Чергове засідання члени ради обласного громадського об’єднання «Ділові люди Прикарпаття» присвятили обговоренню виключно одного, на їх переконання, найактуальнішого нині питання — підтримки місцевих товаровиробників. Активну участь у дискусії взяли і представники влади — заступники голови обласної ради — Остап Дзеса і ДПА в області — Володимир Попович, перший заступник начальника головного управління економіки облдержадміністрації Василь Насадюк і начальники окремих відділів з головних управлінь промисловості та розвитку інфраструктури й агропромислового розвитку, пише газета "Галичина".

— Стан виробництва м’ясо-молочної продукції в області викликає тривогу. За свідченнями фермерів з різних районів, виробництво молока як у приватному секторі, так і у фермерських господарствах стає нерентабельним, — зазначив, виступаючи з інформацією з цього питання, голова ради ГО «Ділові люди Прикарпаття» Василь ГРОДЮК. — Заготівля молока проходить через посередників, і закуповують його у селян по 2—2,50 гривні за літр. Та й то оплату затримують. А вартість літра вже переробленого молока у магазинах перевищує сім гривень. З якого, будемо казати, вже все забрали, і лишилася одна біла вода жирністю 2,5 відсотка.

В. Гродюк підкреслив, що така ж ситуація нині і в галузі виробництва м’яса. Як у фермерських господарствах, так і в підсобних.

— Здати м’ясо вирощеної худоби сьогодні проблематично. І ціна його — 11—12 гривень за кілограм. Я запитав у виробників, яка ж його собівартість? Затрати, відповіли мені, становлять орієнтовно 10—11 гривень на кілограм, — продовжив свій виступ Василь Гродюк. — А виробництво ковбасних виробів на багатьох переробних підприємствах ведеться з фаршу і сала, ввезених з-за кордону, які, до того ж, не відповідають стандартам і не є високоякісними. Попри те, що ковбасні вироби, виставлені на прилавках наших магазинів, досить дорогі, селянам невигідно вирощувати велику рогату худобу і продавати м‘ясо. За цих обставин у районах різко зменшується поголів’я великої рогатої худоби. Водночас уже понад два роки держава не надає дотацій виробникам м’яса...
Не краща, переконаний голова ради ГО «Ділові люди Прикарпаття», і ситуація з переробкою молока. У багатьох районах припинили існування молоко- та сирзаводи, що були створені і працювали за радянських часів.

— Наочний приклад — Коломийський сирзавод, колектив якого випускав продукцію високої якості, що користувалася великим попитом і в нашій області, і за її межами. Сьогодні завод закритий. Практично все обладнання, яке було на підприємстві, порізано і здано на брухт, — з болем зазначив В. Гродюк. — У супермаркетах та маркетах в області практично немає у продажі м’ясо-молочних виробів місцевих товаровиробників. Заходжу в «Метро» і бачу ковбасу, привезену аж з Криму. Взагалі нонсенсѕ Така ж ситуація з борошном, макаронними виробами, хлібом. Доходить до абсурду: наші магазини торгують хлібо-булочними виробами, привезеними аж з Києва, Волині й інших регіонів, незважаючи на те, що їх виробництво налагоджено в усіх районах Прикарпаття. Крім того, кожну пекарню двічі на рік перевіряють санітарна й інші служби. А буває — і ще частіше. А продукція, яку завозять, на території івано-Франківщини перевірці не підлягає. Привозять, здають і реалізуютьѕ
Великі врожаї овочів і фруктів зібрали нинішнього року селяни Прикарпаття. Та продати їх фермерові чи селянинові, який має власний сад і городи на присадибній ділянці, зауважує В. Гродюк, неможливо. Сьогодні за цю продукцію платять копійки. «Щоб розв’язати цю проблему, потрібні овочесховища.
З їх будівництвом селянам мала б допомогти держава, — вважає В. Гродюк. — Щоб товаровиробники могли зберігати вирощене хоча б дев’ять місяців, а продавати — цілий рік».

