Проведення  урочистостей, присвячених 197-річчю  з дня народження великого поета, на теренах області виключенням  не стали й окрім уже звичної пішої ходи, покладання квітів та урочистої академії стали приводом для відновлення розмов про необхідність встановлення пам’ятника Кобзареві в обласному центрі й перетворилися на черговий партійний мітинг…

      Що  стосується пам’ятника, то таки дійсно дивно, що в «місті пам’ятників» монумента Тарасу Шевченку ще немає. Точніше пам’ятник є, однак немає волі, щоб його нарешті встановити. Обіцянка ж міського голови Віктора Анушкевичуса, що монумент Кобзареві стоятиме вже на початку березня, так і залишилася лише ще одною обіцянкою. Скоріш за все на одній з найближчих сесій міської ради депутати спитають міського голову, який буде змушений звітувати про реалізацію власної передвиборчої програми, й за це. Тим часом пам’ятник, подарований обласному центру представником української діаспори, й надалі обпадає пилом на звичайнісінькому складі…

        Як це не прикро визнавати, але увіковічення пам’яті духовного провідника української нації сьогодні переважно зводиться до нудного офіціозу та цитування Кобзаря, словами якого все частіше банально маніпулюють. Шевченко Шевченком, а партія понад усе. Саме таке враження склалося після «вуличних урочистостостей» за участю місцевих осередків політичних партій та керівництва областю.

      Власне, схоже враження останнім часом залишається  після кожної офіційної чи пам’ятної дати. Навряд чи подібна практика є наслідком й закономірністю ведення політичної боротьби на сучасному політично-електоральному ринку. Партії самі створили реальність в якій тепер й існують. Після помаранчевої революції партійні стяги стали незамінним інструментом будь-якої політичної чи не зовсім акції. А лозунг «свободу не спинити» замість такої бажаної свободи лише окутав партії кайданами власного примітивізму, внаслідок чого активність політичної сили, засвідчення її позиції вимірюється не власне декларуванням цієї позиції чи конкретними справами на благо громади, а кількістю стягів й яскравістю кольорів. Адже, головне не суть, а звичайнісінька обгортка й декорація за якою приховується часто прогнивше єство. В результаті, й дискурс як такий зводиться до звичайнісінької театралізації.

      Повертаючись  до урочистостей з нагоди відзначення  чергової річниці від народження геніального поета, то серед партій, які взяли в них участь, лише одна не прийшла з партійними прапорами. УНП таки підтримало заклики Віктора Андрюсовича й подібні акції вже не вперше (вдруге) відбуваються без офіційної партійної амуніції. Однак, доволі дивно навіщо щоразу так гучно це декларувати. Разом з тим, УНП певною мірою подала приклад іншим й хочеться вірити, що процес таки зрушиться з місця й вже скоро ряснітимуть не партійні, а національні жовто-блакитні стяги. Вода, як відомо, камінь точить…

      «Кобзар»  давно перетворився на Біблію української  нації, а сам Тарас Шевченко став символом української національної ідентичності й для багатьох наступних поколінь – втіленням незламності духу й уособленням боротьби за українську незалежність. Творчість ж поета лунала на годинному… концерті в музично-драматичному театрі. Варто зауважити, що поезія Шевченка з часом своєї актуальності не втратила й сьогодні є доречною як ніколи. Замість того, щоб займатися пустослів’ям, «торгувати правдою», набагато доречніше в черговий раз перечитати Шевченка.

      Тим часом Прикарпаття все більше зазнає «яєчної слави». До важкого, тупого предмету, яким жбурнули в 2004 році у ще тоді Прем’єр-міністра Віктора Януковича, пам’ятника яйцю в центральній частині обласного центру, Франківщина ознаменувалася ще й яєчним мультимільйонером. Згідно рейтингу оприлюдненого відомим журналом Forbes до списку найбагатших людей світу увійшов й галичанин Олег Бахматюк. Його статки експерти видання оцінили в 1 млрд. доларів. Це дало змогу 36 річному вихідцю з Прикарпаття розташуватися на 1140 позиції в рейтингу. Сфера, яка дозволила Бахматюку увійти в рейтинг, Forbes означив не інакше як «яйця». Тим не менше, саме Олег Бахматюк є найбіднішим серед найбагатших українців світу. Разом з тим, на відміну від більш багатих представників індустрального Сходу, Бахматюк довів, що заробити можна не лише продаючи вугілля й метал. А заодно піддав сумніву й гіпотезу про те, що саме Схід годує Україну. Яйцями світ забезпечує наш Олег Бахматюк. 

