Головною  подією тижня поряд із річницею перебування на посаді Михайла Вишиванюка поза всяким сумнівом мав стати робочий візит Прем’єр-міністра України Миколи Азарова на Прикарпаття. Власне, глава уряду своїм приїздом мав б засвідчити той величезний кредит довіри та рівень підтримки, яким володіє губернатор у найвищих владних ешалонах.

      Приїзд  Миколи Яновича очікувався, до нього  заздалегідь готувалися як чиновники, правоохоронні органи, так і політичні сили. Навіть сесію обласної ради з цього приводу перенесли із п’ятниці на четвер. А ще напередодні фракції «За зміни Прикарпаття» та «Батьківщина» в обласній раді по черзі дали власну оцінку діям уряду та закликали відправити Кабінет Міністрів на чолі з Миколою Азаровим у відставку.

      Однак, побачити Миколу Азарова цього тижня на Прикарпатті не судилося. Голова уряду вслід за Президентом неочікувано занедужав й свою поїздку відтермінував мінімум на тиждень. Волею календаря приїзд Прем’єр-Міністра очікується 1 квітня…

      Згідно програми заходів Микола Янович мав запустити нові виробничі потужності на "Карпатнафтохім", а також  зустрітися з господарським активом області. Цікаво, що програма перебування Азарова за винятком окремих аспектів практично дублювала аналогічний приїзд Віктора Януковича кілька місяців тому. Схоже, промисловий й куди менш  спокійний в політичному плані Калуш, викликає в очільників держави значно більшу зацікавленість, аніж обласний центр. Хоча, за однією з версій, можливість окремої зустрічі з чинним керівництвом області таки обговорювалася. Разом з тим, не можливо не примітити тієї особливості, що уникнення Івано-Франківська в практиці лідерів «Партії Регіонів» вже стає доброю традицією. Боязнь критики, масових акцій протесту, «важких, тупих предметів», чи всього-на-всього інтенсивність, брак часу й звичайнісінька випадковість?

      Водночас, позбавленим уваги Микола Янович цього тижня явно не був. Ціла країна мала можливість в прямому ефірі  спостерігати за «палкою» промовою лідера «Партії Регіонів» на національних зборах депутатів усіх рівнів від «Партії Регіонів». Власне, Азаров був на них найповажнішим гостем, оскільки ані сам Гарант Віктор Янукович через недугу, ані Ринат Ахметов з Вадимом Колесніковим серед учасників на зборах не значилися (детальніше на LB.ua). Втім, якщо для фактичного керівництва партії такого роду захід виявився зовсім необов’язковим, то для депутатів місцевих рад дана подія перетворилася на свого роду «перший бій», можливість хоча б на дещицю наблизитися до «небожителів». Обласну делегацію в складі 60 чоловік очолювали нардепи Ігор Зварич, Василь Чуднов та голова ОДА Михайло Вишиванюк.

      Помпезні  реляції Миколи Азарова стосовно стабілізації, економічного зростання, тріумфальних системних реформ, покращення життя поряд з повчальними настановами Прем’єра мали всі шанси за якихось 2 дні повторно прозвучати ще й на Прикарпатті. Микола Янович, вочевидь, усвідомлюючи, куди їде, навіть Д. Табачника демонстративно закликав одягати шинель.  

      Однак, в результаті все трансформувалося в те, що Михайлові Вишиванюку вже наступного дня довелося в черговий раз відбивати напади на Президента та Прем’єр-Міністра.

      Продовження сесії обласної ради ознаменувалося плідною та достатньо конструктивною роботою депутатського корпусу. Народні обранці після доволі тривалої роботи в комісіях прийняли цілу низку програм, що стосувалися розвитку області на найближчі кілька років. Й все б нічого, якщо б не розгляд питання про підтримку заяви Львівської обласної ради стосовно оцінки першого року каденції Віктора Януковича на посаді Президента України.

      Підтримка місцевим політикумом подібних заяв для Михайла Вишиванюка безпосередньо напередодні власної «річниці» була більш аніж небажаною. Однак, ані перестороги Ігоря Зварича, ані запевнення Михайла Вишиванюка на проукраїнськості позицій ОДА, на депутатів не вплинули. «У кожного своя правда…», – зауважив Михайло Васильович. В депутатського корпусу вона була своя й з правдою голови ОДА вона не співпадала. Юрій Романюк, Остап Дзеса, депутати «Свободи» та фракції «За зміни Прикарпаття» почергово висловили ставлення й дали власну оцінку владі.