Підтримки на державному й обласному рівнях, переконані члени ради ГО «Ділові люди Прикарпаття», потребують і місцеві виробники промислової продукції й товарів народного вжитку, підприємства і фірми, які надають різні послуги.

— Підприємства Івано-Франківщини випускають чимало товарів для населення. Але вирішити питання їх реалізації у супермаркетах, багатьох торгових закладах області практично неможливо, — підкреслює В. Гродюк. — Наочний приклад — Коломийський металозавод, на якому працює понад 160 робітників і спеціалістів. Вони випускають кабельну продукцію і вироби з оцинкованого металу для побутових потреб населення. Знайти продукцію підприємства у наших магазинах практично неможливо. Зате реалізують аналогічні вироби китайського виробництва та привезені з інших регіонів. Чому не можна продавати вироби нашого виробника і дати можливість працювати колективу? Я запитував про причину цього директора заводу. Як він пояснив, на підприємстві оцинковані відра виготовляють з металу товщиною 0,5 міліметра, а китайські, що у нас продаються, — з металу 0,25 міліметра. Заводські відра, зрозуміло, дорожчі. Але й служитимуть вони значно довше за китайські...

Що необхідно зробити, щоб займатися виробництвом молока і м’яса, пекти хліб і випускати промислові товари стало вигідно?

— Передусім на рівні органів місцевого самоврядування необхідно укласти угоди з власниками торгових мереж на реалізацію продукції місцевих товаровиробників. За прикладом Криму, де, як ви знаєте, Рада міністрів провела переговори з власниками торгових мереж і домовилася про те, що у їхніх торговельних закладах, розташованих на півострові, продаватиметься 25 відсотків продукції, яку випустили кримські виробники, — переконаний В. Гродюк. — Також необхідно надати певні преференції власним товаровиробникам при сплаті місцевих платежів. А це земельний податок, оренда приміщень та ін. Потрібно передбачити в бюджетах області й районів виплати дотацій виробникам м’яса і молока, взяти на себе відшкодування процентів за кредитами, що надаються на розвиток сільського господарства. Всі цивілізовані країни світу надають селянам дотації, а відсотки за кредитами відшкодовує держава. Надзвичайно важливо також на державному рівні зменшити вартість енергоносіїв, які у собівартості продукції становлять від 20 до 50 відсотків.

— Держава повинна проводити розумну кредитну політику щодо сільського господарства, — висловив власне бачення шляхів підтримки сільських товаровиробників керівник фірми «Добробут Прикарпаття» Віктор КУХАРЧУК. — Тут вже звучало, що українським селянам також відшкодовують процентні ставки за кредитами. Справді, це передбачено. Але добитися отримання відшкодування абсолютно складно... Має бути виважена політика держави у плані інвестицій у конкретні галузі, підтримка конкретних проектів. Держава не має усуватися від управління. Бо ніде за кордоном немає непланового господарства. Все там планове. Але це потрібно робити через спеціальні програми, дотації, інші стимули для виробників. Словом, розумно, а не вольовими методами і безладним втручанням... Бо сільське господарство — це, з одного боку, бізнес. А з другого — це продукти харчування. Тобто безпека держави, бо ми — люди і всі хочемо їсти.

На переконання директора фірми ТзОВ «МН-ТЕКСТ» Василя КОВАЛЯ, сподівання прикарпатських товаровиробників на підтримку держави можна сформулювати одним реченням, адресованим усім, хто уособлює державну владу, з закликом повернутися обличчям до малого і середнього бізнесу. «Але не власного, — наголошує він. — А всього бізнесу».

