Як і в Польщі, традиція самоврядування в Україні теж має дуже давнє коріння. Мардебурзьке право прийшло в Україну ще за часів Данила Галицького й охоплювало всі тодішні українські землі від Сянока на заході до Стародуба на сході. Першими на етнічних українських землях здобули самоврядування Новий Сонч (1292 р.), Володимир-Волинський (1324 р.), Сянок (1339 р.), Львів (1356 р.), Київ (1494 р.)

Після низки змін протягом 90-х років у незалежній Україні сформувався переважно континентальний (французький) тип системи місцевого самоврядування з розподілом повноважень між органами місцевого самоврядування та місцевою державною адміністрацією.

Повноваження, до речі, не такі вже й маленькі. Для їх виконання, звісно, потрібні немалі державні кошти. А однією з проблем місцевого самоврядування в Україні є, як відомо, саме наповнення місцевих бюджетів. Більша частина фінансів з регіонів спрямовується в центр і вже потім розподіляється на місця. Але це лише одна з проблем у контексті загальної децентралізації влади в державі.

Не є задовільною також і система оподаткування. Підприємці платять податки не за місцем безпосередньої діяльности підприємств, а за місцем їхньої реєстрації. Тобто через те, що більшість підприємств реєструється у великих містах (передусім у Києві), місцеві бюджети недоотримують колосальні кошти. На жаль, останні тенденції в Україні справляють таке враження, ніби держава не лише не збирається впроваджувати заходи на послаблення централізації влади, а й навпаки, посилює її.

В Україні попри проблему надмірної політизації влад усіх рівнів реально існує й проблема двовладдя на місцях: діють призначені з центру державні адміністрації й обрані населенням місцеві органи влади, які перебувають у стані перманентних перегонів за контроль над власністю та фінансовими потоками.

Сила і вплив органів місцевого самоврядування відображає ступінь демократизму політичного режиму. Адже ці органи виникли й розвиваються на противагу абсолютній владі центру, неодноразово стверджував голова івано-Франківської обласної ради Олександр Сич, який не раз гостро критикував авторитарні «замашки» центральної влади, котра у дрібних і великих справах дає приводи для цього своїм відвертим ігноруванням  самоврядування. «Галичина» цю тему теж неодноразово порушувала на своїх шпальтах.
А перший заступник голови Івано-Франківської обласної ради Василь Гладій, який брав участь у тих же організованих Державним фондом сприяння місцевому самоврядуванню в Україні міжнародних муніципальних слуханнях «Розвиток належного врядування на місцевому і регіональному рівнях», які відбувалися в рамках головування України в Комітеті міністрів Ради Європи і про які вже згадано на початку статті, в коментарі для «Галичини» висловив велике здивування: «Мене вразило те, що формуванням складу регіональних делегацій на ці слухання займалися облдержадміністрації. Парадокс! Як може виконавча влада організовувати захід, присвячений реформуванню місцевого самоврядування? Тож не дивно, що івано-Франківщину на слуханнях представляли переважно голови райдержадміністрацій та інших виконавчих структур. За роки незалежности таких форумів відбулося чимало, проте далі декларацій справа не йшла. Очевидно, виконавча влада робить усе для того, аби не передавати своїх повноважень. Проте й територіяльні громади не готові взяти на себе ці повноваження. На мою думку, виконавча влада ніколи не виступить ініціатором передачі своїх повноважень, якщо цього не вимагатимуть територіяльні громади... На жаль, у нас стало поганою традицією лише говорити про розбудову демократичної держави на кшталт того, що демократія — це народовладдя і влада підзвітна народові. Без розвитку місцевого самоврядування неможливий демократичний розвиток держави».

Від «Прозорої Польщі»
до «Прозорої України»

Адміністративно-територіяльна реформа та запровадження самоуправління в рмінах, повітах та воєводствах створили організаційні та правові підстави для ефективного урядування на місцях. А ось для повноцінного використання цих підстав було необхідно дуже багато громадянської активности: тиску на державну бюрократію, опору, співробітництва в межах кожної рміни. Невипадково це через кілька років після реформи набуло форми загальнонаціональної громадської кампанії під назвою «Прозора Польща», яку здійснила Фундація розвитку місцевої демократії з допомогою «Gazety Wyborczej».

