Тиждень, що минає, за великим рахунком можна охарактеризувати «кадровим». Одразу три достатньо гучні кадрові призначення відбулися на теренах області за якихось сім днів. Перше, судячи з подачі, – компромісне, друге – досить несподіване, третє – з прицілом на батіг, утихомирення та залякування усіх вороже налаштованих до влади націонал-патрійотів. Однак, про все по черзі… 

 Власне, перше з призначень ще не відбулося. Володимир Гайдар,судячи з тенденцій, скоріш за все опиниться на посаді начальника управління містобудування та містобудівного кадастру - головного архітектора міста, а не, як було раніше повідомлено, керівника департаменту містобудування та архітектури. Очільник міських «свободівців» Роман Онуфріїв, змальовуючи Гайдара, обмежився характеристикою «молодий, практикуючий архітектор». А й справді – йому лише 34…

Що стосується нового очільника новоствореного департаменту, то дана вакансія наразі залишається  вільною. Однак, за чутками її може обійняти рідний брат колишнього головного архітектора  міста Ігоря Гаркота – Олег. 

     Отож, у питанні нового головного архітектора компромісу таки вдалося досягти. «Свобода» врешті-решт домоглася нового керівника, міський голова – остаточно не втратив вплив на «забудову». Одним словом, примирилися… 

     Щодо  другого так би мовити «призначення», то його вважати таким  можна лише відносно. Адже, як відомо, колегіальні органи своїх керманичів офіційно обирають, делегуючи їм ряд представницьких та управлінських функцій.

     Власне, звістка про обрання Павла Андрусяка головою Громадської ради при Івано-Франківській міській раді стала відомою ще на початку тижня. Після останніх місцевих виборів екс-кандидат на посаду міського голови Павло Андрусяк дещо відійшов від активної публічної політичної діяльності. Як виявилось – не на довго. Своєрідний сomeback політика відбувся вже менш, аніж за рік.

     Колесо  Павлу Васильовичу придумувати  не доведеться. Свого часу він перебував  на посаді секретаря Івано-Франківської міської ради. То ж відповідний  досвід та навики в нього є. Щоправда, громадська рада є лише консультативно-дорадчим органом при міські раді. Її основне завдання – сприяння врахуванню міською радою громадської думки у своїх рішеннях. А відтак, перебування Павла Андрусяка на посаді голови відповідного колегіального органу можна розцінювати двояко.

     З одного  боку, він  отримав «трибуну», непоганий стартовий майданчик для майбутньої публічної діяльності. З іншого боку, йому доведеться вести свою гру таким чином, щоб зберегти відносну незалежність й не бути звинуваченим у підіграванні громадською радою раді міській. Адже не секрет, що в Україні вже були випадки, коли окремі органи місцевого самоврядування, органи виконавчої влади намагалися проштовхнути через громадські ради відверто непопулярні рішення, прагнучи перекласти відповідальність із себе на громаду. 
 
 

     Однак, найбільш резонансне призначення в області відбулося у п’ятницю.

     На  жаль, тепер уже екс-прокурору області Миколі Гошовському так і не вдалося прозвітувати перед депутатами обласної ради про діяльність відомства... Звіт же одного із заступників депутатський корпус слухати не став, приставши на пропозицію Олександра Сича заслухати вже незабаром річний звіт нового очільника обласної прокуратури. Ним став Олександр Каліфіцький.

     Олександр Каліфіцький особа для області  нова. Однак, в Україні ім’я цього  фахівця добре відоме. Уродженець Одеської області, кавалер ордену «за Мужність» Олександр Анатолійович Каліфіцький ще нещодавно обіймав посаду керівника Головного управління по розслідуванню особливо важливих справ Генеральної прокуратури України, куратором якого є всім добре відомий Ренат Кузьмін. До речі, у сфері відання саме цієї структури, як зазначала «Українська правда», перебувають справи, порушені проти Юлії Тимошенко, Юрія Луценка, Леоніда Кучми.

