1 квітня відвідав область й в минулому народний депутат Роман Круцик. Сьогодні він – голова Київської організації Всеукраїнського товариства "Меморіал" імені Василя Стуса. Метою приїзду громадського діяча стало відкриття експозиції "Народна війна" в обласному краєзнавчому музеї, у рамках якої відбулася й презентація довгоочікуваної книжки «Дем’янів Лаз».
Подією ж тижня став довгоочікуваний візит Василя Шкляра й презентація письменником роману «Чорний ворон». Лауреат Шевченківської премії приїхав на запрошення Івано-Франківської обласної ради, яка зі спеціального фонду виділа кошти на купівлю близько 2,5 тис. примірників однієї з найбільш затребуваних українських книг останнього року.
Письменника протягом його перебування в області супроводжував Юрій Романюк. Саме голова фракції БЮТ в обласній раді доклав чи не найбільше зусиль для приїзду Василя Шкляра. Йому належить й ініціатива закупити згадувану кількість примірників роману. Варто зауважити, що у своїй риториці Юрій Романюк намагався позиціонувати себе в першу чергу як представника обласної ради, а не як член окремо взятої політичної партії. «Сердечних» розмов про Юлій Володимирівну та досягнення «Батьківщини» депутату вдалося уникнути. Разом з тим, на обличчі Юрія Дмитровича непримітним оком було помітне задоволення від того, що саме він представляє Василя Шкляра. Для Романюка це була перемога – його особисто та «Батьківщини» в цілому.
Ще один аспект, на який доцільно звернути увагу, полягає в тому, що «Батьківщина» останнім часом все частіше приміряє на себе не надто властиву їй до цього «сорочку». Окремі націоналістичні позиції не були чужими для місцевого осередку партії й раніше. В силу ментальних особливостей та переконань абсолютної більшості галичан на них в тій чи іншій мірі змушені стояти всі так звані національно-демократичні політичні сили. Однак, ще до недавніх пір ключові мессиджі місцевих «білосердечних» зосереджувалися в першу чергу довкола постаті Юлії Тимошенко, соціальних стандартів, які от-от мають бути досягнені, та критики опонентів з акцентуванням на «Партії Регіонів» й особистості Віктора Януковича.
Втім, зміна реалій змусила реагувати й місцевих «бютівців». Поряд з систематичною критикою нової влади, грі на контрасті між Юлією Тимошенко та Віктором Януковичем, досягненнях її уряду та обструкціях уряду Азарова, обласний осередок партії дедалі частіше постає в образі захисника «українства».
Фракція «Батьківщини» все частіше опиняється в ролі чи не основного ініціатора різного роду політичних заяв, що приймаються обласною радою на адресу влади. Це прослідковується й у численних «листах» самого Романюка. До прикладу, не «Свобода», яка з об’єктивних причин зараз більше зайнята господарськими питаннями, а саме Юрій Романюк першим зреагував на загрозу вивішення червоних прапорів на адміністративних установах з нагоди Дня перемоги. Свідченням цього став й згадуваний візит Василя Шкляра, під час якого письменник постав в образі істинного націоналіста. І хоча позиція Романюка, судячи з міміки, не у всіх випадках співпадала з постулатами Шкляра, що є цілком нормальним явищем, з відведеною роллю Юрій Дмитрович справився загалом на відмінно.
Цілком можливо, що схожа тенденція збережеться й напередодні парламентських виборів «Батьківщина» спробує перетягнути хоча б частину віднедавна чужої для себе електоральної ніші. Сам ж Юрій Романюк спробує трансформувати це й в особистий успіх. Не дарма ж Василя Шкляра возили в Коломию…
Відповідаючи на численні запитання тих, хто прийшов на презентацію книги, Василь Шкляр не лише ділився думками стосовно роману, його героїв, сюжету, але й знаходив місце як для оцінок чинної влади, політичної ситуації загалом, так і для жартів. До прикладу, Шкляр пообіцяв, що докладе максимум зусиль, щоб вже до літа позбутися міністра Табачника, який вже, здається, й сам забув своє прізвище. Колишнього Президента Кучму письменник посадив б у в’язницю лише через те, що той, спілкуючись під Прокуратурою з журналістами, навіть до тих, хто запитував українською, відповідав російською мовою. Шквал ж оплесків у залі драмтеатру спричинила позиція Шкляра стосовно будівництва обласною владою численних пам’яток Степану Бандері й іншим українським провідникам в часи економічної кризи. Не приховував письменник й того, що у зв’язку із близькими парламентськими виборами, політичні партії йому все частіше пропонують прохідні місця у власних списках. Втім, Шкляру це не цікаво, оскільки планує виграти мажоритарку в Івано-Франківську…
І хоча це звичайно жарт, однак сьогодні конкуренцію Шкляр міг б скласти любому кандидату в будь-якому виборчому окрузі.
