчизників, зокрема, — до полтавчан. І вони його почують.

Феномен Мазепи застряг терном у горлянці воскресителів великої фізичної і духовної тюрми “мира русского”. Згода полтавчанина Василя Ковальчука віддати своє подвір’я для тимчасового (максимально на рік) встановлення нехай і верхньої частини монументу — виправдана історично, політично, ідеологічно і ситуаційно.

Цього відрізку часу для пробудження полтавчан достатньо. Але для цього необхідно пробудитись творчій інтелігенції Києва, Полтави та інших міст і провести відкриття пам’ятника Івану Мазепі хоча б на міжобласному рівні. 

Шановні патріоти! Пане міський голово! Панове депутати! Я не сумніваюся у ваших благородних намірах, помислах і бажаннях. Проте, якщо ви дозволите собі забрати перший, нехай і “лежачий” пам’ятник Івану Мазепі з Полтавщини, ви витягнете з горлянки ворога гілку терня. Він подякує вам за це. Полтавчани — замовкнуть. Їх поглине сон. Адже українці реагують тільки на прямі подразники, наприклад, на видиме і чутне, на холодне і гаряче. Ви вирвете Івана Мазепу “з корінням” з полтавського чорнозему і пересадите його у прикарпатський сірозем. Ні історично, ні політично, ні морально цього робити недоцільно. 

Полтавський пам’ятник Івану Мазепі, встановлений у Калуші, не буде скалкою в оці великоросійських духовних і державних сталіністів.

Шановні патріоти! На мою думку, було б історично обгрунтовано замовити окремий пам’ятник Івану Мазепі для Калуша, врахувавши рельєф, просторову перспективу та архітектуру міста.