Голова Івано-Франківської обласної державної адміністрації Михайло Вишиванюк розповів "ГК", як порозумівся з політичними опонентами, коли настане обіцяне покращення життя і чому галичанам не слід боятися китайців.

- Михайле Васильовичу, коли півтора року тому ви повторно прийшли на цю посаду, то, очевидно, робили, принаймні для себе, певний аудит спадщини попередників. Як оцінили стан справ в області? Що вам залишили попередники?

По-перше, хлопці робили в тій ситуації, що могли. По-друге, я їх вважаю патріотично налаштованими людьми, але є час, є певні обставини, на які не можна не зважати, у кожного є свій почерк, і щось говорити про своїх попередників мені не зовсім коректно. Важливо сказати, що, на мій погляд, хлопці старалися.

- В такому разі - як ви оцінили б свій рік перебування на посаді? Що було найважче?

Оцінку нехай дають люди. Хтось задоволений, хтось критикує - таке життя. А найважче - формувати команду. Дуже важко безпомилково підібрати людей, однодумців.

- Вдалося?

Ні, процес формування ще не завершений. Сьогодні я не можу сказати, що в мене є команда, яка повністю готова вирішити поставлені Президентом і урядом завдання.

- Навіть на рівні заступників?

Я маю на увазі всю команду.

- Треба сказати, що чиновники вас бояться. Навіть за стилем проведення колегій помітно, що ви прихильник "єдиноначалія", скажімо, звільняєте людей інколи просто публічно. Не думаєте, що це лякає і заводить підлеглих у ступор?

Ні, я так не думаю. Я всім повторюю: якщо ви вважаєте, що я даю неправильні розпорядження чи доручення - скажіть мені, заперечте, запропонуйте краще. Я визнаю. Я вмію включати задню передачу.

- І були такі, що ризикнули?

Ризикують. Приходять, доказують. Але приходять, як правило, професіонали, ті, хто знає, що сказати. Якщо не знають, якщо просто беруть "під козирок" навіть недосконалі рішення, то, вибачайте, мені ж також властиво помилятися. Але ви і є для того, щоб заперечити, а якщо просто некомпетентні - то до побачення.

А звільнення - не для показовості. Це принципова позиція. Без жорсткої виконавської дисципліни ми нічого не зробимо. Нічого!

- Президент також своїм першим завданням ставив побудову "сильної вертикалі" влади. І йому це вдалося - відчули навіть опоненти. Вам комфортно працювати в такій вертикалі?

Комфортно. Я сам прихильник сильної вертикалі. І повірте, коли я готуюся до зустрічі з Президентом, я готуюся серйозно, незважаючи на те, що ми знаємо один одного дуже давно.

- Сильна вертикаль, очевидно, обмежує регіонального керівника у прийнятті рішень: крок вліво, крок вправо - розстріл?

Ні, Президент нас завжди націлює так: хлопці, я вам довірив, ви там, на місцях, проявляйте ініціативу і беріть на себе відповідальність. За позитивну роботу ніхто нікого не карає... Каратися буде безініціативність і споглядальна позиція.

- Як у вас як представника сильної вертикалі складаються стосунки з горизонталлю, тобто місцевим самоврядуванням?

Нормально.

- Можна думати й інакше. От у вас чи не вперше за весь губернаторський досвід роботи немає лояльної більшості в обласній раді...

Ваше право думати інакше. Але я на ділі прихильник максимального делегування владних повноважень на місця - місцевому самоврядуванню. Що більше місцеве самоврядування включиться у вирішення проблем населеного пункту, то краще. Наведу конкретний приклад. Недавно я заїхав у село Новиця Калуського району. Без попередження. Мене просто зупинив голова райради, мовляв, Михайле Васильовичу, подивіться тут... А тут голова сільської ради стоїть. Вітаюся, питаю, як справи. Він мені: все добре, Михайле Васильовичу, у мене до вас одне прохання. Поможіть, будь ласка, нам завершити ремонт будинку культури... Чуєте, як звучить? Поможіть завершити! Не дайте, не зробіть нам! А поможіть закінчити! Оце місцеве самоврядування й ініціатива! Вони не чекали, що хтось прийде і все їм дасть чи зробить. І так має бути. А ми звикли, що нам належиться. Все нам належиться. Влада мусить нам зробити, бо на те і влада. А в місцевому самоврядуванні якраз суть в тому, що громада має сама вирішити, що їй потрібно, і зробити це. І зорганізуватися для цього. Ми повинні переключити нашу психологію із споживацької на творчу. Це за Радянського Союзу за нас думала держава, все давала. А ми повинні відійти від цієї страшної і злочинної психології.

