Українсько-польська „холодна війна” за право встановлювати ті чи інші пам’ятні знаки триває. З кожним днем виникають все нові і нові суперечки, які за радянських часів просто не могли відбуватись, бо тоді „історичну правду” визначала лише партія. І саме Львівщина як тісно пов'язаний з Польщею регіон стала однією з арен для політичних баталій. 

Серед останніх подій, які активно обговорювала громадськість Львівщини — встановлення на підставі спільної ініціативи міського голови Львова Андрія Садового і президента міста Вроцлава Рафала Людкевича пам’ятника польським професорам Університету Яна Казимира, Львівської політехніки і Академії торгівлі, яких розстріляли у 1941 році на Вулецьких пагорбах у Львові.

В листопаді цього року в конкурсі  на кращий проект цього пам’ятника переміг скульптор з польського Кракова Олександр Сьліва, повідомила кореспондента „ОстроВ” прес-служба Львівської міськради. «Під час оцінювання проектів члени журі та експерти бачили лише їхні номери і не знали не те, що автора, а навіть чи він є з України чи з Польщі. Перед нами були макети пам’ятників та проекти облаштування прилеглих територій, і члени журі просто обирали кращого», - сказав  начальник відділу художно-архітектурного оформлення міста, виконавчий секретар конкурсу Володимир Сколоздра. Пам’ятник заплановано відкрити у 2010 році. Частину коштів на його спорудження дасть влада міста Вроцлава, у бюджеті якого для цього зарезервовано 900 тис. злотих. Решту, в залежності від остаточної вартості пам’ятника, буде виділено Львівською міською радою.

На перший погляд здається, що у встановленні пам’ятника немає нічого негативного для української сторони, тим більше що його спорудження підтримує влада міста. Проте частина громади Львова виступає проти.  Радянська пропаганда активно нав’язувала міф, що до вбивства поляків у Львові були причетні українці, які служили в батальйоні «Нахтігаль». Тому історія із розстрілом львівських професорів завжди використовувалась в антиукраїнський пропаганді і проти головнокомандувача УПА Романа Шухевича, який в той час керував батальйоном «Нахтігаль». Тому крапку в цій історії  поставити ще не можна.

Як і не можна остаточно закрити питання „цвинтаря орлят” у Львові. Після офіційного відкриття пантеону це питання  притихло, львів’яни ніби змирились і з мечем-щербцем, і написом на пантеоні. Зараз це питання піднято знову — після того як було  знищено пам’ятний знак УПА в лісовому масиві гори Хрещата на території Польщі. Влітку цього року депутати Львівської обласної ради проголосували за звернення до Президента України Віктора Ющенка та МЗС України щодо засудження знищення пам’ятного знаку.  Крім того, депутати ухвалили рішення, що Львівська ОДА має провести облік на території Львівщини всіх пам’ятних знаків, які містять антиукраїнський та мілітарний зміст. Відповідно до цього обліку, планувалось звернутися до органів місцевого самоврядування щодо демонтажу таких пам’ятних знаків та звернутися до польської сторони з вимогою відновлення пам’ятного знаку на горі Хрещатій коштом польської сторони. „Якщо вони цього не зроблять, влада Львівщини має наполягати на демонтажі мілітарних польських знаків, таких як меч-щербець на Личаківському цвинтарі", — сказав депутат Львівської облради від ВО „Свобода” Олег Панькевич.

В жовтні ця історія отримала продовження.  Не отримавши відповіді від українського МЗС щодо знищення пам’ятника, депутати створили власну слідчу комісію, яка почала ще активніше шукати і знайшла незаконно встановлені польські пам’ятні знаки.

При цьому польська сторона говорить про незаконність пам’ятника на горі Хрещатій, а ініціатори спорудження  пояснюють, що всі спроби встановити пам’ятні знаки полеглим українським повстанцям закінчуються відмовою польської влади.

Інше конфліктне питання на Львівщині — Гута Пеняцька. Це польське село, що існувало до 1944 року, і під час Другої світової війни було повністю знищене.  При цьому польська сторона неодноразово звинувачувала у трагедії в Гуті Пеняцькій українців з УПА та дивізії „Галичина”, а українські історики відстоюють версію знищення села німецькими військами.  В лютому цього року Президент України Віктор Ющенко та Президент Польщі Лєх Качинський  взяли участь у вшануванні 65-ї річниці трагедії у Гуті Пеняцькій. Проте пам’ятний знак, встановлений в Гуті Пеняцькій, українські націоналісти досі вважають незаконним.

Таких конфліктів, як локальних, так і тих, що виходять  на міждержавний рівень, вже назбиралось багато. Проте cлід відзначити, що польська сторона  у справі своєї „історичної пам’яті”, та й зрештою у піклуванні про свою діаспору в Україні, є значно активнішою. Таким чином влада вбиває двох зайців: і турбується про „польську справу”, і заробляє політичні дивіденди в очах своїх виборців. А що ж українська влада? Теж заробляє політичні бали, проте іншими способами: хто шукає лояльності в польської сторони, посприявши у відкритті якогось пам’ятника, а хтось завойовує голоси виборців, видаючи гучні заяви з цього приводу. Щоправда користі від цього „українській справі” мало.

Могили вояків УПА, яких безліч на Львівщині, впорядковані далеко не всі, а  закордонні пам’ятники, такі як були на горі Хрещатій, встановлюються лише за власною ініціативою українців в діаспорі, в більшості без сприяння нашої влади. А чого тільки варте встановлення  пам’ятника Степану Бандері у Львові, який і досі недобудований. Та  й художня цінність цієї споруди викликає сумніви.