— Нас примусили платити ще й за реактивну електроенергію і кожна кіловат-година для виробництва коштує вже навіть не 1,05, а 1,25 грн. А підприємство щомісячно споживає 50-60 тисяч кіловат-годин. Коли струм коштував по 70 копійок, то це була одна сума. А нині — зовсім інша. Це означає, що мусимо звільнити частину людей, або ж платити їм меншу зарплату. Бо підприємство не може, як держава, «від ліхтаря» підняти ціни на свої товари. Наші покупці їх просто перестануть купувати, бо їх заробітки і пенсії не такі великі, — наголосив Василь Федорович. — Також раніше ми багато матеріалів закуповували за кордоном. У Кореї, КНР, Польщіѕ Тепер «хлопці» сіли на той хороший бізнес і всюди піднялися ціни. Те, що брали по долару, нині коштує два. Запитую, чому так. Мені відповідають: «Так нада». А я вважаю, що ці гроші їм потрібні, щоб перераховувати для своїх дітей і для свого бізнесу. Десь вони ж їх мають братиѕ

Член ради ГО «Ділові люди Прикарпаття» Геннадій ГОВОРКОВ вважає, що надзвичайно важливою є й підтримка власних товаровиробників на обласному і місцевому рівнях.

— Коли я запитав, чому не працює Коломийський сирзавод, мені відповіли, що він нерентабельний. Це в Коломиї не рентабельний? Де є інфраструктура, села ще не вимерли і доїхати до міста можна по рівній асфальтованій дорозі! Це ж не Зелена на Верховинщині...

Тому коли голова обласної ради  О. Сич нещодавно нас підтримав, що ці питання необхідно розглянути на сесії, то ми порадилися і підготували деякі пропозиції, які, на наш погляд, доцільно реалізувати, щоб наш товаровиробник розвивався. Бо вже на кожному кроці є «Родинна ковбаска», але немає чомусь івано-франківської, коломийської чи калуської ковбаски.

Валентин Валентієв — генеральний директор фірми «інкорд» і директор приватного підприємства «Золота нива інк.», якого на початку засідання було обрано до ради ГО «Ділові люди Прикарпаття», зазначив, що важливо те, що участь у дискусії беруть і представники обох гілок обласної влади.

— Дуже добре те, що, з одного боку, я маю можливість висловити своє бачення нинішнього стану умов підприємницької діяльності, а з другого — вони можуть почути і врахувати те, що нас болить. Ми повинні мати якусь підтримку від держави. Хоча б психологічну, моральну. і повинні у нас бути якісь правила гри, які під час самої гри не змінюються, — переконаний Валентин Володимирович. — Ці правила гри виробляються щонайменше на два–три роки з тим, щоб вони відкривали нам перспективу розвитку. А не по ходу займатися тими видами діяльності, які комусь подобаються. За свої 25 років підприємницької діяльності я вісім разів міняв вид діяльності залежно від того, кому це було вигідно у той чи інший момент. Одному президентові було вигідно експортувати продукцію, другому — імпортувати. А ми від того потерпаємо. Населення потерпаєѕ Сьогодні підприємницька діяльність — як футбольний м’яч: кому як вигідно, так його і копає. Та ще й цей м’яч не напомпований як слід. Ним і грати практично неможливо...

— Віктор Кухарчук добре казав, що у нас вирощують продукцію, але не мають де її збувати, — зазначив директор Івано-Франківського заводоуправління будівельних матеріалів Микола БУГРА. —  А ви скажіть мені, чи є нині в області програма і чи ми знаємо чітко, скільки потрібно зерна, м’яса? Або цегли, яку виробляє наш колектив? Наведу свій приклад. Приходить грудень і я подаю запит до міськвиконкому. Прошу повідомити потребу в цеглі на нинішній рік. Бо ж має бути якийсь план?  Маємо від чогось відштовхуватись, прогнозувати обсяги виробництва і собівартість продукції? Але такої чіткої системи, щоб ми знали, скільки треба тієї ж самої цегли, м’яса чи молока, нема. Хоча знаємо, скільки населення є в області. Правда? Це невелика математика. Але з цього починаються проблеми...

paralleli.if.ua