"Нині, коли Україна нарешті стала незалежною державою, на її владу лягає історична відповідальність сказати українському і всьому світовому співтовариству неприховану правду про Другу світову війну, місце і трагічну долю в ній України», — йдеться в зверненні Української всесвітньої координаційної ради до української та світової громадськості.

У коловерть війни було втягнуто 61 державу, 110 мільйонів чоловіків і жінок було залучено до військової служби. Дві тоталітарні держави — сталінсько-більшовицька та гітлерівсько-нацистська, червона і коричнева, зіткнулися між собою. Намагаючись створити надрасу, яка б панувала над іншими народами, нацисти планували загарбати природні багатства України та використовувати її людські ресурси.

Відомий український історик з діаспори Орест Субтельний у своїх дослідженнях написав: «Гітлер і більшість його товаришів по партії вважали Україну першочерговим об’єктом колоніальної експансії, а українців — майбутніми рабами німецьких колоністів... 85 відсотків усього постачання Німеччини продуктами в окупованих радянських територіях вивозилось з України...».В жорстокій війні з гітлерівцями загинуло понад 15 мільйонів українців, а ще три мільйони було вивезено на рабську працю до Німеччини. Перших поразок у війні Радянський Союз зазнав через безпорадність «вождя всіх народів» Й. Сталіна та його командування.

Коли Червона армія відступила аж до Москви, то населення України залишилося беззахисним перед окупантами. Щоб захистити його від ворога, восени 1942 року було створено Українську Повстанську Армію, яка знищила 100 тисяч загарбників. Після перемоги над нацизмом у цій війні багато славослов’я було адресовано генералісимусу Сталіну. Але це твердження спростував колишній секретар ЦК КПРС, учасник боїв під Ленінградом 81-річний Олександр Яковлєв: «И каких-либо похвал Сталину вы от меня не дождётесь... Это же надо, не уставая, подписать 366 списков на расстрел 44 440 человек во время репрессий в 1937—1938 годах!

По официальным данным число погибших — 27 миллионов. Должен признаться, и бывший министр обороны Дмитрий Язов не будет отрицать, что когда я готовил доклад к очередному Дню Победы, то решил уже в новых условиях перестройки ещё раз уточнить наши потери в войне. Министр начальство уважал. И когда его спрашивали о чём-либо, Язов всегда говорил правду. В первый раз он «озвучил» 19 миллионов погибших (это было гораздо больше, чем сообщалось ранее (около 10 миллионов). Я же попросил Язова ещё раз всё проверить и пересчитать. Давайте, мол, наконец скажем правду. И Язов назвал новые цифры — 27 миллионов. И этой цифре не верю. Не сомневаюсь, на самом деле — более 30 миллионов. Это горькая правда победы».

Ціну Перемоги назвав і науковець — професор Борис Соколов: 43,3 мільйона.
Точних даних про радянських військовополонених у роки війни досі нема. Німецьке командування називало 5 270 000 чоловік.

Учасники війни з гітлеризмом розповідали мені, що після капітуляції Німеччини там було масове рвалтування німецьких жінок радянськими солдатами (як відомо, німці, не згадують про півтора мільйона «російських дітей», що народилися від «визволителів», мародерство, що чинило радянське військо (вивезли Дрезденську галерею і т. д.).

Той же Олександр Яковлєв засвідчує: «Идеология войны, включая тактику и стратегию, не подразумевала милосердие. Нам всегда надо было что-то взять первыми. И обязательно к какой-либо дате (потери берлинской операции с 16.04 по 08.05.45 года составили
36 136 солдат. Только на Зееловших высотах погибло 33 000 наших солдат, 5 000 поляков). Мы гнались за тем, чтобы первыми в Берлин не вошли американцы. Вот и завалили дорогу к Берлину сотнями тысяч трупов. Особенно в последние три недели войны».

і нарешті — яка ганьба! Документи німецьких архівів неспростовно доводять: у роки Другої світової війни з усіх народів СРСР у всіх збройних силах «третього рейху» найбільше було саме росіян — 310 000 осіб, тоді як у дивізії «Галичина» — всього 18 000 осіб, а в батальйонах «Нахтіраль» і «Роланд» — по  320 осіб. Отже, враховуючи всі зазначені цифри, українці можуть почекати з каяттям, пропустивши вперед «старшого брата»...

Сумно стає від ще однієї жахливої новини: «За время войны только военными трибуналами было осуждено 994 000 советских военнослужащих, из них свыше 157 000 — приговорены к расстрелу, то есть практически 15 дивизий были уничтожены сталинской властью».

* * *

Висновок до нашої оповіді позичимо в книжці російського письменника В. Астаф’єва «Сначала снаряды, а потом — люди» (мова оригіналу): «Мы говорим: немцы такие, немцы сякие. А у немцев на передовой женщин не было, детей тоже. А самое главное — они всю войну давали отпуска солдатам. Десять дней на передовой — и все, больше нервная система не выдерживает. Нельзя человека держать здесь столько, это уже не боец, нужно отпускать его, чтобы очухался. И немцы это понимали. Уж как трудно им было в сорок четвёртом, а всё равно давали отпуска солдатам...

У немцев в окопах на передовой было постельное бельё. Ведь наша классика, можно сказать: боец, прикорнувший на дне залитого окопа, шинелишка, воротничок поднят, руки в рукава. Все одеяла мы брали у них. А у нас в запасном полку — в запасном, не на передовой — на голых досках спали. И не от бедности. Просто за людей не считали, не привыкли считать. Сгоняли, как скот, гнали, как скот, и держали, как скот...