- Ви зараз говорите про господарські питання. Але в обласній раді у вас є ідеологічні противники, і зараз їх більшість. Прийнято чимало політичних рішень, які ви не схвалювали. Як даєте з цим раду?

Передовсім, аж дуже великих ідейних противників я там не бачу. Я бачу різницю в підходах - до того чи іншого питання.

Я завжди казав і повторюю, що з кожними виборами якісний склад обласної ради стає на порядок вищим. До влади приходять більш професійні й прагматичніші люди. І з економічних чи соціальних питань у мене абсолютно нема проблем з обласною радою. Це по-перше. А по-друге, усілякі розбіжності в політичних аспектах просто тимчасові. Мине певний період часу, і ті депутати, які сьогодні не погоджуються зі мною, змінять свою точку зору, я надіюся. І не виключено, що з окремих питань я також можу змінити свою позицію. Все дається з часом, все дається з урахуванням наявної інформації. Вкрай важливу в цьому роль має правдива інформація. Хто нею володіє, той і приймає правильні рішення і займає адекватну позицію.

- Тобто вас не картають в Адміністрації Президента за "просвободівську" обласну раду?

Ніколи. Це наші люди. Чому мені мають дорікати? Для Президента Східна і Західна Україна - однакові. І Президент займав, займає і буде займати українську позицію - позицію захисту національних інтересів. А що говорять і вигадують окремі політичні партії... Це їхня тема. Але ще раз підкреслюю, що Україна має сьогодні свого українського Черчілля. Я це твердо заявляю, бо в цьому переконаний. Якби я не був у цьому твердо переконаний, я б, може, сказав щось дипломатичніше, обтічніше...

- А кажуть, що якби Михайло Вишиванюк не хотів, то Олександр Сич би й не став головою обласної ради?

Так не було. Це неправда. Я хотів - і Сич це знає - щоб головою обласної ради став Зіновій Митник, з яким я працював довгий час, який є потужною особистістю. Я, безперечно, робив ставку на Митника. Але й те, що став головою обласної ради Сич, мені не спричиняє якогось дискомфорту. Він є поміркованою, грамотною, мудрою людиною.

Він за Україну, і я за Україну. Він за суверенітет, я за суверенітет. Він за державну українську мову - і я за. Де ви тут бачите якісь серйозні протиріччя?

- Втім, ви не раз на сесії закликали утриматися від різких політичних заяв, бо складніше буде зі столиці гроші отримувати.

Безперечно, казав. Ну, приймали. І наприймали. І що робити з тими заявами? Де результат?

- Вибори покажуть. Заяви ж передовсім для виборців приймаються.

Ну, для телевізора, щоб сподобатися людям. Але, за великим рахунком, вони нічого в політичному плані не означають. І слава Богу, що не нашкодили. Знаєте, з якої причини? З тої причини, що Президент не звертає уваги на ті заяви. Він будує єдину, монолітну, суверенну Українську державу. І ці політичні заяви, вважаю, йому зрозумілі. Десь у душі він, певно, думає: ну, слава Богу, що такі патріоти в Україні є.

- А як складається з мерами, якщо продовжувати тему самоврядування? Чому, наприклад, виник конфлікт з мером Калуша Ігорем Насаликом?

Який конфлікт?

- Фракція його Української партії недавно відмовилася вступати до міжфракційного об'єднання "Злагода". Чому?

Я там конфлікту не шукав абсолютно. А чому не вступив - його спитайте. Принаймні, коли ми говорили - а я з ним справді мав розмову на цю тему - він казав: так, Михайле Васильовичу, я за, я за, питань немає... А чого передумав - не знаю.

- А ви взагалі розумієте його поведінку?

Не розумію. А скажіть, будь ласка, хто цю поведінку розуміє?

