«Західний кур’єр» розпочав чергову серію зустрічей в редакції з відомими політиками та посадовцями.
На старті нового політичного сезону, який ознаменувався в Україні з початком осені,  першим гостем «ЗК» став голова обласної ради Олександр Сич. З ним представники ЗМІ Прикарпаття розмовляли не лише як з посадовцем, головою обласної організації ВО «Свобода», але і як з політологом.

– Олександре Максимовичу, яким за вашим аналізом як політолога та з позиції голови облради бачиться політичний сезон кінця 2011-2012 рр.?
– Ситуація розвивається дуже динамічно і брати на себе сміливість прогнозувати, що буде через рік – надзвичайно ризиковано. Якщо ж говорити принципово, то перш за все – це залежить від того, який буде прийнятий закон «Про вибори депутатів Верховної Ради України», бо він визначатиме всю суть політичного життя протягом наступного року. Своєрідним тестом на відповідальність за свої слова для Президента Віктора Януковича та Партії регіонів буде прийняття саме цього закону. Нагадаю, і Президент, і партія влади у своїх передвиборчих програмах обіцяли, що будуть добиватися прийняття закону про парламентські вибори на пропорційній основі з відкритими списками. Деякі натяки сьогодні дають можливість стверджувати, що такий закон може бути і прийнятий. 
Оскільки ситуація в самій Партії регіонів неоднозначна, спостерігається боротьба певних угруповань, то відповідно є можливість того, що якщо прийняти закон про вибори на змішаній основі, то через мажоритарні округи ті чи інші олігархи зможуть провести свої групки депутатів і потім панівній партії влади, Президентові збирати до купки всі ці групки буде надзвичайно складно.
Ще одне. Не відомо, чи ці вибори відбудуться у зазначені терміни. Знову ж таки – це тест на відповідальність для Президента України. Адже та ситуація, яка сьогодні складається навколо судових процесів над Юлією Тимошенко та її соратниками з попереднього уряду, свідчить, що здійснюється жорстке закручування гайок. Це також тест і для суспільства – як воно реагуватиме на такі тенденції. Якщо пасивно, або й взагалі не реагуватиме, то відповідно – велика ймовірність того, що і вибори під тим чи іншим приводом можуть бути перенесені. Якщо ж навпаки – реагуватиме, то для чинного режиму це буде сигналом, що суспільству не байдуже до того, що твориться у державі, і що воно готове дати відсіч зазіханням на свої права й свободи. В такому разі й вибори відбудуться у законом визначені терміни.
– В контексті майбутніх парламентських виборів, які стоять випробування перед обласною радою, перед її більшістю?
– Як мінімум – два випробування. Випробування перше – на міцність тієї коаліції, яка хоч юридично не оформлена, але створена в обласній раді. Зрозуміло, що будь-які вибори посилюють взаємну міжпартійну конкуренцію і взаємопоборювання. От тільки питання – наскільки нам всім стане глузду і політичного мистецтва, аби така конкуренція проходила в цивілізованому руслі?! Представникам партій, які складають більшість в обласній раді, кажу: будьмо мудрі, підходьмо до майбутнього парламетського виборчого процесу таким чином, щоби наші змагання були шляхетними, базувалися на основі ідей, особистостей і програм, а не на основі того, хто більше назбирає чи сфабрикує компромату й хто краще чи гірше вміє використовувати брудні політичні технології.
Друге випробування вже не тільки для обласної ради, а загалом для області – наскільки цей виборчий процес, незалежно від того, який закон буде прийнятий, відбуватиметься в нашому краї демократично. Адже добре пам’ятаємо ту фальсифікаційну аферу з друком надлишкових бюлетенів під час останніх місцевих виборів!
– Деякі місцеві інтернет-сайти, як відгомін анонсованих главою президентської адміністрації Сергієм Льовочкіним змін в уряді та в губернаторській ланці, поширюють чутки про ймовірні зміни голови ОДА. Якщо проаналізувати ці повідомлення, то схоже на те, що вони мають одне джерело походження і аж надто надуманий характер. Що можете сказати з цього приводу? Як би ви охарактеризували нинішню ситуацію по лінії ОДА-облрада і якою вона може бути в разі зміни губернатора, призначення на цю посаду, скажімо, Ігоря Зварича, Василя Чуднова чи Ігоря Насалика?
– Перше. Чутки про відставку Михайла Васильовича з посади голови обласної державної адміністрації є стільки часу, скільки: а) він перебуває на посаді і б) скільки я перебуваю на посаді голови обласної ради. Чутки не коментую!
Друге. Нам вдалося вибудувати таку систему взаємодії між обласною радою та обласною держадміністрацією, яка дозволяє незалежно від партійної приналежності конструктивно вирішувати актуальні соціально-економічні проблеми краю. Мені здається, що сьогодні ми всі цього хочемо, незалежно, хто в обласній раді до якої фракції належить. Коли ми говоримо про цивілізовану політику, то дуже правильно було б дотримуватися такої лінії, що дискусія по світоглядних та партійних програмних питаннях – це одне, а от, скажімо, в якому районі в які об’єкти вкладати кошти, або які програми приймати, щоб вирішувати питання в сфері освіти, культури, молоді, екології і т.п., то це зовсім інше й одне з іншим не повинно би пересікатися. Думаю, що ми таку систему взаємодії напрацювали, хоча досягнути цього було далеко не просто.
