Виплата зарплати, принаймні легально, нижчої, і нерідко — у багато разів, за офіційно встановлену мінімальну та за прожитковий мінімум набула в Коломиї такого масштабу, що керівник відділу праці Управління праці та соціального захисту населення міської ради Марія Тимошик минулого тижня вдалася, мабуть, до крайнього засобу впливу. Вона оприлюднила на сайті міської ради та в газеті «Коломийська правда» перелік з майже двох десятків підприємств, назвавши і їхніх керівників, та понад три десятки прізвищ приватних підприємців, котрі за місяць нараховують найманим працівникам зарплату в діапазоні від 43,43 (!) до 480 гривень. «Робоча група міської ради, — зазначила в інформації М. Тимошик, — у процесі обстежень виявляла факти, коли робітники, найняті приватними підприємцями, працювали по вісім і навіть по 12 годин, а заробітну плату офіційно, за паперами, отримували лишень за чотири, а то й дві години роботи».

На «мінімалці» і керівник, і прибиральниця

Загалом у місті 102 підприємства та майже чотири сотні приватних підприємців платять найманим працівникам за місяць до 960 грн. Зарплату нижчу або ж у кращому разі на рівні встановлених урядом мінімального і прожиткового мінімуму. До оприлюдненого керівником відділу праці списку потрапили і промислові підприємства так званого основного кола, що звітують міській раді. Зокрема, СП «Рубікон», яке очолює Ярема Онуфрійчук, — трудівникам тут нараховують 131 гривню з копійками, ТзОВ «Коломия-м’ясо», яке очолює Тетяна Мельничук, — 176,35 грн. за місяць, ЗАТ «Колопапір» (голова правління Яків Вовчук), де виробничникам платять 346,20 грн., та інші.

На більшості підприємств, як наголошує М. Тимошик, не дотримуються міжкваліфікаційних співвідношень в оплаті праці і всім членам колективу — від керівника і до прибиральниці — нараховують однакову, мінімальну зарплату.

«В підсумку бюджет міста і бюджет Пенсійного фонду від платників цієї категорії щомісяця недоотримують 200-300 тис. грн.», — підсумовує вона. Що ж до приватних підприємців, які офіційно платять людям зарплату меншу за мінімальну, то вони, як вважають фахівці відділу праці, ухиляються від сплати податків, а працівникам, яких наймають, не зараховується повний трудовий стаж.

«Де тут соціальна справедливість?»

А в Калуші минулого тижня громадський резонанс викликали оприлюднені в окремих місцевих ЗМі декларації про доходи за 2010 р. перших керівників міста. Зокрема заступників міського голови, один з яких за рік отримав 99 026 грн. зарплати та 16 617 грн. матеріальної допомоги, а другий — 116 606 грн. зарплати й 17 599 грн. допомоги.

— Пригадую, два-три роки тому батьки мого чоловіка, маючи сина інваліда першої групи, звернулися по допомогу до міської ради. Написали заяву, прикріпили копію посвідчення інваліда. Але міській раді цього було замало, щоб виділити кошти. Потрібен був акт обстеження умов проживання. До них додому завітала спеціальна комісія, щоб перевірити, чи справді там проживає інвалід. Знаєте, скільки коштів виділили після довгого очікування? Ажѕ 100 грн. Дещиця, якщо порівняти з тим, скільки заробляють міські чиновники. Тепер я розумію, чому проблема підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги їх не болить. Не хвилюються вони й з приводу підняття плати за проїзд у міському транспорті. Вони ж ним не користуються. А пенсіонери та платники податків, за кошти яких вони живуть, нехай викручуються як знають, — цитує кореспондент газети «Калуський нафтохімік» думку головного фахівця з соціально-економічних питань профкому ТОВ «Карпатнафтохім» Лариси Феш.