      Втім, справжнім героєм даних хвилин й  сесії загалом став Степан Пушик. Відомий поет, розпочавши епатажним «хлопці, базара нєт», дуже швидко розклав все по поличках. Власне, саме Степана Пушика можна назвати людиною тижня. За право вибору, яке надав депутат Віктору Януковичу та пропозицію адресовану Табачнику. Звертаючись до Гаранта, Пушик зауважив: «Дорогий Президенте України, або ти й далі танцюєш під московську дутку, або під наші сопілку та цимбали». Поки ще міністру Табачнику Степан Пушик, довго не думаючи, запропонував змінити прізвище… на співзвучне жіночому статевому органу. Можливо, найближчим часом Степан Григорович запропонує змінити прізвище й комусь з місцевих чиновників. Претендентів, на жаль, вистачає… 

      Віктор  Анушкевичус в часи своєї першої каденції набагато більше міг хизуватися дипломами доволі впливових в країні видань, що в своїх рейтингах міст систематично припідносили Івано-Франківськ на п’єдестал, аніж щирими словами подяки мешканців обласного центру. Однак, схоже, що в новій каденції на нові дипломи Віктору Андрюсовичу очікувати не доводиться.

      Принаймні, якщо взяти до уваги останній рейтинг  розвитку найбільших міст України, що здійснювався виданням «Коментарі». В  ньому Івано-Франківськ посів 10 місце. Погодьтеся, доволі скромний результат. Особливо, якщо зважати, що в аналогічних рейтингах «Фокусу» столиця Прикарпаття лише за три останні роки одного разу перемагала й раз опинялася на третій позиції. Звичайно, кожна оцінка є суб’єктивною й один рейтинг рідко коли буває схожий на інший, однак показники, що бралися до уваги обома редакціями, за незначними винятками практично співпадають. Відповідно, певні аналогії робити таки можна.

      Івано-Франківськ знову випередив Львів, що в спектрі особливої любові наших чиновників до міста Лева, не може не радувати, однак поступився цілій низці сусідів. Тернопіль, Чернівці, то й таки Хмельницький значно випередили наше місто за цілим рядом показників. Позиції Івано-Франківська традиційно підтягує блок з умовною назвою «демографічна ситуація й безпека життя». За даними показниками обласний центр є одним із лідерів. Так, Івано-Франківськ було визнано містом з найнижчим рівнем злочинності в країні, другим після Євпаторії за забрудненням атмосфери, а також після Тернополя за рівнем смертності населення. Водночас, за рівнем народжуваності обласний центр розташувався лише на 16 позиції з 45 міст, які увійшли до рейтингу.

      До  заслуг Віктора Андрюсовича можна  віднести й 1 позицію за рівнем будівництва  в країні. Без сприяння міськвиконкому даного показнику досягти було б  складно. Більше того, темпи будівництва  стали традиційним козирем нашого міста. Хоча, з іншого боку, кількість квадратних метрів, зданих в експлуатацію, далеко не тотожні кількості квадратних метрів, придбаних населенням. Хоча, видатки громади, як засвідчують результати рейтингу, досить високі – 11-14 місця. Позитивним є й доволі високе місце обласного центру за рівнем заборгованості із сплати комунальних послуг, яке свідчить й про те, що населення міста не особливо прагне накопичувати борги.

      І це при тому, що рівень заробітної плати в обласному центрі при середньому безробіттю один з найнижчих в державі – 32 місце. Такий феномен можна пояснити як доступом до коштів місцевих заробітчан, яких в місті хоч і не так багато, однак достатньо, так і постійним кругообігом цих коштів в області загалом.

      Щодо  видатків міського бюджету, то Івано-Франківськ займає 42 місце за часткою видатків на охорону здоров’я й низьке 29 – на фізичну культуру і спорт. Водночас, за показниками соціального захисту, соціального забезпечення, культури, мистецтва обласний центр розташувався на 20 позиціях. Хоча, доволі непогана ситуація з освітою. За видатками на навчання Івано-Франківськ займає 15 місце.

      Блок  «розвиток міської інфрастуртури», хоч і характеризується у порівнянні з іншими відносно непоганим показником бюджетом розвитку, однак у значній мірі через незадовільний стан доріг, видатків на транспорт та ремонт дорожнього полотна (30-32 місця), є одним з найгірших в країні. Й це вже результат явного недоопрацювання. 