Зрозуміло, що будь-яка персональна зміна на рівні перших осіб чи то в складі ОДА, а чи в складі обласної ради відіб’ється на такій системі праці. Очевидно, що з приходом будь-якої іншої особи таку систему треба буде напрацьовувати по-новому. Тому що людина на посаді – це не тільки чиновник, але й неповторна особистість зі своїм специфічним характером, зі знаннями, власним досвідом, відчуттям ситуації тощо.
Думаю, обласна рада зможе співпрацювати з будь-яким головою ОДА. Але тривалість і ефективність такої співпраці залежатиме від його персональних характеристик. Хоча, розмірковуючи з точки зору уряду чи Президента, сьогодні не бачу причин для відставки Михайла Васильовича. Їм же важливі в нинішній далеко не простій соціально-економічній ситуації хороші статистичні показники. Так от наша область їх демонструє і перебуває на достатньо хорошому рахунку. В такому разі можливу відставку голови ОДА можна розглядати в контексті того, яка внутрішня політика в Україні і зокрема в Галичині влаштовує чинного Президента і уряд – стабілізаційна чи дестабілізаційна. В разі, якщо дестабілізаційна, то завжди віднайдуться достатні підстави, аби запропонувати такого голову ОДА, який би генерував нестабільність напередодні наступних парламентських виборів. 
– Нещодавно голова фракції «Батьківщина» в облраді Юрій Романюк звернувся до голів трьох західноукраїнських обласних рад з ініціативою скликати зібрання Галицької асамблеї на захист Ю.Тимошенко тощо. Однак за його твердженням, досі він не отримав жодної відповіді. Мовляв, голови Львівської та Тернопільської обласних рад ігнорують звернення «Батьківщини»…
– Галицька асамблея – це надзвичайно важливий, хоча юридично й незафіксований, але морально-політичний інструмент впливу. І ним, як і будь-яким іншим, важливим (гострим) інструментом треба вміло оперувати. Я не знаю, наскільки сьогодні зручний момент, коли в Україні, особливо на східній (і це дуже яскраво видно) російські політтехнологи запускають тезу, мовляв, давайте від’єднаємо, відпустимо Галичину і в Україні настане мир і спокій. Я далекий від думки, що нинішні ініціатори зібрання Галицької асамблеї роблять це в контексті такої російської політтехнології, але накладання одного на інше є надзвичайно небезпечним. Я озвучував цю думку на президії облради, щоби знати настрої депутатського корпусу. Так от насправді сприйняття цієї ініціативи є достатньо неоднозначним. Ми залишаємо за собою потенційне право скористатися цим інструментом впливу в разі подальшого загострення суспільно-політичної ситуації в державі. Але засідання Галицької асамблеї слід ґрунтовно готувати. Он сесія обласної ради якої детальної і планомірної підготовки потребує! А що вже говорити про Галицьку асамблею.
Щодо реакції голів Тернопільської і Львівської обласних рад на ініціативу Юрія Романюка, то про це, очевидно, слід запитати у них. Але згідно з чинним законодавством вони не зобов’язані відповідати на ініціативи депутата будь-якого рівня ради чи просто мешканця іншої області. 
– У 2012 році, окрім виборів, окрім Євро-2012, окрім анонсованого «кінця світу», буде ще одна подія – 350-річниця Івано-Франківська. Обласна рада допомагатиме в цьому святкуванні облцентру, чи будуть лише звернення? Чи будуть і якісь гроші?
– Зрозуміло, що ми при формуванні бюджету 2012 року приділимо максимальну увагу цій даті в історії Івано-Франківська. Але, як свідчить практика проведення таких відзначень в державі (а для того є відповідне законодавче забезпечення), без суттєвого вливання з Державного бюджету не обійтися. І якщо для міста Івано-Франківська зроблять виняток й не нададуть коштів з Державного бюджету, то це в черговий раз засвідчить справжні, а не декларовані в красивих словах наміри чинного владного режиму щодо Галичини загалом.
– Якими, на ваш погляд, є нинішні реалії у владі Івано-Франківська, де «Свобода», маючи у міській раді більшість, грає першу скрипку? Чи поділяєте реформаторські погляди на господарку міста лідерів міської організації ВО «Свобода» Руслана Марцінківа та Романа Онуфріїва? Чи маєте намір певні ініціативи міських «свободівців» щодо реформування галузі ЖКГ перенести на область?
– Думаю, всі ми усвідомлюємо, що міська рада – це самоврядний представницький і контролюючий орган. Міська рада аналізує процеси, які відбуваються в місті. Аналізуючи їх і бачачи проблеми, приймає рішення щодо їх вирішення. А от впровадження рішень у життя – це справа голови міста й підпорядкованого йому виконавчого комітету, які, на відміну від депутатського корпусу, працюють на звільненій основі й отримують платню за свобю роботу. Тому, думаю, що саме в такому контексті і потрібно розглядати взаємовідносини влади в Івано-Франківську. А отже за поточне життя міста і за виконання рішень міської ради абсолютно відповідальні міський голова і очолюваний ним виконавчий комітет.