Місцевий підприємць Василь Пашник з цього приводу зазначив: «Не маю звички рахувати чужі гроші, але оприлюднені доходи перших осіб міста не могли не викликати у мене негативної реакції. Це ж треба так: загальна сума доходу за 2010 рік у наших чиновників коливалася від 115 до 177 тис. грн. і це в той час, коли у пересічних калушан вона у чотири-шість разів менша. Де ж тут соціальна справедливість? Особливо здивували суми матеріальних допомог, які торік отримали наші чиновники: від 16 до 21 тис. грн. Це ж майже річна зарплата переважної більшості калушан».

— Коли порівняти мінімальні пенсії, на які живе значна частина калушан, із заробітками перших осіб міста, то прикро стає на душі від того, що у нашій державі панує така соціальна несправедливість, — зазначила в коментарі газеті калуська пенсіонерка Галина Малинич. — Особливо це стосується матеріальних допомог. За останні роки я не раз зверталася з клопотанням про одержання матеріальної допомоги. Врешті-решт мені так-сяк виділили 200 грн. допомоги. А дехто майже 20 тис. грн. одержує за рік. То як це можна назвати?

Робітникам — мінімум, топ-менеджежам — мегазарплати?

Тим часом віце-прем’єр-міністр України — міністр соціальної політики Сергій Тігіпко продовжує з завзяттям просувати пакет законопроектів, який, за його словами, має вивести зарплати українців з «тіні». «Ми відпрацювали ці законопроекти. Серед основних положень — введення декількох рівнів гарантованої заробітної плати, коли для всіх працівників — від керівника підприємства до простого трудівника буде визначено рівень заробітку, нижче якого йому не зможуть платити. Крім того, ми пропонуємо ввести відповідальність за нелегальне робоче місце, виплату зарплати у конвертах», — цитує С. Тігіпка його прес-служба. Вже у вересні ці законопроекти уряд, за твердженням віце-прем’єр-міністра, внесе до парламенту.

Вся ця «косметика» має на меті одне — змусити бізнес платити надвисокі податки з легалізованої зарплати. Тоді як для більшості українців і, додамо, держави загалом для зростання її економіки принципово важливою є взагалі давно назріла реформа у сфері зарплати.

Обговорюючи нові реформаторські ідеї С. Тігіпка, учасники форумів в інтернеті звертають увагу, зокрема, на таке. «Це призведе до того, що нелегальних працівників просто скоротять. Замість трьох нелегальних візьмуть одного легального з мінімальною зарплатою. і якщо раніше працівник отримував у конверті 3 000 грн. і ніс їх у сім’ю, то стане отримувати, наприклад, 1 800, а решту 1 200 грн. підуть на покращення вже сьогодні життя багатих людей», — зазначає один з учасників дискусії. «Горе-реформатори й досі не можуть збагнути, що чим меншим буде податкове навантаження на зарплату, яка нараховується, тим меншим буде бажання роботодавців ховати її. Якщо ж нині з одного заробленого карбованця держава відбирає 80 копійок, то зрозуміло, що мені простіше поставити всіх на «мінімалку», а решту віддавати людям у конверті», — пише анонімний власник бізнесу.

«Логіка проста — всіх виведуть на «мінімалку», а зуби — на полицю. Приватний підприємець швидко загнеться від податків, а всі «власники мереж супермаркетів» і такі самі, як вони, будуть тягнути половину своїх найманих працівників на мінімумі, а номенклатурі, тобто родичам, встановлять мегазарплати. Таке я вже бачив», — коментує ще один учасник обговорення.