Ще одна тенденція, яку неможливо не помітити, – різка активізація ймовірних кандидатів в народні депутати України. Наразі даний процес відбувається дещо відособлено від політичних партій, які виборчої кампанії як такої ще не розпочали. Втім, вірогідність повернення «мажоритарки» змушує багатьох місцевих політиків активізуватися вже зараз й поступово не лише нащупувати грунт, але й системно працювати над побудовою відповідного іміджу, образу «найдостойнішого». Якщо нещодавно кандидати лише розподіляли ймовірні округи, визначали гіпотетичних конкурентів, то, як засвідчив останній тиждень, окремі вже розпочали цілеспрямовану роботу.
Доволі цікаво розгортається ситуація в окрузі, де у 2002 році здобув перемогу Роман Зварич. Межі округу з великою вірогідністю практично не зазнають змін, й включатимуть Надвірнянський, Косівський, Верховинський район з містом Яремчею. Хоча, можливим є й варіант, коли за аналогією з останніми президентськими виборами, Косівщина разом із Снятинським районом створять окремий округ.
Якщо ще нещодавно головним каталізатором змін та основним джерелом активності в окрузі залишався Юрій Дерев’янко, то вже зараз місцева громада має можливість споживати «плоди кампанії» не лише з рук одного депутата обласної ради. Свою діяльність активізували й Микола Палійчук та Василь Чуднов. Однак, вже зараз стає зрозуміло, що в окрузі їм буде досить тісно…
Для кожного з кандидатів округ є більш, аніж рідним. Так, Микола Васильович своїй політичній кар’єрі має завдячувати не лише Яремче, якою політик доволі успішно управляв у свій час, але й групі «Приват», чиї інтереси колишній губернатор власне й представляє. Будучи родом з Космача, Василь Чуднов тривалий час асоціювався першу чергу із бізнес-діяльністю. Очоливши у 2008 році обласну організацію «Партії Регіонів», Василь Чуднов вже в 2010 році стає народним депутатом. Зважаючи ж на те, що «каденція» Чуднова виявиться неповноцінною, можна з впевненістю припускати, що балотуватиметься політик ще раз. Статус зобов’язує… Окрім того, той, хто хоча б одного разу відчув смак влади, розлучатися з нею, як відомо, вже не поспішає.
Судячи з тенденцій, кожен з трьох ймовірних кандидатів вирішив вибудовувати власний, відмінний від опонентів імідж. Так, Юрій Дерев’яненко, вочевидь, обрав для себе образ мецената-благодійника. Фонд Дерев’янка вже протягом року крок за кроком конструює відповідний імідж кандидата. Ще трохи й на території округу не залишиться населеного пункту, у якому не «відзначився» б кандидат – реставрував школу, відкрив спортивний майданчик, забезпечив сучасною комп’ютерною технікою чи футбольною екіпіровкою. Регулярна робота із ЗМІ у свою чергу сприяє тому, щоб про меценатську діяльність Дерев’янка дізналася вся область. Якщо ж до образу благодійника додати ще молодість кандидата, то Дерев’янко прекрасно вписується ще й в образ молодої успішної людини, представника нового покоління, якісно іншого світогляду, справжнього професіонала, який досяг особистого успіху й намагається хоча б якось допомогти іншим, покращити нелегке життя багатостраждального населення. Сьогодні ж такі люди – велика рідкість. Однак, з таким кандидатом не надто важко й боротися…
Василь Чуднов – фактично повна протилежність Дерев’янку. З одного боку, до позитивних якостей Чуднова з легкістю можна віднести досвід, успішність. Однак, навряд чи кандидат на сьогоднішній день може асоціюватися із змінами, яких так прагне суспільство. І це незважаючи на те, що Василь Чуднов сприймається в першу чергу як людина влади, яка голосно іменує себе «владою системних реформ».
Водночас, «Партія Регіонів», незважаючи на доволі непоганий результат на місцевих виборах, особливою популярністю в громади й надалі не користується. Хоча, Косівську районну раду очолює саме регіонал. Численні ініціативи влади в гуманітарній сфері, дегероїзація Степана Бандери, русифікація є тими питаннями, на які місцеве населення реагує особливо болісно. А якщо до цього долучити ще й відсутність «покращення життя вже сьогодні», то все це в сукупності загрожує відбити від електоральної ніші «Партії Регіонів» й нечисленних прихильників. Ці фактори в будь-якому випадку доведеться враховувати Василю Чуднову у своїй передвиборчій кампанії. Відбиватися прийдеться і за себе, і «за того парня»…
З іншого боку, саме доступ до влади, можливість використання адміністративного ресурсу дають нагоду Василю Михайловичу постати в образі людини-слова, справжнього господарника, патріота рідного краю, який може і знає як вплинути на інших високопосадовців, вміє вирішувати конкретні й наболілі питання та може суттєво покращити ситуацію в районі. Саме ці якості намагатимуться вочевидь розвинути в кандидата. Остання поїздка народного депутата в Делятин та Надвірну лише підтверджують вище сказане.
