Через двадцять років незалежності Україна має всі шанси втратити своє національне надбання – українську книжку. Про це говорять і видавці, і продавці книг.
Підводні рифи прийнятого в першому читанні законопроекту "Про національний культурний продукт" не відомі широкому загалу, проте викликали чимало сумнівів серед видавців.
В законопроекті, зокрема, пропонується підтримувати на державному рівні все те, що сприяє створенню та поширенню національного культурного продукту. Чи буде це насправді здійснюватися таким чином, аби україномовні автори відчували підтримку на державному рівні? Чи побачимо ми на полицях книгарень українську книгу та яку суму нам доведеться за неї викласти? Про ці наболілі питання видавці говоритимуть вже цієї осені під час традиційного львівського книжкового форуму.
Полиці книгарень нашого міста переповнені друкованою продукцією. Втім, не кожна книжка варта того, щоби називатися українською книгою. На жаль, тільки невелика частина представленого асортименту може запропонувати пересічному споживачеві насолодитися рідним словом. І, як не прикро, чуже слово чомусь коштує менше, аніж своє, рідне. Власники українських книгарень занепокоєні тим, що книга стає дедалі раритетнішою.
"Ось погляньте, вже десята година ранку, а в нас ще не було жодного покупця, – бідкається директор книгарні "Сучасна українська книга" Ігор Майгутяк, що в центрі міста. – І взагалі люди тепер почали менше цікавитися книгою. Очевидно, всіх полонив наш головний ворог – Інтернет. Тепер там можна читати навіть наукові трактати".
Те, що задекларували депутати і запропонували для широкого кола українців, зовсім нічого насправді не розповідає про сам законопроект. Видавці переконані, що українська книга може значно подорожчати. Щоправда, вони не мають нічого проти, якби замовлення для друку були серйозними і фундаментальними.
Кажуть, що вартість книги напряму залежить від її тиражу – чим більший наклад, тим менша вартість. А державні замовлення такого виду продукції як правило надходять тільки напередодні якихось ювілеїв. Та й кошти, котрі можуть виділити місцеві бюджети для видання книг регіональних авторів, не є захмарними – всього декілька десятків тисяч.
Не найкращі часи переживають сьогодні практично усі видавництва. В останні роки вони відчули брак попиту на друковану продукцію. Кажуть, що це навіть радше неспроможність людей придбати ту чи іншу книгу.
"Ми маємо можливість спілкуватися із читачами під час різних прощ, – каже директор видавництва "Нова зоря" отець Ігор Пелехатий. – Люди можуть навіть годину постояти біля нашого столика і читати те, що їх цікавить, але, на жаль, ціна не дозволяє їм придбати книжку".
За неофіційними даними, майже половина видавництв України на межі виживання. Як такої державної підтримки книговидавництва в цей час немає. Фінансові можливості вичерпалися. І основна мотивація – великий дефіцит бюджету. Тому видавнича справа фінансується за залишковим принципом, кажуть керівники видавництв. Звичайно, державні замовлення не є головними формуючими показниками для видавництв. "Загальне зубожіння відбилося на фінансовій спроможності замовників. Те саме стосується і наших власних видань. Багато ми друкуємо власної продукції для реалізації, проте вона дуже сповільнена, – зізнається отець Ігор. – На жаль, ми вже можемо спостерігати за проявами так званого цивілізаційного невігластва, особливо серед дітей. Діти опановують новітні технології, але у царині культурного розвитку вони просто деградують. З такими темпами в державі може сформуватися кіберневігластво. Сучасні технології значно витісняють книжку. Натомість держава, яка дбає про інтелект нації, повинна дбати про культурний та мистецький проект".
Книжка стала дорогим задоволенням. І насправді винен у цьому процесі не видавець. Держава не зацікавлена у тому, щоби книжка стала доступною для кожного. Це може статися тільки тоді, коли владну верхівку буде цікавити українська книжка. Якщо цього не буде, то сподіватися на якісь чудеса не варто. Яскравим прикладом може бути кількарічна боротьба за повернення власності книгарні "Сяйво" в центрі столиці. Деякі чиновники не соромляться митцям в лице казати, що їм більше до вподоби футбол, а не культура.
"Думаю, що прийняття такого закону – це чергова спроба попіаритися. Насправді в нас повинна бути своя державна політика щодо видавничої справи. Для прикладу, в Німеччині держава на 80 відсотків опікується питанням пропагування видавничої справи", – каже директор видавництва "Лілея-НВ" Василь Іваночко. Видавець переконаний, що навіть у такому місті, як Івано-Франківськ, можна щороку видавати по декілька добротних книжок, котрі би могли підтримуватися владою. В той же час друкована продукція виходить сотнями одиниць. Але вона не має належного попиту.
"Самі по собі письменники державі не потрібні. Скажімо, ми захоплюємося Андруховичем. А кому він потрібен в Івано-Франківську? Своїм характером він зробив собі своє ім'я не тут. І тут в нього не було би ніяких шансів стати тим, ким він є сьогодні. В місті є кілька одіозних письменників, від котрих влада не дінеться, вони будуть просити підтримати видання їхніх творів. Уявіть собі, що Прохасько бігає і стукає в двері, щоби видати його книжку. Це абсурд, такого ніколи не буде", – зауважує Василь Іваночко.
Від 1995 року у видавництві "Лілея-НВ" не вийшла друком жодна російськомовна книжка. До так званої кризи із видавництвом співпрацювало 86 книгарень по всій Україні, то вже в останні декілька місяців їх кількість значно скоротилась, обсяг замовлень також впав. Зараз видавці поставлені у такі умови виживання, що добра половина видавництв вимушені йти на кардинальні кроки – аж до закриття.

P.S.
Нещодавно відбулося засідання міської комісії з виділення коштів на видавництво мистецьких проектів місцевих авторів. За кошти з міського бюджету побачать світ поетична збірка Любові Загоровської "Розказані історії", книга Геннадія Бурнашова "В горах грім гуде", частина коштів піде для запису відеокліпу на пісню "Козак гуляє" Богдана Шиптура та видання книжки Василя Бабія "Франковими шляхами". Також комісія вирішила придбати для бібліотечних закладів міста двомовний альбом "Івано-Франківськ на давній поштівці" та по декілька примірників книжок Володимира Качкана.

 

Західний кур'єр