Як ми вже писали, в оновленому приміщенні Івано-Франківської філармонії відкрито балетну школу Вадима Пісарєва. Школа працює з грудня минулого року. Сформовано три групи учнів. Про перспективи класичної хореографії на Прикарпатті — в нашому інтерв’ю з її директоркою Марією Цаповою, котра приїхала з Донецька, щоб у свій 21 рік очолити школу балету Вадима Пісарєва.

- Маріє, розкажіть про ваш шлях у балет?

— Я закінчила державну хореографічну школу в Донецьку, в 13 років вступила до балетної школи Вадима Пісарєва при нашому театрі опери і балету, а в 14 років, провчившись лише рік і станцювавши в балеті «Чипполіно», потрапила в трупу. В 15 років я танцювала «Баядерку» — один акт тільки, бо дуже важко і не можна робити великі навантаження одразу. П’ять щасливих років я пропрацювала в театрі. Пішла через хворобу, тому й змушена була зайнятися викладацькою роботою. Поїхала до Києва вчитися, сьогодні вже закінчую четвертий курс за фахом «класична хореографія». Одного разу приїхала додому на практику, і Вадим Якович запропонував мені цю роботу — він розповів мені про відкриття своєї школи в Івано-Франківську і лише запитав: «Ти хочеш?». Я одразу відповіла: «Хочу». Бігом до Києва, через два дні зібрала речі. Він мене надихнув на роботу, і їхала я сюди з радістю.

- Ви бували до цього в Карпатах?

— Жодного разу тут не відпочивала, на лижі у нас було табу, бо будь-яка травма може стати фатальною для нашої професії. Коли я їхала до вас, то вірила, що все буде чудово, навіть не хотіла щось шукати в інтернеті, міста «не бачила», нічого не читала. Мене гарно зустріли, поселили.

- Ви кажете своїм учням, що «заради апетиту» до вас ходити не варто. Як відбувався відбір до такої серйозної школи як школа балету артиста зі світовим іменем Вадима Пісарєва?

— Спершу я сама дуже нервувала, бо у мене це, як і в моїх вихованців, також уперше в житті. Ми брали до уваги зовнішність, пропорційність, гармонійність фігури, дивилися на м’якість стіп, на верхню та нижню гнучкість, на музичність дитини та відчуття ритму. У нас була акомпаніатор, і ми робили так, як сьогодні практикують: звучить музика, а дитині пропонують щось зобразити, зімпровізувати, виразити себе, своє «я» і показати власний артистизм. Ми набрали три групи, а потім ще дітки приходили. Маємо потребу в хлопцях. Я не даю їм розслаблятися, розповідаю, що я займалася сім днів на тиждень. Пригадую, неділя, вихідний день, сьома ранку, а я вже на ногах, батько каже, що може б, я не йшла, відпочила, а я — в сльози. Ми займалися цілими днями, практично весь час проводили в балетній школі. Так виховувалося відчуття площадки. Заняття у нас тривають з третьої години дня і до половини дев’ятої. Я своїх учнів не шкодую і відверто кажу, що «заради апетиту» чи за бажанням батьків сюди не варто ходити.

- Яке ваше бачення перспектив балетної школи в Івано-Франківську?

— Перспектива є. Майже два місяці працюю з дітьми. Сьогодні ми формуємо кістяк, мінімум рік має тривати підготовка, а тоді вже буде видно, хто чого вартий і хто залишиться. Нині беремо ще одного хореографа, ми поспілкувалися і я вирішила, що будемо працювати. Це Дергоусов Сергій. Одній, звичайно, важко, і я покладаю на нього великі надії. Гадаю, що в майбутньому тут має постати школа мистецтв. Діти можуть розвиватися і в інших галузях, не обов’язково вони стануть класичними танцівниками. У мене є і п’ятирічна дівчинка, і 14-річна дівчина. Так, балет — це класичне мистецтво. Для мене балет — це ще й спосіб мислення, спосіб життя. Розумієте, з театру — з балету — не йдуть, до нього приростають серцем. А від дітей я підзаряджаюся, бо вони маленькі клубочки позитивної енергії. В Івано-Франківську наша школа має добру перспективу. Шкіл хореографічних тут є багато, однак, як я переконалася, академізму немає. Після школи Вадима Пісарєва я це чітко бачу.

- Під час урочистого відкриття й освячення приміщення балетної школи Вадим Пісарєв заявив, що в Івано-Франківську будуть і класичні балетні постановки, і модерні. На вашу думку, коли ваші вихованці зможуть виступати?

— З досвіду скажу, що все залежить від дитини. Я два роки сиділа в підготовчій групі, тому що всі вступали, а Маша — «Ой, слава Богу, і Маша в такт вступила!», а потім як пішло, то перетанцювала весь репертуар нашого театру. Так буває. Треба їх ростити, лише через рік дитина може зрозуміти, чи її це справа, чи хоче і чи може вона займатися балетом. Дехто відходить, дехто ще прагне прийти, проситься, сьогодні у мене 20 дітей. Недавно прийшла дівчинка, яка ніде не займалася, але вона надзвичайно пластична. Вона мене приємно вразила. Ми наразі не відмовляємо, але зрозуміло, що коли вже конкретно зробимо базу, то скажемо охочим: «Стоп!».

- Чи правда, що заняття у школі безплатне?

—Так. Школа діє при філармонії, ми, звичайно, шукаємо і шукатимемо спонсорів. Бо як у наш час без них. Дещо, звичайно, мусять брати на себе батьки.

- Поруч із вашою школою працює школа зіркового танцівника Влада Ями. Боїтеся конкуренції?

— Зовсім ні. Ми ж не конкуренти. Там школа бального танцю, а у нас — балету, а балет— це основа, базис всього. Без класики, без основи, котра творилася віками і живе уже шість століть, справжнє мистецтво неможливе. Щоправда, дехто має стереотипи, мовляв «хлопчик у балеті?!». Мені б хотілося зробити окремий клас для хлопців, але їх наразі мало, тому ми займаємося разом. Я мрію, щоб ми виростили своїх талановитих танцівників, котрі працюватимуть на себе, їх можна буде вивозити і показати світові.

- Ви працюєте в філармонії і тут же й мешкаєте. Чи вивчили вже місто? Де бували?