Микола Палійчук у певній мірі поєднує в собі окремі позитивні якості як Дерев’янка, так і Чуднова. Зокрема, кандидата можна вважати все ще молодим, однак при цьому вже досвідченим. Водночас, якщо очільництво Яремчею дало можливість сформувати Палійчуку імідж вдалого управлінця, то вже управління областю засвідчило як мінімум передчасність таких асоціацій. Лояльність, компромісність колишнього губернатора далеко не завжди йшли на користь. Водночас, рідний округ Палійчук не забував. І це не лише стосується лобістської діяльності. У значній мірі саме Палійчуку область має завдячувати різким розвитком туризму. Запам’ятався Микола Васильович й рішучою боротьбою супроти повені. Однак, після звільнення з посади, що було обумовлено зміною влади в державі, Микола Васильович переживає своєрідну «кризу ідентичності». Й цей процес, судячи з усього, затягнувся.
Сьогодні Микола Палійчук започаткував низку громадських ініціатив, фінансує кілька молодіжних проектів. Одним словом, відчувається рука Володимира Олійника. Старт проекту «українська дискотека на селі» свідчить, що дану нішу Микола Васильович й намагатиметься заповнити під час парламентської кампанії. З великою вірогідністю Палійчук постане в образі активно підтримуваного молоддю лідера, що вже зробив достатньо для рідного краю й обіцяє зробити ще. Однак, така тактика може виявитися недостатньою для кінцевої перемоги.
Щоправда, для початку доведеться визначитися із політичною силою, яка й висуне кандидата. Ім’я цієї політичної сили може суттєво вплинути на кінцевий розподіл симпатій.
Втім, найбільшою активністю протягом тижня вирізнявся все-таки Роман Ткач. Невпинно заявляючи, що рішення стосовно доцільності балотування буде прийнято лише восени, а депутатський мандат не є самоціллю, розпочав Роман Володимирович напрочуд активно. Протягом тижня громадськість мала можливість спостерігати доволі потужну й різносторонню інформаційну кампанію, яку розгорнула прес-служба Ткача. Практично кожна важлива подія, що мала місце, відобразилася в коментарях та оцінках народного депутата. Ткач з’являвся на шпальтах газет, у новинних стрічках, особистих блогах.
В неділю за участю народного депутата Тараса Стецьківа відбулася презентація «Зарваницької ініціативи», яка за своєю сутністю та засадами функціонування дещо перегукується з Народним Рухом періоду відновлення держаної незалежності. Відповідна й мета – вигнати «орду», яка захопила владу в країні й паразитує на кожному з нас. Одним із облич «Зарваницької ініціативи» є й Роман Ткач. Можливо й парадоксально, однак «ініціативу» доволі важко назвати черговим вузько орієнтованим, меркантильним передвиборчим проектом. Ідея створення руху викристалізовувалася близько року й те, що в ній взяла участь церква є доволі вагомим аргументом – в сьогоднішніх реаліях саме вона залишилася чи не єдиним моральним авторитетом в суспільстві. Навряд чи церква вмішувалася б в подібні передвиборчі утопії. Доволі символічна й назва: Зарваниця – це свого роду духовний центр греко-католиків, яких в Галичині абсолютна більшість.
Водночас, варто розуміти й те, що «ініціатива» в будь-якій мірі буде використана командою Романа Ткача під час виборчої кампанії й працюватиме на кандидата. Окрім того, Ткач отримує можливість послідовно вибудовувати імідж громадського лідера, що делегується у Верховну Раду самою громадою з метою представництва та захисту її інтересів.
Округ Ткача – вісь Городенка-Тлумач-Тисмениця-Галич, яка, як засвідчили президентські вибори, має високу ймовірність модифікуватися у трикутник Городенка-Тлумач-Тисмениця.
Таким чином, Роман Ткач отримує непоганий плацдарм, що створює йому доволі широкі можливості для діяльності та маневрів. Втім, ними ще потрібно скористатися.... Окрім того, як і у випадку з Миколою Палійчуком, надзвичайно важливо визначитися з політичною нішею. Сьогодні з високою вірогідністю можна вести мову про появу Романа Ткача в списках «Фронту Змін». З цього приводу навіть сам Ткач зауважує, що зв’язки з Яценюком «мають місце».
Версія для друку
Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі:
Останні новини з категорії Медіа:
26 Грудня 2016, 7:16
16 Грудня 2016, 7:15
13 Грудня 2016, 7:10
07 Грудня 2016, 17:18
06 Грудня 2016, 7:39
28 Листопада 2016, 7:13
28 Листопада 2016, 6:40
25 Листопада 2016, 7:12
22 Листопада 2016, 7:18
14 Листопада 2016, 7:12
10 Листопада 2016, 6:38
04 Листопада 2016, 7:42
06 Жовтня 2016, 6:39
04 Жовтня 2016, 7:14
28 Вересня 2016, 6:34
15 Вересня 2016, 7:18
13 Вересня 2016, 10:05
13 Вересня 2016, 7:20
07 Вересня 2016, 17:42
06 Вересня 2016, 7:17
30 Серпня 2016, 22:21
30 Серпня 2016, 7:16
26 Серпня 2016, 7:18
23 Серпня 2016, 6:37
22 Серпня 2016, 7:39