Японська катастрофа доволі промовиста. Адже сталась у країні, що впродовж десятиліть виступала світовим лідером з економічного поступу. Тож мовби продемонструвала всю ілюзорність сучасних найновіших науково-технічних досягнень, їхню безпомічність перед силами Землі. Нинішнє людство, яке пов’язує своє майбутнє з високотехнологічним прогресом, ніби отримало сигнал, що природний катаклізм може за лічені хвилини змести з планети чи то країну, чи й усю цивілізацію. Попри всі наші здобутки. Тим паче, що ми й досі не навчилися ні запобігати таким викликам, ні захищатися від них. Ба навіть передбачати ймовірні час і місце потенційних загроз ще не вміємо.

Власне, неспроможність відстежувати ті чи інші процеси в земних надрах і прогнозувати планетарні стихії найдужче й непокоїть наукову спільноту. Бо ж незрозуміло, скажімо, чому саме нині й саме Японії випала така доля. І невідомо, коли й яка країна може стати наступною. А невідомість завше породжує різні домисли. Приміром, лихо, яке спіткало країну вранішнього сонця, спричинило новий сплеск чуток про можливі найближчим часом землетруси і в Карпатах. Зокрема провідний науковий співробітник відділу сейсмічної небезпеки інституту геофізики НАНУ Тетяна Цвєткова заявила, що внаслідок японського землетрусу тектонічні плити Землі ще якийсь час перебуватимуть у неврівноваженому стані. Тож імовірні й подальші коливання земної кори, в тому числі й в Україні.

Тим часом до земних стихій може долучитися й небесна — 19 березня Місяць максимально наблизиться до Землі. Це може вплинути на сейсмічно активну зону Вранча в Румунії. Адже зросте амплітуда коливань і припливних явищ в океані, які здатні запустити механізм землетрусів. Але чи справді рекордне наближення природного супутника Землі стане спусковим гачком для тектонічних процесів у Карпатах, ніхто не знає, крім Господа Бога, — таке припущення висловив і завідувач відділу сейсмічності Карпатського регіону Інституту геофізики НАНУ Сергій Вербицький.

— Курильські й інші тихоокеанські острови розташовані в сейсмічно активній зоні — у так званому «вогняному кільці», — розповідає доктор геолого-мінералогічних наук професор Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу Дмитро ФЕДОРИШИН. — У Японії достатньо сейсмостанцій з високочутливими датчиками, фахівці яких постійно відстежують і найменші коливання земної кори. Проте в тому, що сталося, схоже, відіграли свою роль магнітні спалахи на Сонці найвищого класу активності, які трапилися 15 лютого й 10 березня. Вони збурили магнітосферу Землі, що призвело одночасно і до землетрусу, й до зміщення земної осі на 10—15 см.

Такий глобальний струс, безумовно, ще може відповідно відізватися в різних частинах світу. Стосовно ж нашого регіону, то річ у тім, що Тихоокеанське «вогняне коло» проходить навіть через Середземне море й торкається своїм «хвостом» і Криму, і Балкан, і Карпатських гір. Через це, скажімо, й відмовилися від будівництва АЕС у Щолкіні поблизу Феодосії. Через це, відверто кажучи, Румунію й Закарпаття постійно трясе. Інша річ, що магнітуда тих коливань настільки низька, що ніхто з людей того не відчуває. На Прикарпаття взагалі доходять звідти лише чотирибальні поштовхи.

Більше наразі не буває, оскільки наша область розташована на глинисто-піщаних відкладах, які сформувалися ще за сивої давнини. Вони відіграють роль своєрідного амортизатора — гасять енергетику підземних поштовхів. Але повсякчас існує небезпека сильнішого землетрусу...

Звісно, достеменно про час і місце ймовірного дужчого струсу ніхто не береться говорити. Втім, прикарпатські вчені-геологи здійснили перші кроки до створення такої методики. Скажімо, Д. Федоришин та його вчитель — доктор геолого-мінералогічних наук професор іФНТУНГу Олександр Орлов встановили пряму залежність формування аномальних пластових тисків у земній корі від тектонічних рухів у надрах планети. Це наукове відкриття вже застосовують перед бурінням нових нафтових чи газових свердловин (детальніше про це — в інтерв’ю з О. Орловим у найближчому четверговому випуску «Галичини»). і сама ідея прогнозування землетрусів за величинами пластових тисків, за їхніми словами, може слугувати базовою моделлю для створення відповідної технології.

Безперечно, навчитися передбачати землетруси — це складне завдання. Але його можна виконати, підтверджують переконання своїх івано-франківських колег столичні вчені з групи академіка Віктора Бар’яхтара. Вони сподіваються, що після японської трагедії буде поновлено їхній проект з розробки прогнозування землетрусів за дві доби на основі показників іоносфери. Через брак коштів цю роботу українських дослідників припинили ще в 90-х роках минулого століття. Але тепер фінансову підтримку проектові готовий надати Євросоюз, за умови кооперації міжнародних вчених, сказав в інтерв’ю Deutsche Welle директор головної астрономічної обсерваторії НАН України Ярослав Яцків.

Насамкінець варто зазначити, що про можливість дев’яти–десятибального землетрусу саме в районі Канто — в тій частині Японії, яка тепер найдужче потерпіла, ще в 1997 році попереджали російські науковці. Вони навіть надрукували було відповідну статтю в журналі «Праці професорського клубу ЮНЕСКО». Однак японці не дослухалися до тих застережень, — заявив днями в інтерв’ю РіА «Новости» доктор геолого-мінералогічних наук, завідувач лабораторії регіональної геології й тектонофізики Тихоокеанського інституту Далекосхідного відділення Російської академії наук Валерій Абрамов. Російські вчені розрахували дату нинішнього землетрусу завдяки величезній базі даних про сейсмічну активність на Далекому Сході. Зокрема, використали відомості про руйнівний землетрус у Японії 1923 року. «Аналіз тих даних засвідчує, що такі сильні поштовхи відбуваються циклічно. Взявши до уваги наше застереження, тобто знаючи про землетрус наперед, японці могли запобігти принаймні частині завданої нині шкоди. Якби, приміром, з початку  2011-го вони принаймні зменшили енергонавантаження на свої АЕС, то викиду радіації з реакторів вдалося б уникнути. Однак, судячи з усього, японські вчені на основі власних вислідів були впевнені, що землетрусу не станеться», — сказав Абрамов.