«Відправною точкою було просте спостереження: результативність й етика функціонування польських інституцій залишає бажати кращого, — розповідав експерт акції «Прозора Польща» Пшемислав Фенрих. — Справи вирішуються повільно, нерідко нечесно, рішення зазвичай приймають у спосіб, який порушує право громадян на отримання правдивої інформації. Клієнт — хоча він є громадянином — не сприймається як партнер, а як нав’язлива людина, яка у суспільній ієрархії перебуває значно нижче, ніж службовець. До цього додається ще й корупція... Ми провели у Польщі вдалу реформу самоврядування, але не потурбувалися про його моральну складову. ідея акції «Прозора Польща» базувалася на впевненості в тому, що більшість службовців місцевого самоврядування хоче вдалого управління, а негативну оцінку власного середовища вважає неправдивою. Тому вони із задоволенням візьмуться за реалізацію завдань, які будуватимуть реальний престиж їхньої професії. Насправді так і сталося. Шість принципів вдалого управління (прозорість, нетерпимість до корупції, залучення громадськости, передбачуваність, фаховість і звітність) та пов‘язані з ними завдання взялися впроваджувати майже 800 органів місцевого самоврядування, тобто майже 30% загальної кількості. Акція не була простою — заключний сертифікат отримали лише понад 400. В ході акції по всій країні впроваджено понад 4 000 завдань, які радикально змінили функціонування адміністрації. Відбулися якісні зміни. Щоб переконатися в цьому, достатньо зайти до інституцій, які брали участь в акції,  чи відвідати інтернет-сторінки, на яких розміщено логотип акції».

«Коли переглянули вимоги «Прозорої Польщі», в наших очах був жах, — розповідає нині про старт акції в 2005 році Мажена Цеплух. — Найбільший опір виникав тому, що це виглядало додатковою роботою без оплати. Лякало, що для впровадження прозорости треба було описати кількадесят послуг, які надає влада, а потім ще й виконувати їх. Але завдяки «Прозорій Польщі» це було зроблено».

«Це все таке просте, що аж смішно», — зауважив П. Фенрих. Безперечно, то дуже прості речі, але в той же час дуже чіткі і конкретні. В мерії Кам’єня-Поморського біля кабінету кожного посадовця довелося бачити список питань, які той розглядає. і можна погодитися з п. Фенрихом, що це до смішного просто. Але чому в Україні цього не практикують, а чиновники часто «відфутболюють» людей, які звертаються зі своїми проблемами до них, мовляв, не моє питання?
Ось тут ми переходимо до чиновницької ментальности, зокрема етичного кодексу службовця та депутатів органу місцевого самоврядування. «із ним нині легше і самим посадовцям», — наголошує
М. Цеплух. Із багатьох зустрічей у Польщі склалося враження, що польське чиновництво все більше проймається розумінням тієї обставини, що воно перебуває на службі у свого народу й адміністративно обслуговує виборців.
Чільники польських міст часом намагалися малювати загалом ідеальну картинку. Бурмістр Голеньова Р. Круповіч запевняв: корупції, за великим рахунком, у них немає. А редактор місцевої газети зреагував на це реплікою, мовляв, не все чисто...

Розповідаючи про «Прозору Польщу», неможливо не заторкнути проблему відносин між польською владою і ЗМІ. У кожному місті українські журналісти мали зустрічі з польськими колегами. Доводилося чути різне: починаючи від запевнень головного редактора «Gazety Goleniowskej» Лешека Озімека про ідеальні відносини влади і ЗМІ в ўоленьові, що ЗМі тут є справжньою четвертою владою, але, за його ж словами, це є радше винятком для цілої Польщі, і аж до взаємних нарікань чиновників і самих журналістів один на одного, як це було в Колобжеру. Тут українські журналісти вислухали історію складних взаємин між президентом міста Я. Громеком і редактором місцевого таблоїда Робертом Дзембою. Посадовець був  дуже незадоволений однією взагалі-то примітивною, якщо не сказати безглуздою за своєю суттю, публікацією місцевої газети. І тут він був такий подібний до деяких українських чиновниківѕ При цьому пан ўромек нарікав і на те, що при немалих фінансових потоках своєї мерії він не може дозволити собі більш пристойне за «Шкоду Октавію» службове авто. Бо інакше йому б не дали спокійно жити журналісти й виборці: «Коли чотири роки тому я був в Україні, то мер Феодосії купив собі «Ленд Крузер». Якби я купив собі таке авто, то преса мене б два роки пресувала за це».

