Тиждень тому у себе вдома в Баварії (ФРН) помер старший син останнього цісаря Австро-Угорщини, голова австрійського імператорського дому, донедавна активний політик-європеєць і прихильник незалежности України Отто Франц Йосиф фон Габсбург. У листопаді йому б виповнилося 99. «Він просто мирно заснув вранці у понеділок», — повідомила Агенції новин DPA прес-секретар Єва Демерле.

Як глава дому Габсбуррів він успадкував титул імператора Австрії, короля Угорщини. Згідно з цим титулом Отто фон Габсбурга треба було б вважати і королем Галичини та герцогом Буковини. Але як спадковий кронпринц він так ніколи і не зійшов на імператорський престол. Зате все життя присвятив ідеї об’єднаної Європи. Отто фон Габсбург був своєрідним живим ланцюжком від старої Австро-Угорської імперії до нової об’єднаної Європи, справжнім втіленням громадянина континенту, в той же час певною мірою пов‘язаним і з Україною. В передвоєнний час він, зовсім не поділяючи ідеологію нацизму, намагався перешкодити аншлюсу Австрії до Німецького райху. А через кілька десятиліть Отто фон Габсбург до свого австрійського громадянства прийняв і німецьке. Ставши безпартійним кандидатом на виборах до Європарламенту в 1979 році, спричинився до гострих суперечок із цього приводу як в Австрії, так і в Німеччині. Але попри це він аж по 1999 рік був депутатом Європарламенту від Австрії (займався передусім питаннями зовнішньої політики) та почесним президентом міжнародної організації «Пан-Європа».

Цікаво те, що його батько теж був депутатом Європарламенту, але від Німеччини. Одночасно його молодший брат представляв Угорщину, а молодша сестра була послом шведського парламенту.

«Наша родина — це дуже велике об’єднання людей, яке після Першої світової війни розсіяне цілим світом, — казав в одному з інтерв’ю Отто фон Габсбург. — Це приблизно 500-600 осіб, які є активними в різних професіях і галузях, серед них є лікарі, митці, правники, бізнесмени...»

90-річним він склав із себе повноваження депутата Європарламенту і присвятив себе пропаганді ідеї пан’європейської єдности, не оминаючи при цьому Україну. Під час своєї першої й останньої подорожі до нашої держави, яка тривала з 14 по 20 червня 2007 р., Отто фон Габсбург відвідав Київ, Чернівці, Івано-Франківськ, Коломию, яка була особливо близька для пана Отто, оскільки там провели найкращі місяці свого життя його батьки — цісар Карл і його дружина Зіта фон Габсбурги.

У цих містах він зустрічався з політиками, виступав перед студентами. На Івано-Франківщині його вітало найвище керівництво області — голови облдержадміністрації — Р. Ткач та обласної ради — І. Олійник, міський голова Івано-Франківська В. Анушкевичус. Р. Ткач від імені президента України тоді вручив Отто фон Габсбургу орден Ярослава Мудрого V ступеня.

Не випадковим є, що на смерть Отто фон Габсбурга відгукнувся провід ОУН (б). У своєму повідомленні він називає його «великим європейцем ХХ століття й захисником державницьких прав України» й зазначає, що в післявоєнні роки цей представник імператорського дому активно приєднався до антикомуністичного фронту і підтримував міжнародний принцип самовизначення народів, у тому числі й поневоленого українського народу, став одним з організаторів і авторитетних діячів у рядах міжнародної організації «Європейська рада свободи», створеної з ініціативи Я. Стецько.

Масштабні траурні урочистості за старшим сином останнього імператора Австро-Угорщини проходитимуть в Німеччині, Австрії та Угорщині 9—17 липня. В суботу, 16 липня, після реквієму у соборі Св. Штефана у Відні відбудеться траурна хода центром Відня. Після того Отто фон Габсбурра та його померлу понад рік тому дружину Реріну фон Габсбурр, з якою вони виростили семеро дітей, 22 онуків і двох правнуків, буде поховано у Склепі капуцинів — імператорському склепі династії Габсбургів. А 17 липня відбудеться реквієм у Будапешті. В Угорщині поховають серце Отто фон Габсбурга, повідомила прес-служба «Фундації Габсбургів».

Словом, разом із Отто фон Габсбургом відійшла в минуле ціла історична епоха. Хоч століття вже відділяє нас від того часу, як розпалася імперія Габсбургів, австрійські сліди після її півторастолітнього панування на західноукраїнських землях присутні скрізь, навіть у менталітеті галичан. Однозначно можна стверджувати, що розпад Австрійської імперії був фатальним для Західної України, а подальше польське і російське панування стало для неї фактично пропащим часом. Якщо б не катаклізм — Перша світова війна, Західна Україна, очевидно, отримала б державну автономію в кордонах Австро-Угорщини, після чого стартові умови для набуття незалежности могли бути для українців більш сприятливими, ніж виявилися 1918 року. Господарська інфраструктура краю від цього теж була б, безсумнівно, виграла. Перед Першою світовою австрійська адміністрація вже починала будівництво навіть вузькоколійного сполучення до нині «глухих» сіл. Зокрема відомо про одну з таких гілок через с. Лани Галицького району. Війна всі ці плани поламала, але донині ми користуємося фактично австрійською залізничною мережею, яка, щоправда, за «совєтів» навіть скоротилася — колії через Тисменицю і Галич на Тернопілля було ліквідовано. Залишилися після австрійців і чудові мости...

Хоч російська совдепія напалмом пройшлася по душах західних українців, але й навіть нині вони ментально є більш близькими до народів об’єднаної Європи, ніж решта української людности. Дозволимо собі зробити припущення, що якби бодай половина України мала такі ж настрої, як галичани навіть з їхніми багатьма вадами, то нині наша держава була б просунута, за прикладом поляків та балтійців, більше в Європу, ніж вона насправді є, і, найімовірніше, не була б тим, чим її називають у світі — failed state, себто країною-невдахою. 

А тому австрійський сентимент має через невдале для нас століття сприятливий ррунт. Але це стосується не лише українців. Недавно дослідники з університетів міст Мюнхена (Німеччина) та Варвіка (Британія) отримали кількісні підтвердження того, що пам’ять про ефективну бюрократію Австро-Угорської імперії продовжує жити в соціальних нормах поведінки людей, які ніколи не бачили власне Австро-Угорщину. Навіть через 100 років з моменту розпаду імперії люди, які живуть в країнах, що колись були її складовою (в Україні це 12% території), краще ставляться до поліції та судів, ніж їх співгромадяни з територій, що ніколи не були частиною імперії Габсбуррів. Результат був отриманий за допомогою обробки результатів масштабного соціологічного опитування, що проводилося в п’яти країнах й Україні в тому числі, однак по різні сторони від старого австро-угорського кордону (смуга шириною у 200 км з кожного боку). В середньому рівень довіри до судів на територіях, де колись була Австро-Угорщина, на декілька відсотків вищий, ніж там, де їх не було. Щодо поліції різниця становить до 10%, а корупції — ще більше (жителі територій, де не було габсбурзьких органів влади, стикаються з корупцією на десятки відсотків частіше).

Проавстрійські симпатії досить активно живуть і в Івано-Франківську. Фундація імені короля Юрія створила й підтримує сайт «Династія Габсбугрів» (http://vonhabsburg.info). Благодійна організація «Фундації Габсбугрів» хоч і заснована у Львові в березні 2010 року, але з участю іванофранківців. Її почесну раду очолює наш  відомий земляк — письменник Юрій Андрухович.