Вони живуть тим, що борються один за одного і всі разом стоять проти своїх залежностей. Ці десятеро чоловіків, які у Франківську об'єдналися в комуну, - «люди з минулим». Так в їхньому середовищі називають усіх, хто був залежний від наркотиків та алкоголю і зміг це подолати. Сенс співжиття - допомога тим, хто ще «в проблемі».

Спільнота залежних

Комуну прихистив одноповерховий будинок в Опришівцях. Типова сільська господарка: акуратне подвір'я, підметені доріжки, хата в стилі 1970-х. Перед входом - почищений виноград, доглянута малина. За парканцем - городець і рядок господарських будівель. Біля них - з десяток курей, клітки з кролями. Поруч на сонці вигріваються коти. Вівчар-охоронець сумлінно обгавкує гостей. Кілька чоловіків пораються по господарству. «Це - наші «студенти», - представляє вже немолодих людей Сергій Ваховський, лідер і голова комуни. Ті привітно вітаються, не відриваючись від лопат і віників.

В хаті на чотири кімнати зелено від вазонів. На підвіконнях цвітуть гібіскуси, буяють папороті й фікуси, по кутках виструнчилися пальми. В будинку влаштовані кухня, спальні й навчальна зала. В ній саме займаються. Чоловіки читають і обговорюють тексти. Після цього буде обід. Звичайний день у центрі духовної та соціально-психологічної ресоціалізації «Перемога». Так офіційно називається товариство, яке приймає до своїх лав залежних від наркотиків і алкоголізму й допомагає їм додати до свого пожиттєвого статусу слово «колишній».

Тут немає лікарів, міліціонерів, соціальних працівників та інших опікунських служб, які зазвичай залучені до подібних державних проектів. Сюди не приходять волонтери для обслуги. Все, що треба для більш-менш комфортного життя, ці люди роблять самі. По черзі прибирають дім, пораються на кухні, годують тварин, вичищають з-під них. В сезон - обробляють город, доглядають за садом. «Цього року маємо свою картоплю, кабачки, інші овочі. Все літо збирали зелень. Виростили огірки», - із гордістю розповідає тридцятирічний ватажок комуни. Виконуючи різні роботи для сусідів і дачників, чоловіки заробляють собі на їжу й побут. Лише кілька з них мають повноцінну роботу в місті - ті, хто вже пройшов більшу частину програми відновлення і може випробувати себе на «повернення до людей».

У них - спільне життя, спільне майно, спільні переживання. А от спільне минуле свідомо викреслене - в общині діє правило не провадити розмов про колишнє. Хоча саме це тримає їх разом і утримує від повернення на те дно, де побували.

Досвід звільнення

«Мало відмовитися від наркотиків на фізичному рівні, - стверджує Сергій Ваховський. - Мало позбавитися середовища, яке тобі їх пропонує. Щоби вийти із залежності, треба серйозно попрацювати з душею...» Чоловік знає, про що каже. Він сам «сидів» на «тяжких» наркотиках. Тоді двадцятирічний киянин дійшов до останньої межі.

«Моя історія нетипово типова», - посміхається керівник комуни. Він був у числі перших «студентів» першого центру реабілітації для залежних від наркотиків, створеного наприкінці 1990-х у містечку Бровари, під Києвом. «Я дізнався про це від свого друга, з яким вживав наркотики. Він раптом зник на довгий час. А потім повернувся іншою людиною, - пригадує Сергій. - Розповів, що можна звільнитися. Та тоді мене це ще не цікавило. Правду кажучи, подобалося на наркотиках. Однак настав час, коли задоволення змінилося тяжкою втомою від життя. Я мав проблеми зі здоров'ям, з батьками, з міліцією. Дійшов до того, що мусив уранці приймати дозу, як ліки - тільки для того, щоби звестися на ноги. Довкола помирали близькі й дорогі люди. Дуже багато людей пішло з життя. Тоді я вже не бачив сенсу ні в чому. Можливо, це був би кінець, якби не моя мама. Вона весь час боролася за мене. Спочатку возила до лікарів, потім до дідів і бабок. А тут упросила звернутися до друга. Так, підтримуваний попід руки татом та мамою, я приїхав у центр.

Здивували мене люди, яких я там зустрів. У них були інші лиця. Вони говорили про інші речі - про розуміння, прощення, підтримку, любов. Не втуляли мені, який я грішник. А демонстрували, яким можна стати. І в глибині душі я теж захотів звільнитися від залежності, здобути внутрішню свободу. Спочатку було дуже тяжко. Я пережив ломку - без медичної допомоги. Вийшов з неї завдяки підтримці колег. І тепер знаю: від фізичних страждань без наркотиків не помирають. Маю досвід сімох років подальшої роботи в різних центрах. Не було жодного летального випадку від ломки. Проходячи це, лише здобували силу...