Аналогічні слова довелося почути і від віце-президента Щецина Кшиштофа Соски, який теж разом зі своїм шефом  «бідує» на «Шкоді». На яких автомобілях, незважаючи на економічну кризу в державі, їздять українські чиновники, особливо столичні, мабуть, не варто роз’яснювати...

У справу перевиховання польської бюрократії особливий внесок зробила «Gazetа Wyborczа». «Місія газети — не лише передача інформації, а й суспільні зміни, — з цього почав розмову з українськими журналістами шеф щецинської редакції «GW» Войцех Яхім. — Із владою перебуваємо в конфронтації, дивимося на руки влади і критикуємо, намагаючись показати, що можна було б зробити краще, швидше, дешевше. Влада не мала б ображатися на газети за критичні матеріяли, бо місія газети — спонукати до кращої роботиѕ У Польщі є реальнй поділ на чотири влади...»

«Gazetа Wyborczа» має багатющий досвід проведення громадських акцій. Окрім «Прозорої Польщі» (2005—2007 рр.),  під час якої видання втовкмачувало в голови поляків, що влада мусить бути слугою народу, а не паном, за понад
20 років свого існування воно здійснило і такі акції, як «Народжувати по-людськи», «Вмирати по-людськи», «Лікуватися по-людськи» та ін. Але В. Яхім вважає, що прозорість влади в Польщі має ще чимало проблем. 

Доречно буде згадати і про нинішню ситуацію в польській пресі, яка фінансово набагато впевненіша за українську. Але останніми роками газетам у сусідній країні все більше дошкуляє та ж глобальна проблема: скорочення тиражів. Скажімо, за три квартали цього року наклад найпотужнішої в Польщі «Gazety Wyborczej» впав на понад 15%.

Нині інститут демократії імені П. Орлика та Щецинський регіональний центр Фундації розвитку місцевої демократії почали реалізовувати черговий етап впровадження досвіду «Прозорої Польщі» в практику українського самоврядування. Саме в рамках цієї програми і відбувалася навчальна поїздка українських журналістів та активістів громадських організацій на Західне Помор’я. У програмі «Прозора Україна» візьмуть участь близько 75 мерів і їх заступників, близько 350 посадових осіб міськвиконкомів, а також по 30 журналістів і активістів неурядових організацій.

Велике в малому

В 1990—2004 роках у Польщі була здійснена масштабна адміністративна реформа, яка докорінно змінила структуру регіональної влади відповідно до стандартів ЄС.

Реформування регіональної влади є одним із пріоритетів внутрішньої політики й України. У цьому контексті досвід нашого стратегічного партнера Польщі, здобутий у процесі здійснення адміністративної реформи 90-х років, є надзвичайно цінним. Він може стати в нагоді українцям під час проведення аналогічної реформи в Україні та в процесі євроінтеграційного поступу нашої держави.

Як каже один зі співавторів реформи, державний секретар в уряді Є. Бузека (1997—1999), а нині радник президента Польщі Б. Коморовського професор Міхал Кулєша, польський досвід адміністративного реформування може стати в пригоді українській владі: «Ці вирішення — універсальні для Польщі та Європи... існують певні ключові пункти, які мають бути всюди. Це  — вільні вибори, власність, незалежні бюджети, визначені джерела прибутку, вільні ЗМІ, існування неурядових організацій, які влада шанує та сприймає як партнерів».
«Не думайте, що в Україні це неможливо! — казав українцям на прощання мудрий поляк Пшемислав Фенрих. — Якби в Польщі 20 літ тому сказали подібне до цього, то теж би сумнівалися й казали б, що треба років з 50, аби досягти таких результатів, які нині маємо. Варто робити малі речі, з яких виростають великі. У 70-80-х роках здавалося, що совєтську брилу неможливо зрушити з місця, а що сталося вже невдовзі після цього?!

«Lawina bieg od tego zmienia,
po jakich toczy siе kamieniach»,

— слушно писав нобелівський лавреат Чеслав Мілош. Так і в справі реформування самоврядування».

газета "Галичина"