     Втім, ще на початку літа Віктор Пшонка, у  якого склалися не найкращі стосунки із Ренатом Кузьміним, переводить Каліфіцького на нижчу посаду – першого заступника керівника Головного управління нагляду за дотриманням законів під час проведення ОРС, дізнання і досудового слідства.

     А відтак, призначення Олександра Каліфіцького прокурором Івано-Франківської області можна розцінювати доволі двояко. З одного боку, як своєрідне «заслання», а з іншого – як шанс зайвий раз продемонструвати центральному проводу власну цінність й профпридатність.

     Тим паче, що роботи в нового прокурора буде вдосталь. «Нелояльна» Галичина, систематична критика на адресу державної влади, регулярні звернення до найвищих посадових осіб, домінування націоналістичного початку у свідомості місцевого населення й опозиційних до режиму політичних сил в партійно-політичному спектрі відкривають перед Олександром Каліфіцьким широке поле для діяльності. Не слід забувати й про Писаний камінь, що кинув тінь на і без того уже «бліду» прокуратуру. Незважаючи на рішення судів, це питання й досі відкрите…

     Одним із пріоритетів для Олександра Каліфіцького в найближчій перспективі стане  наведення «порядку» в області й відновлення репутації прокуратури на її теренах. Незважаючи на окремі джерела, що звинувачують посадовця у незаконному кримінальному переслідуванні осіб, які приймають участь в опозиційній політичній, громадській та журналістській діяльності, причетності до розгону мирних акцій протесту (зокрема, «податкового Майдану»), а також незаконного арешту та утримуванню за ґратами політичних та громадських діячів, багато що залежатиме від позиції й методів, якими послуговуватиметься новий прокурор у своїй діяльності.

     Як  дехто б повчально  зауважив, «не хотіли свого нормального  – отримали чужого». Що краще – покаже лише час… 

     Протягом  тижня в Івано-Франківську відбулося ще одне об’єднання, оминути яке достатньо важко. Надто знаковим й вагомим воно видається.

     Пригадується, як на останній сесії обласної ради Ігор Шумега категорично заявив, що фракція Народного Руху України за одне із рішень порядку денного голосувати не буде. Після другого аналогічної репліки з уст очільника НРУ на обличчі багатьох присутніх у сесійній залі депутатів можна було спостерігати щиру посмішку…

     Схожі емоції викликають й слова Юрія Солов’я, відповідно до яких воз’єднання фракцій УДАР та «Громадський форум Івано-Франківська» буде носити «серйозний і суттєвий характер».

     Що  й казати – вплив Юрія Солов’я  у міській раді зріс таки суттєво. Тепер у його розпорядженні не троє голосів, а цілих п’ять. Фракція ж «УДАР-Громадський форум» за кількістю депутатських мандатів тепер разом із «Батьківщиною» поділяє третє місце в раді. Щоправда, «Свободі», у якої 34 мандати, від цього «ні холодно, ні жарко». За великим рахунком, навіть якщо всі решту фракцій приєднаються до цього «ударного тандему», абсолютна більшість в раді все одно буде у «Свободи».

     А відтак, інтереси вочевидь полягають  в дещо іншому. Мабуть, йдучи на такий крок, Юрій Соловей орієнтувався на перспективу. Найближча ж перспектива – парламентські вибори 2012 року. Скільки ж можна їздити до Савіка в якості молодіжного лідера муніципального масштабу? А платформа УДАРУ в сьогоднішніх реаліях виглядає куди більш привабливою, аніж нікому невідома «Третя сила». Бренд Кличка одного разу вже спрацював, внаслідок чого в міську раду потрапило одразу двоє «ударівців».

     Щоправда  тепер їх і статистами не назвеш. У Юрія Солов’я своїх «кровних» три голоси, чого цілком достатньо для того, щоб нав’язувати фракції свою позицію. Цікаво лише, чи у самих депутатів спитали їх думки з цього приводу й якщо так, то який їм з цього зиск?