Що стосується реформування ЖКГ і чи я поділяю ці думки… Ну якщо мова іде про те, що чи не всі ЖЕО перебувають у стадії банкрутства, не надають належним чином населенню тих послуг, що мають надавати, то міська рада вживає дій, аби поправити ситуацію в цій сфері. Для цього мешканці міста – споживачі послуг – і обирали депутатів. До чого зводяться ці дії? Створений Єдиний розрахунковий центр, який має бути замовником послуг. Є замовник – має бути виконавець. До цього часу функції замовника і виконавця концентрувалися в одній установі – ЖЕО. Виходило, що ЖЕО і замовник послуг, і їх виконавець, і сам себе контролює. Так не має бути й функції замовника та виконавця мають бути розведені. Отож замовником стає ЄРЦ, а виконавцем – ЖЕО. І не тільки. Має бути створений ринок надання комунальних послуг і конкуренція на ньому. Якщо є вивезення сміття, прибирання території чи обслуговування будинку й за це мешканці платять гроші, то за ці гроші між собою мають конкурувати ті структури, які спроможні якнайкраще такі послуги надавати. Й ще одне – сьогодні далеко не всі послуги, які є в переліку, насправді надаються. А люди за них платять гроші. Очевидно, оплачуватися повинні лише ті послуги, які реально були надані споживачам.
От в цьому – суть цієї реформи. Практично всі ці ідеї я озвучував, коли ішов зі своєю мерською виборчою програмою в 2006 році. То як я можу їх не підтримувати сьогодні?! Звичайно, що підтримую! Інше питання – чи можна ці реформи перенести на рівень області… А яким чином? В нас же кожен орган місцевого самоврядування є автономним, відповідає тільки перед законом і власними виборцями. Обласна рада може пропагувати кращий досвід, рекомендувати його до впровадження, але не може нав’язувати.
Насправді проблеми ЖКГ області далеко не співпадають по своїй актуальності з тими, що є в місті Івано-Франківську. Скажімо, потреба створення ОСББ для Івано-Франківська – річ зрозуміла. А от для Делятина, Ланчина чи Єзуполя – ця проблема не найактуальніша. Натомість для області загалом болючими є проблеми поганих доріг, переробки сміття й ліквідація стихійних сміттєзвалищ, будівництво каналізаційних систем і колекторів тощо.
– Якби у вас була така можливість, чи проміняли б ви посаду голови обласної ради на посаду депутата Верховної Ради? 
– Як і у війську кожен солдат не може бути добрим солдатом, якщо не мріє стати генералом, так і в політичному процесі – професійний політик повинен завжди ставити перед собою вищі цілі і прагнути їхнього досягнення. Так, для мене на сьогодні можливість працювати у вищому законодавчому органі держави – це той вищий рівень, який дозволить мені краще проявити свої можливості. Тим більше, що, працюючи головою обласної ради, я все більше стикаюся з проблемами законодавчого неврегулювання тих чи інших питань. Але я усвідомлюю, що розмови про Верховну Раду не повинні розхолоджувати мене й не давати підстав розслаблятися моїм політичним опонентам. 
– Сьогодні головними претендентами у Верховну Раду по м. Івано-Франківську називаються три кандидати, чий рейтинг майже однаковий: Олександр Сич, Віктор Анушкевичус та Юрій Соловей. В контексті цієї конкуренції, чи можна оминути чергового витка протистояння між міською радою та міським головою? Тут цікава ваша думка як політолога, а не як посадовця...
– Загалом зарано починати розмови до виборів, не знаючи, якою буде виборча система й чи взагалі будуть мажоритарні округи. А якщо і будуть, то хто буде основними конкурентами – чи буде Олександр Сич іти по м. Івано-Франківську, і чи на той час захочуть іти до Верховної Ради міський голова Віктор Анушкевичус і Юрій Соловей, й чи матимуть спроможність підкріпити своє прагнення реальними ресурсами… 
Якщо ж говорити з точки зору сьогоднішнього дня, то, за даними соціологічного дослідження групи "Рейтинг”, рівень довіри по м. Івано-Франківську в Олександра Сича – 49%, Віктора Анушкевичуса – 44%, Юрія Солов’я – 39%. Соціологічною практикою встановлено, щоби отримати передвиборчий рейтинг, слід рейтинг довіри розділити надвоє. Але навіть якщо все залишиться так, як є, і всі названі вами особи будуть мати прагнення іти до Верховної Ради України по цьому мажоритарному окрузі, то я не виключаю, що появиться півдюжини або й дюжина інших. Тим більше, що нинішні тенденції вказують – головним аргументом у цих виборах будуть великі гроші. Й ті суми, які сьогодні називаються в політичних кулуарах, не снилися не те що Сичу, який не займається бізнесом, але й Анушкевичусу та Солов’ю.

 

Західний кур'єр