За креативність та оригінальність весільних знімків франківчанка Наталія Каблюк нещодавно потрапила у десятку найкращих весільних фотографів України за рейтингом міжнародного сайту "MyWed".

Весільне фото - дуже ризикований жанр для фотографа. Зважаючи на масовість весіль, важко втриматись від спокуси фотографувати за шаблоном: ті ж самі пози в тих самих місцях. Прислухаючись до настанов фотографів, більшість франківських пар фотографуються в парку та на озері. Легендарні шаблони: молода на долоні в молодого. Або вони визирають з різних боків дерева. Вона підкидає над собою оберемок жовтого листя... Але може бути інакше. У молодого франківського фотографа Наталії Каблюк двох однакових фото не знайдеш.

- Ти завжди мріяла бути фотографом?

Ні, я хотіла малювати. Але малювати я не вмію взагалі. У мене заняття фотографією почалися неправильно. Якщо у більшості людей вони починаються з татового "Зеніта", то я почала з фотошопу. Спочатку обробляла чужі фотографії, і людям дуже подобалося. Потім мене взяли на роботу у фотосалон "Сако" як дизайнера. За освітою я програміст, закінчила Комерційний коледж ім. Степана Граната. В салоні потрібні були фотографи, і вони мені показали якийсь мінімум, а далі я вже сама себе розвивала.

- Одразу відчула, що це щось твоє?

Спочатку ні. Мені був потрібен поштовх до цього, і мені дав його у коледжі Володимир Макаров. Він показав мені, що в мене є якась схильність до фотографії, й організував мою першу і поки що єдину фотовиставку у коледжі. Там були дуже смішні фотографії, але люди підходили, залишали якісь відгуки, говорили, що їм дуже сподобалось. Мені тоді було 17 років, і для мене це було щось неймовірне. Я страшенно боюся публіки.

-То тебе можна назвати фотографом-самоучкою?

Фактично, так. Мене ніхто не вчив, і ніяких курсів я не закінчувала. Я займаюся фотографією лише 4 роки. Коли мене питають, як навчитися фотографувати, я кажу - прочитати кілька базових правил, а решта усе тримається на відчуттях. Якщо ретельно виконувати чиїсь поради, це вже не буде твоєю фотографією.

- Як ти собі даєш раду з весільними шаблонами?

Коли я працювала в Сако, мене навчили певних стереотипів. У той час я такі шаблонні фото теж робила. Я не уявляю, що зараз думають про мене ті люди. Ті, кого я фотографувала у

2004, мабуть, зараз хочуть мене вбити (сміється). Але ж на комусь треба вчитися. І я досі вчуся.

Я дуже люблю казочки. Моя улюблена казка - "Аліса в країні чудес". Можливо, звідти всі мої образи, які я втілюю у фотографії. У дитинстві я дуже любила грати в комп'ютерні ігри, і ті світи мене якимось чином надихали.

- Ти продумуєш образ наперед? Якось готуєшся до фотосесії?

У модельних фотосесіях я продумую конкретний образ. Спершу спілкуюся з людиною, намагаюся її відчути. Як я її відчуваю, такий образ і роблю. А під час весільної зйомки немає часу відчувати, бо переважно я з людьми бачуся двічі - коли вони мені залишають завдаток і під час весілля. Тому все базується на моїх відчуттях.

Я бачу людину й одразу розумію, чи їй підходить ніжний образ, чи навпаки - яскравий, чи, можливо, чорно-біле фото. Це залежить від людини. Дуже мало людей кажуть, що вони хочуть бачити на фото. Переважно кажуть просто: "Зроби мені гарно". Деколи просять поїхати в обрані місця. Але найчастіше усе відбувається спонтанно. Мені достатньо, щоб був затінок і кілька кущів - і вже буде гарне фото.

- Можеш порадити людям, як обрати доброго весільного фотографа?

Зараз фотографія дуже модна. Є такий анекдот: куплю собі фотоапарат, стану фотографом, бажано весільним. Але для мене найстрашніше - щоб фотографування перетворилося на ремесло. Коли я помічаю, що не можу повноцінно віддаватися фотографії, роблю паузи.

Я читала багато інтерв'ю з фотографами, де вони кажуть, що треба передивитися всі весілля, художню фотографію, щоб обрати найкращого. Не думаю, що це правильно. Добре не лише бачити самі роботи, а мати відгуки про цю людину. Як позитивні, так і негативні. Найкраще обирати за рекомендацією когось, хто вже працював з цим фотографом і ним задоволений. Просто дивитися на фото не має сенсу. Дуже часто фотографи стягують собі чужі фото з Інтернету. Я не раз зустрічала свої знімки чи фото своїх знайомих зі Львова і Чернівців у портфоліо наших франківських фотографів.

- Цікаво, кому ти нещодавно довірила знімати власне весілля? Чи складно було організувати церемонію розпису на Острові кохання?

Не складно. Найбільшою проблемою виявились стільчики. Їх було дуже важко знайти. Врешті студія, яка нам робила церемонію, взяла їх у якомусь ресторані.

Фото та відео робили мої друзі зі Львова Ростислав і Оленка Качмарі. Для мене найважливішим було не ім'я фотографа, а щоб я себе комфортно почувала під час зйомки. Хотіла, щоб мене знали і відчували. Ми не робили фотосесію під час весілля, а виділили для цього окремий день. Спеціально вдяглися ще раз у весільне вбрання, зробили зачіски і поїхали фотографуватися у Підгорецькому замку. З весілля маю лише репортажні фото. У день свого весілля я хотіла насолоджуватися своїм святом і приділити увагу гостям.

Галицький кореспондент