Зрештою, кому, як не С. Тігіпку, який тривалий час керував ПриватБанком, а також рядом інших комерційних структур, не знати, що офіційно встановлений Кабінетом Міністрів на сьогодні мінімальний розмір погодинної оплати праці в розмірі 5,77 грн., з одного боку, цілком позбавляє зарплату найголовнішої її функції — мотивувати людей працювати продуктивно й високоякісно. Бо який стимул до роботи може дати така платня коломиянину, калушанину чи іванофранківцю, коли йому потрібно понад три години працювати лише на те, щоб оплатити свій проїзд на роботу та з роботи й обід у найдешевшій студентській їдальні? Злиденна платня — це, навпаки, потужний демотиватор. Бо кожний, хто отримує мізерний заробіток і, працюючи, нічого з цього не має, зрештою неминуче задумується: чи варто взагалі за такі гроші ходити на роботу?

З другого боку, малі зарплати більшості українців повільно, але неухильно «вбивають» вітчизняну економіку. Бо якщо із зароблених за день за урядовим мінімумом 46 грн. з копійками людина віддасть 19-20 грн. за проїзд та обід на роботі і в кишені у неї залишаться якихось 26-27 грн., то хто з виробників щось заробить у такого покупця? Трохи — пекар, трохи — виробник продуктів і продавці продуктових магазинів. Бо без їжі не проживеш. Ще свою частку «відкрають» тютюнові і фармацевтичні компанії та аптекиѕ А на дуже багатьох інших не залишиться нічого. Отож і не надто дивуєшся, коли у переліку, оприлюдненому М. Тимошик, зустрічаєш коломийське ТзОВ «Консерваторія», де власним працівникам нараховують легально по 300 гривень з копійками. Мабуть, так і є, бо бідні люди гроші на концерти не тратять. Їх у них просто немає на ці й багато інших життєвих потреб.

Ні роботи, ні зарплати, ні дешевих меблів

Поки уряд докладає зусиль, щоб змусити роботодавців «засвітити» реальні зарплати і зібрати якнайбільше податків та зборів до різних фондів, а роботодавці, натомість, намагаються мінімізувати свої видатки, і на цьому майданчику, мов на рингу, й ведуться власне всі бої, у зарплатній сфері продовжує наростати клубок гострих суперечностей. З одного боку, бачимо органи державної влади, нездатні нині гарантувати найманим працівникам легальну виплату зарплати навіть на щонайнижчому, прожитковому рівні. З другого боку, несприйняття у людей викликає існуючий в Україні величезний, а за європейськими стандартами — просто неприйнятний розрив між мінімальними і максимальними зарплатами.

За прагненням С. Тігіпка, образно кажучи, «переграти» роботодавців на цьому рингу, уряд, по суті, не робить жодних практичних кроків, щоб провести реальні економічні реформи, які б забезпечували рентабельність виробничої діяльності і робили її вигідною. Неможливо, наприклад, зрозуміти, чому привезені з далекого Китаю меблі у наших магазинах дешевші за столи, стільці чи «стінки» місцевих виробників з їхніми невисокими зарплатами. За даними Головного управління статистики в області, такий, мабуть, найпотужніший природний ресурс краю, як ліси, дає нині роботу всього 3 490 прикарпатцям і заробіток, менший, ніж дві тисячі гривень на місяць. Нижчий за середню зарплату по області, яка в липні становила вже 2 359 грн. Більше того, наприклад, одне з підприємств галузі — коломийське СП ТзОВ «Лісова компанія «Лаванда» не збереться з силами, щоб погасити борг із зарплати своїм працівникам, який на початок липня все ще становив 60,8 тис. грн.

Втім, чи може бути продукція українських меблярів дешевшою, коли, наприклад, івано-франківська фірма «Комекс», що виробляє таку продукцію, вимушена ввезені з Польщі комплектуючі везти додатково 400 кілометрів з Львівщини до Чопа, бо там, як визначила Держмитслужба і її рішення затвердив уряд, діє спеціалізована митниця для митного огляду саме цих товарів.

Таких незбагненних ситуацій, які вимагають дослідження і пояснень та наступних урядових рішень, багато. Та найстрашніше те, що наразі ніхто, схоже, і не шукає відповідей на ці запитання.

 Галичина