Ця інформація для українців є ледь не сенсацією: в сусідній Польщі, виявляється, досить радикально зменшують бюрократичний тиск на своїх громадян. Одразу більш як на 200 назв скоротиться перелік довідок, які необхідно підтверджувати печатками в державних установах. Натомість тепер поляки самі декларуватимуть відповідну інформацію без державних печаток. Польська влада стверджує, що державі економічно вигідна більша довіра до своїх громадян, адже вона стимулює розвиток підприємництва та ще й дає значну економію коштів.

Президент Польщі Броніслав Коморовський, підписуючи закон про дерегуляцію, яким передбачено всі ці революційні зміни, сказав: «Податкові адміністрації та інші установи видаватимуть на вісім мільйонів менше різноманітних довідок, що сьогодні є мукою для всіх, хто намагається розпочати власний бізнес або ж залагодити якісь інші справи». За його словами, на одних тільки платних довідках громадяни Польщі заощадять понад шість млрд. злотих (це півтора млрд. євро). Звичайно, лише згаданим законом не обійшлося. Аби заощадити гроші й нерви пересічних громадян, спростити процедуру реєстрації підприємства (тепер це можна буде зробити навіть через інтернет), законодавцям довелося внести зміни до 77 законів.

Одразу бачу спантеличеність і кислі міни на обличчях багатьох українських парламентарів і чиновників, від котрих залежить, щоби польську новацію наслідували у нас: а чи пересічні українці заслуговують на аналогічну довіру
своєї держави, чи не намагатимуться, м’яко кажучи, обвести її навколо пальця, якщо отримають нагоду для цього?

Польські законодавці передбачили можливість і такої ситуації. З одного боку, громадяни повідомлятимуть державні установи про свій майновий або ж родинний стан, стверджуючи правдивість цих даних власним підписом, а з другого боку, держава, роблячи ставку на свідомість своїх громадян, водночас застерігає їх: якщо людина задекларує в державній установі недостовірні дані, то за неправдиву інформацію може бути суворо покарана.

А що ж у нас? Коли недавно мого знайомого, який цього року захистив кандидатську дисертацію, приймали на роботу на одне з підприємств, від нього вимагали серед різних папірців ще й довідку від лікаря-психіатра, за яку потрібно було викласти сотню грн. Нині є немало як державних, так і уповноважених на те державою приватних установ, працівники яких зацікавлені в тому, щоб видавати громадянам якнайбільше платних довідок (навіть не особливо вникаючи в те, наскільки достовірний їх зміст), бо від такого заробляння грошей на папірцях з печаткою установи великою мірою залежить їхня зарплата.

Задля справедливості скажу, що в темряві вітчизняної бюрократичної дійсності останніми роками з’являються і проблиски здорового глузду, які виявляються в зменшенні обтяжливих для громадян процедур. Скажімо, відчутно полегшила життя іванофранківцям система оформлення житлово-комунальних субсидій через «єдине вікно». І все ж, і все ж...

Якщо останнім часом відкрити власне підприємство стало досить легко, то закрити — перетворилося на справжню проблему. Колега-журналіст із нашої редакції колись випускав газету, яка не виходить уже більше десятка років. Та хоча його приватне підприємство давно вже ні кує ні меле, без жодного руху коштів на його рахунку, закрити його в міській ДПІ вельми складно — для цього потрібно принести купу довідок від різних відомств. А може, припускає наш колега, податковій вигідно, щоби зареєстроване видання роками отак значилось лише на папері — чи це потрібно їм для загальної цифри про розвиток малого підприємництва у місті, чиѕ щоб підловити його на порушенні термінів звітування. Одного разу, не знаючи, що термін подання тієї звітності несподівано змінили, наш колега не подав у ДПі вчасно папірця з одними лише прочерками іѕ нарвався на штраф у кілька сотень грн.

Отож, досвід країни — нашої західної сусідки нам таки треба запозичити, якщо вітчизняні можновладці ведуть мову про становлення в Україні громадянського суспільства та її курс до європейської спільноти.