      Водночас, яйцями займатися суджено не всім. Дехто змушений й каміння збирати. Саме ця місія й була покладена на заступника міського голови з питань ЖКГ Миколу Саєвича. Тим часом як Віктор Анушкевичус «братався» у США з Арлінгтоном, Михайло Вишиванюк узявся за міську комуналку, виніс чергову «догану» міському голові й ініціював в обласному центрі громадські слухання з питань реформування ЖКГ. Основний мессидж влади – ЖКГ слід реформувати, вихід необхідно шукати в ОСББ. Й незважаючи на те, що такі об’єднання й дійсно можуть вирішити багато проблем, вони тим не менше породжують й цілу низку інших. І влада, судячи із слухань, в даних питаннях не договорює. Як наслідок, складається типова ситуація для українських реалій – громаді пропонують чергову панацею, переконують в необхідності її застосування, однак чомусь не особливо ведуть мову про симптоми супроти яких вона ефективна й не уточняють протипоказання.

      Пересічний  громадянин відчуває значний брак інформації хоча б у розумінні того, що собою представляє то ОСББ й навіщо воно взагалі. Звідусіль лише лунає, що це дуже добре й може стати виходом із ситуації, однак українець вже звик все сприймати крізь призму недовіри. Як наслідок, після півгодинних розповідей про реформування й ОСББ, все зводиться до справедливих, однак часто й банальних нарікань на владу, саму реформу, а також звинувачень в намаганні чиновників самоусунутись й перекласти всі проблеми виключно на плечі самих громадян. Проблема ще й в тому, що мешканців цікавить не так сама реформа, як їх власний комфорт й бажання вирішення конкретних особистих проблем. Тече труба, протікає дах, холодна батарея, високі й необґрунтовані тарифи. І при цьому складається враження, що в багатьох просто відсутнє усвідомлення того, що латання труби не вирішить проблеми загалом. Якщо не змінити підхід та принципи, завтра з таким самим успіхом труба почне протікати й в іншому місці… Однак, це буде лише завтра… Необхідно вести й мову про певний страх перед відповідальністю й небажання опинитися наодинці з проблемою, коли вже звик до того, що це мають зробити за тебе. Радянська система виховувала, як відомо, не активного, а пасивного, слухняного і бажано сліпого громадянина.

      Ще  один висновок, який можна зробити  на основі слухань, полягає в тому, що людина просто прагне виговоритися, поділитися своїми проблемами з надією на те, що вони врешті-решт будуть вирішені. Існує значний брак в спілкуванні на рівні влада-громада. І коли керівництво містом стверджує, що в багатьох питаннях слід звертатися не безпосередньо до них, а на значно нижчі рівні управлінської вертикалі, то той факт, що ті ж начальники жеків на «ДУРНІ ПИТАННЯ» відповіді давати не збираються, чомусь упускається. Зате ці ж «мудрі начальники» не знаходять нічого кращого, аніж опустити очі, прикритися рукою й мовчки червоніти на слуханнях. І це та ефективна тактика, яка дозволяє, незважаючи на цілу низку скарг та невирішених проблем, залишатися в окремих випадках на посаді десятиліттями. Як наслідок, така дволикість в управлінні призводить й до не меншої дволикості і в господарській діяльності, коли на території одного жеку біля смітника спостерігається огидне сміттєзвалище, в той час як поблизу іншого можуть рости квіти лише через те, що поблизу мешкає дуже поважний високопосадовець. 