- Як оцінюєте діяльність Віктора Анушкевичуса на посаді голови Івано-Франківська?

За п'ятибальною системою - на слабеньку трійку. Він то дуже активний, то довгий час його взагалі не видно як керівника міста. Потім знову - сплеск, і знову його нема. Не знаю, в чому причина.

- Взагалі відчуваєте, що в області є опозиція?

Не відчуваю. Я не звертаю на це уваги, якщо по правді. Не маю часу на дурниці. Якщо хтось сильно обурюється, я запрошую до себе - ходи сюди, скажи, що ти хочеш? Або розкажи мені, будь ласка, що я роблю не так, що тобі не подобається.

- І як - приходять?

Приходять. І що? - питаю. Та все так... То чого ж ти кричиш? А вибори...

- Вже відчувається тут, на місці, подих виборчої кампанії-2012? Стежите за цим?

Виборчий процес у нас почався ще десь півроку тому. Зрештою, він ніколи й не припиняється. А чому мені за цим стежити?

- Хоча б тому, що ви й самі берете в ньому участь. На минулих місцевих виборах очолили список правлячої партії.

Так, і правильно робив, що очолював.

- А вступили вже...

Вступлю.

- ... в Партію регіонів? Тобто - ще ні?

Не приймають ще. Але надіюсь, що приймуть.

- Михайле Васильовичу, а ви взагалі впевнені, що парламентські вибори будуть у 2012 році? Сьогодні багато сумнівів.

Будуть!

- Ваш прогноз: вибори змінять політичний ландшафт у країні?

Партія регіонів як була при владі, так залишиться. Більше того, її позиція тільки зміцниться. І передовсім це станеться завдяки росту економіки й добробуту українців. І мій колишній прогноз, що в 2015 році 70% мешканців областей Західної України проголосують за другий термін Віктора Януковича - правильний, і він збудеться. Готовий за це посперечатися з ким завгодно на що завгодно.

- Давайте з "Галицьким кореспондентом"?

Давайте!

- А на що?

Гарний фотоапарат для газети!

- А що з нас?

Ніколи не писати негатив про губернатора, який тоді ще буде при владі! Прийнятно? (Сміється.)

- Я ризикну. Бо дуже сумніваюся у вашому прогнозі.

Та ні! Ви ж подивіться: економіка росте. Минулий рік був роком стабілізації економіки, цей рік - ми пішли в плюс. За перше півріччя - 14 мільярдів гривень додатково до бюджету. Наступне півріччя ще дасть мільярдів шістнадцять. Це 30 мільярдів додатково! Наступний рік, з урахуванням того, що наполовину менше доведеться віддати боргів, що на 22 мільярди менше буде витрат на Євро-2012, - це ще плюс 60 мільярдів. А всього ми в наступному році отримаємо плюс 100 мільярдів гривень. І ці гроші підуть на покращення рівня життя наших громадян. Людям набридло барахтатися в якійсь невідомості і непевності. Люди хочуть стабільності і впевненості в завтрашньому дні. І навіть увесь Захід - Америка, Європа - визнають: є сьогодні позитив в Україні, є зростання, є стабільність влади, є з ким говорити про інвестиції і розвиток економіки. А ті сумніви, які в них виникають щодо свободи слова... Ну які сумніви, коли будь-який засіб інформації поливає Президента, як хоче. А послухайте, як у нас на сесіях виступає Романюк Юрій Дмитрович (голова фракції "Батьківщина" в обласній раді - ред.)... І кажуть, що нема свободи слова? Та спробував би він заявити щось таке за Союзу... Тоді він би точно мав підстави поскаржитися на відсутність свободи слова. От очолює управління освіти Зінаїда Болюк, яка на сесіях говорить про переслідування з боку влади. Я її питаю наступного дня: я хоч раз казав, що звільню з роботи? Оце як звільню, тоді вже на наступній сесії будете заявляти, що є переслідування влади за свободу слова (сміється). Ну, бо нонсенс це все!

- Ви кажете про зростання, однак соціологія свідчить, що протягом останнього року понад 60% українців відчули погіршення рівня життя. Тобто обіцяного покращення не настало й за півтора року чинної влади. Чому?