      Недоопрацювання й корупцію в діях Віктора Анушкевичуса шукатиме відтепер й спеціально створена міською радою комісія. Її презентували ще на початку тижня Володимир Стасюк, Володимир Чорноус, Роман Харук. До складу ж комісії увійшли представники усіх представлених в міськраді фракцій. Комісія займатиметься вивченням та перевіркою матеріалів у ЗМІ, щодо фактів можливих зловживань з використанням бюджетних коштів.

      Таким чином, серіал з назвою «висловити недовіру міському голові» триває й набуває щораз нових барв. На сьогоднішній день в складі кожної з представлених у міській раді фракцій знайдеться вдосталь людей, які щиро прагнуть відставки міського голови. Більше того, для окремих фракцій це стало одним з ключових лейтмотивів діяльності.  Для інших – лише грою, кожну маленьку перемогу в якій можна трансфертувати в певний дивіденд, й прекрасною можливістю залишатися на слуху, створюючи інформаційні приводи.

      Необхідно розуміти, що висловити недовіру міському голові в сьогоднішній міській раді не складає жодних проблем. Привід завжди знайдеться. Голосів при бажанні точно вистачить.

      З іншого боку, критика й боротьба супроти завжди поганого міського голови, яка ледь не перетворилася на свого роду «хрестовий похід», є набагато легшою за креатив й намагання бодай щось зробити. Це прекрасно усвідомлює й «Свобода», на яку й перейде вся відповідальність за ситуацію в обласному центрі в разі відставки Анушкевичуса. Й далеко не факт, що політичні опоненти з таким же успіхом не підставлятимуть палки в колеса й публічно не ганьбитимуть своїз вчорашніх «союзників». А зі стартом парламентської кампанії цей процес розпочнеться неодмінно. Зрештою, чи готовий Руслан Марцінків самостійно управляти містом? Чи має він достатній кредит довіри для цього з боку громади? Судячи з результатів місцевих виборів, коли тріумфальні показники «Свободи» аж надто дисонували  з особистими досягненнями Марцінківа, не має.

      Звичайно, можна провести нові вибори й посадити в крісло міського голови когось з  опонентів Анушкевичуса – Солов’я, Прокопіва чи когось іншого. Однак, новий мер апріорі мав б бути «хорошим». А якщо міський голова буде хорошим, то це – абсолютний конструктив в міській раді й як мінімум ще одна каденція для самого міського голови. Та чи влаштує це сьогоднішній склад міської ради й «Свободу» як політичну силу, що намагається мислити стратегічно? Вочевидь влаштує, якщо обов’язки міського голови виконуватиме Марцінків або перемогу здобуде, до прикладу, Роман Онуфріїв. Втім, навряд чи такий хід подій задовольнить амбіції інших політиків, що хотіли б бачити в кріслі міського голови самих себе. Відповідно, незважаючи на домовленості, рано чи пізно вони намагатимуться так чи інакше «топити» міського голову. Й якщо до цього додати численні проблеми міської господарки, то це може завдати відчутного удару по рейтингу самої «Свободи».

      Якщо  ж обов’язки мера виконуватиме не «свободівець», то з часом «топити» його прийдеться вже самій «Свободі». Адже навряд чи в плани політичної сили, яка має власну більшість в міській раді, не входить й посада міського голови.

      Відповідно, деструктивного елементу в міській  раді уникнути не вдасться за будь-яких обставин. Однак, наявна деструкція, як не дивно, на руку в першу чергу «Свободі». Критика міського голови з боку опонентів на даний момент обходить осторонь цю політичну силу. Більше того, «Свобода» має й сама можливість вдосталь покритикувати міського голову, списавши на нього численні негаразди. З іншого боку, вплив «Свобода» є й так домінантним й з позицією Онуфрієва та Марцінківа доводиться рахуватися за будь-яких обставин. В умовах ж, коли є головний винуватець усіх муніципальних негараздів, доволі комфортно втримувати позиції. Хоча, з часом критикувати можуть розпочати й саму «Свободу», як політичну силу, яка не бажає брати на себе відповідальність.

      Таким чином, серіал з назвою «висловити недовіру міському голові» має всі шанси  тривати. Й тривати невизначений період. Його завершення всеціло залежить від готовності «Свободи» зробити наступний крок й взяти на себе відповідальність за ситуацію в місті навіть ціною можливих електоральних втрат на майбутніх виборах. Однак, це вже кольт Володимира Чорноуча й російська рулетка для самої «Свободи»…

Ігор Дебенко, політолог