      Третій  аспект, на якому доцільно зосередити увагу, полягає в різкому стрибку  цін на пальне. Лише за два останні тижні вартість пального зросла більш, аніж на 1 гривню. Вартість пального в Україні вже набагато вища, аніж за кордоном. І це, судячи з тенденцій, далеко не межа. Це в свою чергу змусило не лише застигнути в передпанічному стані значну частину суспільства, але й поновити розмови про черговий майдан. Цього разу бензиновий… Власне, різного роду акції вже розпочалися й на наступному тижні активність мала б лише зростати.

      Водночас, зростання вартості пального очікувано  призведе до здорожчання й інших товарів та послуг, зокрема вартості проїзду. Місцеві автоперевізники про необхідність зростання вартості пасажирських перевезень ведуть мову вже досить тривалий час. Якщо ще до проведення конкурсу абсолютна більшість гравців на цьому ринку послуг про зростання вартості проїзду навіть не заїкалась, то вже після перших коливань ціни на пальне перевезення стали різко нерентабельними, а тарифи необґрунтованими. Власне, постійні ридання місцевих автоперевізників вже стали звичною справою. І це при тому, що вартість проїзду в обласному центрі є однією з найвищих в Україні. Так, в тому ж таки Львові, який особливо приглянувся місцевим чиновникам останнім часом, вартість проїзду сягнула 2грн. лише на початку 2011 року. В нас ж вона становить скільки ще з грудня 2009 року. На початку 2011 року перевізники вдалися взагалі до своєрідного «шантажу». Аргументуючи необґрунтованість існуючих тарифів й наполягаючи на доцільності їх підняття у зв’язку із зростанням вартості пального й автозапчастин, перевізники почали прохати скасувати ще й безкоштовне перевезення пенсіонерів протягом дня. Вже підняли свої тарифи й таксисти. Після чергового ж підняття ціни на бензин ці наполягання стали ще більш гучними.

      Виходячи  з того, що вартість перевезень у  зв’язку із різким підняттям ціни бензину називати обґрунтованою ставатиме все важче, посадовцям й перевізникам вочевидь доведеться таки шукати компроміс. Зрозуміло, що ані підняття тарифів, ані скасування безкоштовного проїду для пенсіонерів особливої популярності владі не принесуть. Водночас, якщо підняття вартості проїзду населення ще сяк-так зрозуміє й призвичаїться, то позбавлення пенсіонерів права безкоштовного користування міським автотранспортом сприйметься в штики самими пільговиками. Це прекрасно усвідомлюють й владоносці. А особливо «Свобода», для якої представники старшого покоління є одним із ключових сегментів базового електорату. А тому, вочевидь, пільговиків не чіпатимуть, а вартість проїзду для всіх інших категорій населення зросте до 2,25 грн. Однак, невирішеним й надалі залишиться питання: на скільки зростають витрати бензину власником маршрутки при перевезенні одного пільговика?

      Людиною тижня став Володимир Литвин. Спікер у п’ятницю відвідав Прикарпаття, де протягом майже двох годин головував у Яремче на засіданні Консультативної ради з питань місцевого самоврядування. На ній Володимир Литвин взяв участь в обговоренні мабутньої адміністративно-територівльної реформи. Скільки ж часу Голова Верховної ради провів й у Івано-Франківську на зустрічі за закритими дверима із студентами, на яку спеціально зігнали чи не весь медуніверситет. В цілому, обласний центр справжньої мети приїзду однієї з перших офіційних осіб держави так і не зрозумів. Однак, судячи з попереднього досвіду, схожі сценарії є практично копією візитів під час передвиборчих турів вітчизняних політиків. І хоча до виборів ще понад 1,5 року, підготовку до  них лідер «Народної партії» вже розпочав. Можливість ж використання адмінресурсу цьому лише сприяє. Втім, чи все ще потрібен цій країні Литвин? Судячи з соціології, не надто. Саме тому, Володимиру Михайловичу і доводиться готувати сани ще влітку й розпочинати свою сольну партію набагато раніше за опонентів.

Ігор Дебенко, політолог