Остаточно мене змінила атмосфера комуни, інший спосіб життя і думання. Поступово я прийшов до того, що є сила, яка здатна тримати мене, яка допомагає, коли до неї звертатися. Хоча спочатку «брикався»: хочу звільнитися від наркотиків, а до чого тут віра? Потім відчув, а врешті й усвідомив: без віри не буде звільнення. Тоді мені було 23 роки».

Коли приростаєш серцем

Сергій Ваховський залишився в християнському русі «Перемога». Після броварського пройшов київський центр ресоціалізації залежних. Повернувся в родину, з допомогою наставників знайшов роботу і обрав служіння в церкві, яка власне й ініціювала цей рух. «Я служу іншим людям, допомагаючи в тому, що знаю, що пройшов сам», - пояснює чоловік.

У 2008 році спільнота залежних утворилася в Івано-Франківську. Відтоді Сергій її лідер і офіційно - директор. «За документами, центр створено при благодійному фонді «Мир та Добробут», - розповідає він. - Наш провідник Сергій Довженко - також «людина з минулим». Він позбавився голки 15 років тому. Зараз має повноцінну сім'ю, дітей. Працює над створенням мережі таких центрів в Україні. Зауважу, що після того, як ми осіли в цьому домі, мали численні перевірки. Прокуратура, санстанція, пожежники, міліція - всі тут побували. Вивчали документи, побут, організацію життя. Визнали, що все добре...»

Франківська комуна для залежних від алкоголю й наркотиків - єдина в Західній Україні. Решта 13 центрів діють в центральних областях і на Сході. «Зараз такий час, - зауважує Сергій Ваховський, - що є величезна потреба в подібних спільнотах. Знаємо не з чуток, що система залежності змінилася і дуже помолодшала. Тепер наркотики ходять не серед дядьків, які займаються самоаналізом чи відкривають собі «третє око», як це було в 90-х. Їх хапають уже 13-річні діти. Клубні тусовки підсаджують спочатку на алкоголь, а потім і на наркотики. Мовляв, це весело, це відкриває можливість вільно спілкуватися, знаходити зі всіма спільну мову. Мовляв, це тимчасовий допінг, від якого завжди можна відмовитися. Та я не знаю жодної людини, яка би самостійно зупинилася і покинула тяжку хімію...»

На Франківщині ситуація, за словами Сергія, трохи відрізняється від тієї, яка є у східних областях. Судячи з того, скільки і яких людей зверталися в центр, тяжкі наркотики ще не так потужно вразили молодь. Переважає алкоголізм. Частіше за інших шукають допомогу залежні молоді люди з Бурштина, Калуша, Надвірної та Івано-Франківська. «Недавно закінчив реабілітацію 21-річний хлопчик, - розповідає керівник центру. - Його до нас привезли батьки просто з лікарні, де хлопцеві знімали гострий алкогольний психоз. Пам'ятаю порожні очі, відсутність реакції на довкілля. Повний дурачок. Ми навіть подумали, що безнадійний випадок. Але взяли. Побачили ви би його через рік! Очуняв. Взявся вчитися. Прийняв християнство і відмовився від алкоголю. Повернувся в родину. Тобто відновився. Днями приїздив із мамою нас провідати... Розумієте, до таких дітей приростаєш серцем. Такі випадки свідчать, що працюємо ми не намарне».

Практика перетворення

Як саме допомагає комуна? Схема проста. Спочатку її керівник проводить своєрідну співбесіду для людей «в проблемі» та їхніх батьків. Передбачається, що залежний має сам попросити про допомогу. Інакше, без внутрішнього переконання, зауважує Сергій Ваховський, він не зможе пройти програму. Більшість франківців їдуть на відновлення в центри інших областей. «З досвіду знаємо, що це дає кращий результат», - зазначає чоловік.

Перші два тижні в центрі - карантин. Це найважчий для новеньких час, коли вони аналізують і приймають себе, визначаються з вибором. Тому контакти зі зовнішнім світом, навіть із батьками, максимально обмежуються. Зате всі учасники комуни максимально оточують їх увагою і допомогою. За новенькими зазвичай закріплюють «старожилів»-опікунів. Ті проводять з ними весь час - вислуховують, витирають сльози, заспокоюють, радять, допомагають у самоаналізі, в навчанні і роботі. «Головне, щоби людина відчула: вона - не покинута, не самотня, - пояснює голова комуни. - Виходить, що разом із ними ми кожного разу знову вчимося жити...»

У центрі послуговуються визнаними державою програмами біопсиходуховного звільнення від хімічної залежності. Простіше - вчать давати собі раду. Починають з елементарного - як обходити себе, і закінчують умінням заробляти гроші. Все це вкладається в жорсткий розпорядок дня, від якого відступати не дозволено. Регулярні фізичні вправи, постійні християнські практики, багате дозвілля, здоровий спосіб життя, проста здорова їжа і доброзичливе, максимально відверте спілкування в комуні - все це перетворює зашкарублі тіла і душі. «Не я змінюю їх, не цей дім і навіть не наші спільні зусилля, - наполягає Сергій. - Над нами є Сила. Її істини, її заповіді щось роблять з людьми. Може, повертають загублені душі...»

ГК