Безперечно, що добробут людей і був катастрофічно поганий. І це результат роботи не команди Януковича. Це наслідки отих короткотермінових позик, які Україна брала під 28% річних. Жодна держава у світі собі такого не дозволяє. Але ми цього вперто не хочемо визнавати. Не дивно, що проста людина часто не бачить сьогодні позитивної перспективи.

- Проста людина ходить на базар і бачить ціни...

Так, безперечно. Але нинішнє подорожчання - результат попередніх помилок. Того, що ми не вперед рухалися, а назад, на превеликий жаль. І ви це добре знаєте.

- В кожному разі за півтора року можна було б щось виправляти...

І виправляємо. От незабаром бюджетники - вчителі, медики - отримають в середньому по 300 грн. надбавки до зарплати, підвищаться пенсії. Якраз з другого півріччя цього року почнеться помітний ріст добробуту людей. Хоча я прогнозував, що зростання рівня життя почнеться з другої половини 2012-го року. Але я на рік помилився.

- Ви часто оперуєте крупними цифрами і, здається, надії на зростання пов'язуєте з великими проектами і, відповідно, крупними компаніями. А от середній і малий бізнес в Україні стогне під новим Податковим кодексом. Чому влада його не чує?

Це велика неправда. Я наведу вам приклад. Недавно я зустрівся з одним колегою, він приватний підприємець. Питаю: як справи? Та... економічна криза... біда. Кажу йому, слухай, а вчора я часом не твою дружину бачив у місті на машині? Та мою, каже, мусив купити, аби від мене відчепилася, бо постійно - поїдь туди, поїдь сюди. Я кажу: тут одна іноземна компанія шукає приміщення під офіс, десь у напрямку Черніїва, там якісь недобудови є, не підкажеш, хто б міг там продати? Знаю, відповідає, я би міг, за 150 тисяч доларів віддам. Тоді я питаю, а якого ж ти дідька кажеш, що бідуєш? Жінці машину купив, для родини - півособняк, дітям квартиру... Яка біда? А ви тим часом поїдьте в будь-яку країну Європи: купите олівець - вам дадуть чек, сядете в таксі - чек, вам усюди видадуть чек. А в нас людина на джипі нарікає, що бізнес притискають, коли він одноразово до 200 гривень на місяць податку сплачує. І хоче, щоб дитина навчалася в школі і в університеті за державний кошт, хоче медицини безплатної... І вважає себе великим патріотом України, бо дає до бюджету аж 200 гривень на місяць! Так що не треба...

- Малий бізнес - це своєрідна соціальна подушка безпеки: він людям дає роботу.

Так честь і хвала! Ми зараз всіляко йдемо назустріч бізнесу. Для нас завдання номер один - максимально прозора взаємодія бізнесу і влади, а головне - звільнити їх від тих бюрократичних кровопивць, які лише тягнуть з підприємців незаконні побори. Ми проводили з бізнесменами відкриті і відверті зустрічі і ще раз у вересні проведемо. По-перше, щоб відзвітуватися, що зроблено, як враховано їхні критичні зауваження до Податкового кодексу, і розглянемо нові пропозиції. Ми створимо максимально сприятливі умови для бізнесу.

- У який спосіб сьогодні організовано співпрацю влади з крупним бізнесом в області? У нас діють кілька крупних ФПГ, які у вас стосунки?

Дуже прості: я в жодної фінансово-промислової групи на службі не був і не є.

- Скажімо, за президентства Віктора Ющенка в області частенько бував Ігор Коломойський. А сьогодні?

Я особисто скарг від Ігоря Валерійовича не чув. Ще раз наголошую: ні в кого з них я не на роботі. Я однаково ставлюся до всіх бізнесових структур, які працюють в області. І я однаковою мірою готовий сприяти в усіх їхніх добрих починаннях. Усе, що на користь області, я обов'язково підтримаю - незалежно, хто це за нацією, вірою...

- Прикарпаття свого часу дало початок великій, а сьогодні вже транснаціональній бізнес-групі Олега Бахматюка, в чому немало посприяли й ви особисто...

І я дуже радий за нього. Слава Богу, що Україна має свого, власного (наголошує на цьому слові - ред.) великого бізнесмена.

- ...Так-от, ви колись обіцяли спільно з ним привезти на Прикарпаття 30 тисяч голів великої рогатої худоби. Що з цим проектом?

