Як самоврядні органи — обласна і районні ради можуть впливати на життя краю? Які механізми їхні депутати мають для виконання своїх повноважень? Які тенденції нині спостерігаються щодо подальшого розвитку місцевого самоврядування в Україні? Про це йдеться в розмові кореспондента «Галичини» з головою обласної ради Олександром Сичем.

— Сутність самоврядування походить — я це не втомлююся повторювати — від значення слова: самим собою врядувати, — каже Олександр Сич. — Громада для цього вибирає з-поміж себе найкращих — депутатів — для того, щоб вони вирішували її проблеми.

- Якщо депутати не мають механізмів для їх вирішення і тому не можуть вирішувати проблеми своїх виборців?

— Тоді зникає доцільність такого варіанту самоврядування.

- Якою мірою є нинішні ради справді самоврядними органами?

— Нічого нового не скажу: дуже малою мірою... Місцеве самоврядування в Україні нині радше виглядає таким собі п’ятим колесом до державного управлінського воза. В Україні є такі сили, які б хотіли, щоб воно й далі залишалося п’ятим колесом. Нині наша держава стоїть на межовому розломі: матиме системи місцевого самоврядування чи не матиме. А це є питанням не лише самоврядування, а й цивілізованого розвитку держави, рівень якого  великою мірою визначається саме розвитком місцевого самоврядування. Якщо розвинутого місцевого самоврядування нема, це означає, що така держава не є демократична.

- А що дає вам підстави для такого невтішного висновку?

— Нинішній стан самоврядування в Україні я хочу проілюструвати кількома негарними, але характерними прикладами, які показують ставлення центральних органів влади до місцевого самоврядування.

Приклад перший. Керівник Головдержслужби надсилає листа до Кабінету Міністрів, в якому каже приблизно таке: з огляду на те, що повноваження органів місцевого самоврядування і державних адміністрацій не дуже добре розмежовані і часто дублюються, а це відповідає дійсності, — то пропоную розглянути питання про доцільність існування районних і обласних рад.

- Але чи автор такої ідеї не плутає різні концептуальні речі: владу, вибрану народом, і владу, призначену над народом?

— Так, суспільство має дві категорії влади: одну — це ту, яку народ обирає, і другу — яку призначають над народом. Якщо б запитати людей, яка влада первинніша, то не треба великого розуму й освіти, щоб відповісти: та — яку народ обирає, а не та, яку призначають...

Другий приклад. Інший міністр надсилає в облдержадміністрацію та обласні ради факсограму приблизно такого змісту: такого-то дня в Польщі відбудеться форум місцевого самоврядування і на нього запрошено голів обласних адміністрацій і супроводжуючих осіб (голів обласних рад). Але, при всій повазі до голів облдержадміністрацій, вони не є представниками місцевого самоврядування. Тобто міністр, який розіслав ту факсограму, абсолютно неграмотний. Він навіть не розуміє, чим відрізняється орган виконавчої влади від самоврядної і відповідно їхні посадові особи. Отож якщо запрошують на форум самоврядування саме посадову особу органу виконавчої влади, а не самоврядування, то це ж якесь безглуздя...

 Оце вам і ставлення нинішніх вищих державних органів влади до місцевого самоврядування, а отже, і до цивілізованого розвитку держави. Вони цим ніби наперед кажуть: ми не хочемо демократичної, самоврядної держави, і щоб вона такою не стала, ми повинні ліквідувати органи місцевого самоврядування.

- Обласні ради нині не мають своїх виконавчих структур, не мають своєї адміністративної вертикалі. Натомість вони делегують повноваження органам виконавчої влади, і тому їм аж дуже непросто реалізувати свої повноваження. Отож як, на вашу думку, мало б самоврядування надалі розвиватися?

— Як відомо, до 1996 року у нас вибирали районні та обласні ради, а ради формували виконкоми, і голова ради одночасно очолював виконком. і це було правильно, і це відповідало європейській хартії місцевого самоврядування. А тепер, коли громадяни і далі обирають ради, але ці ради не мають виконавчого органу, то це вже напівсамоврядування. Нинішній закон дуже недосконалий, погано розмежовує повноваження рад і адміністрацій. І цим фактично закладено конфліктну бомбу в суспільстві. І ця «бомба» діє, часто спричинює непотрібні ускладнення між радами й адміністраціями при вирішенні місцевих проблем.
Тож таке законодавство треба міняти. Нині триває дискусія щодо змін у ньому. Є два протилежні підходи до цього питання. Якщо Асоціація місцевих і регіональних влад України пропонує, щоб логічним завершенням рад були виконкоми, то з середовища виконавчої влади пропонують протилежне: звести місцеві ради на ніщо. Скажімо, хочуть, щоб місцева адміністрація мала право ветувати будь-яке рішення ради. Але в такому разі органи місцевого самоврядування будуть існувати декларативно. Навіщо тоді їм взагалі існувати й на такі ради викидати немалі кошти? Хіба задля того, щоб служили як фіговий листок для прикриття перед своєю й світовою громадськістю, начебто в Україні існує народовладдя...

Отже, якщо не матимемо справжніх органів самоврядування, то не матимемо і демократії взагалі. Сьогодні боротьба за самодостатнє місцеве самоврядування — це насправді боротьба за перспективу цивілізованого демократичного вибору України.