Ми над цим ще працюємо. Тема не закрита. Але в Австралії, де планувалося закупити ВРХ, як не повінь, то пожежі... Та й взагалі сьогодні дуже складно купити у світі худобу. Вся ВРХ контрактується на роки наперед.

- У кожному разі, здається, ви бачите майбутнє області передовсім як аграрного регіону?

Не тільки. Все-таки, стратегія номер один - туризм. Аграрний бізнес - пріоритет номер два. Третій - промисловість.

- Щодо промисловості. 20 червня ви підписали комерційний контракт з китайською компанію "Ухуань-інжиніринг", яка готова інвестувати в калуський калійний завод 1,5 млрд. доларів. Втім, ходять чутки, що китайців цікавлять не тільки калійні добрива. Що вони планують великий технопарк. Може, галичанам варто остерігатися нашестя китайців?

Угода передбачає поступовий вихід виробництва на рівень 2 млн. тонн добрив за рік. Так що сума адекватна. А про технопарк з китайцями мова не йшла. Технопарк в Калуському районі буде, він там уже практично створений. Але участь китайців у ньому, якщо взагалі буде, то мізерна. На сьогодні туди різні інвестори напрошуються - італійці, канадці. З Китаю немає. А масового напливу китайців боятися не треба: робочі місця будуть створені для українців. Китайців весь світ не боїться, вони сьогодні всюди інвестують. Треба роззути трохи очі і побачити, що світ дуже змінився і сьогодні світовий порядок зовсім не той, що був у 1946 році.

- Вважається, що сьогодні чи не головний, а може, й останній шанс України вирватися з бідності - це земельна реформа, а саме ринок землі. Ви за чи проти продажу української землі? І які ризики реформи?

Питання продажу землі сьогодні в державі ніхто не ставить, крім опозиції. Та кричить на кожному кроці, що Президент готує закон, через який іноземці скуплять всю землю України. Це брехня! Такого в проекті закону немає. І не буде, принаймні у найближчих десять років.

В законопроекті мова йде про орендні відносини, про відповідальність орендаря перед орендодавцем. Дуже важливо встановити справедливу орендну плату, бо сьогодні на селі людей просто обдурюють. І мова йде ще про те, що власник землі має право свою землю заставити в банку й отримати кредит. На сьогодні жоден фермер отримати позику в банку не може. І знову ж таки - якщо він навіть прогорів, то цю землю отримує спеціальний земельний банк, а не приватні компанії чи особи. Крім того, іноземцям законопроект у категоричній формі забороняє отримання землі у власність. А тому всі ті заяви опозиції - від лукавого.

Тому я не бачу жодної загрози від земельної реформи. Скажу більше: першим розпаювання землі в області провів я - у себе в колгоспі. І коли я розпайовував землю, люди питали: що ж ви робите, що ж колгосп розвалюєте? Я їм казав: я не розвалюю колгосп, я вам даю соціальний захист, бо кожен ваш пай - це ваш захист, ви ще дочекаєтеся того моменту, коли гектар землі в Україні буде коштувати до 50 тис. доларів. От коли діждетеся того часу, тоді в нас і запрацює ринок землі. До речі, те господарство і на сьогодні залишається одним із найпотужніших в області.

- І на завершення. Михайле Васильовичу, де ви збираєтеся провести відпустку цього літа?

Прошу Бога, аби хоч на тиждень дав з роботи вискочити. До внуків. На море з ними поїдемо. А взагалі, розслаблятися ніколи.

- Колись принаймні був ранковий волейбол, десь о шостій ранку. Деякі чиновники не на диктофон згадували, що ніяк не могли виспатися, а пропускати таку зарядку не ризикували.

Було таке, ми справді три рази на тиждень грали волейбол. На превеликий жаль, зараз на це немає часу. Дуже багато роботи. Але сподіваюся, що з вересня ми повернемо цю систему.

А поки що треба розкрутити роботу на повну котушку, щоб машина набрала обертів. Набере обертів - будемо трохи підкидати грані, як кажуть, а вона хай їде. Тоді вже можна буде й у волейбол пограти. А зараз треба й десь-колись бодай виспатися.

Галицький кореспондент