Відомий львівський літератор став ще більш відомим після того, як за нього взялася влада. Кілька місяців тому Юрій Винничук оприлюднив в інтернеті свій вірш «Убий під***са». Реакція читачів була двоякою – одні захоплювалися сміливістю автора, інші просто обурювалися. Почалися розмови про ймовірні переслідування. І нещодавно міліція таки вирішила ближче познайомитися з письменником. Про це та інше – у розмові з Юрієм Винничуком.

— Пане Юрію, коли ви писали свій нині вже знаменитий вірш, то якої реакції чекали? Від читачів, від влади?

— Я спочатку написав його для себе. Він полежав пару місяців, потім я його розмістив в інтернеті, і вірш пішов собі гуляти. Вперше я прочитав його у Києві на презентації «Ніч еротичної поезії». Думаю, що він так би й лишився відомим вузькому колу, якби не втручання Леоніда Грача (нардеп-комуніст звинуватив Вин­ничука у порнографії – Авт.).

Тепер цей вірш існує у російському і трьох англійських перекладах, про це вже написала зарубіжна преса. Я не розраховував на такий розголос, але мені хотілося написати щось для народу – простою мовою. Так, щоб зрозуміли і доярка, і шахтар, і програміст. Адже слова «Марсельєзи» теж невибагливі. Якби то був вірш у стилі того, що я писав колись, коли все було завуальовано і з підтекстом, його б мало хто помітив.

— Усі розуміють під «героєм» вірша президента. Ви змогли б його вбити?

— Думаю, що не тільки ви, але й генпрокуратура з нетерпінням чекає ствердної відповіді. Насправді я не хочу його вбивати. Ліпше, як казала моя бабця, най жиє і мучиться. Там саме, де зараз Луценко та Юля.

— Чи можна зараз говорити про те, що вас (або ще когось, хто допоміг в оприлюдненні вірша) починають переслідувати?

— Мене почали переслідувати, але, видно, схаменулися. Хтось нагорі виявися розумнішим і прорахував підступ Грача. Адже він тим самим підставляє владу. Поки що мене залишили у спокої. А от ведучого ефіру на «Львівській Хвилі» були звільнили. Але коли колектив радіо загрозив страйком і голодуванням, то відступили, а потім вигадали якусь малоймовірну історію про те, що його ніхто й не звільняв.

— Цей вірш – доволі сміливий, якщо не сказати більше. А чого боїться Юрій Винничук?

— Коли я був молодий, і мене викликали в КГБ, робили обшук, я боявся. Але зараз я вже втомився боятися. Один німецький журналіст, який брав у мене днями інтерв’ю, розповів, що в Німеччині в Конституції записано право громадянина поборювати існуючу владу. Я вважаю, що я теж маю таке право. Це влада не народна і не українська. Подумати тільки – СБУ очолив росіянин, який і народився в Росії, на прізвище Калінін! Бракує ще Малєнкова, Молотова та Берії. Бо Вишинський уже є – керує прокуратурою в Донецькій області. Я навіть запитав у цього ж німецького журналіста: а це можливе, щоб у Німеччині службу безпеки очолив француз, поляк чи албанець? А прем’єром може бути грек? А радою безпеки може керувати акушер-гінеколог? Він лише посміявся. Але мені якось не до сміху.

— Дуже цікаво дізнатися про політику у вашому житті. Ви балотувалися у депутати, цей крок був достатньо продуманим?

— Я один раз балотувався до львівської міської ради. Але жодних рішучих кроків не робив, з виборцями не зустрічався. Однак не раз брав участь у виборчій кампанії інших кандидатів. Наразі політика у моєму житті полягає в тому, що я редагую опозиційну газету «Post-Поступ» і щотижня пишу колонки на TSN.ua.

— Наскільки політика та література є поєднаними речами?

— Ці речі справді важко поєднати. Але коли бачиш, які пройдисвіти збираються знову балотуватися до парламенту, то жах бере. Досить нам балакунів і псевдо опозиціонерів. Потрібні нові люди, не пов’язані з бізнесом, і ті, які раніше у парламенті не були. Що це взагалі за опозиція? Та це ганьба.

— Якби опозиція вас покликала стати моральним авторитетом і увійти до списку, ви би погодилися?

— Чому ні? Тільки не в ролі якогось морального авторитета, а в ролі діяльного борця з режимом.

— Чи є під***си в нинішній опозиції? І як їх позбутися?

— Їх там повно. Частина, правда, замасковані, і справжнє їхнє обличчя побачимо лише після виборів. Але бажано уже тепер пильно приглядатися до них, аби знову не наплодити тушок і хрунів. Бо після того, як вони потраплять у парламент, позбутися їх законними методами вже буде неможливо. Влада уже купила декого з опозиціонерів і використовує їх так, як їй це вигідно. Ось побачите, коли коаліція опозиційних партій розподілить між собою округи, хтось один обов’язково все поламає, покинувши коаліцію перед самими виборами. Причина буде якась дуже поважна. А наслідки – плачевні, бо весь план зазнає фіаско. Цей сценарій з успіхом уже було випробувано на Львівщині.

— Чи можуть вплинути письменники на ті процеси, які відбуваються в Україні? От, Винничук, Андрухович, Матіос різко критикують владу, але чи впливає це на настрій людей?

— Думаю, людям від усвідомлення того, що весь інтелект нації – на їхньому боці, значно легше. Це додає народу сил і надії. Бо ж по той бік інтелекту немає. Там є кілька митців, яких зуміли прикупити – Ступка, Драч, Коротич, Дмитро Стус – але хіба їх можна назвати совістю народу? Зрештою, вони публічно ніде цей режим не вихваляють. Є частина письменників, які просто мовчать. Ні риба, ні м’ясо. Але я не маю, що втрачати, не перебуваю на державній службі, можу собі дозволити бути незалежним. Я чекаю нового Майдану і вірю, що він скоро відбудеться. Тому свою роль вбачаю лише в тому, щоб надихати народ на революцію.

— Вірите у позитивні зрушення?

— Обов’язково. Влада робить усе для того, щоб її викинули вперед ногами. Повинні прийти нові сили, й вони є. Вже підросла молодь, яка мислить по-новому, знає мови, а не те, що ці всі барани, які на хвилі патріотизму стали уже професійними депутатами: Кендзьор, Яворівський, Мовчан… Вони нам нічого не задемонстрували, крім своїх нових костюмчиків.

— І коли ви передбачаєте кардинальні зміни?

— Найпізніше, коли це станеться – після виборів до парламенту. Влада буде настільки брутально фальсифікувати вибори, що це викличе новий вибух. А інакше й бути не може. По-чесному вони ніяк не приведуть у парламент стільки людей, щоб сформувати більшість. Тож нам тільки треба бути пильними, аби під виглядом демократів нам не підсунули нових тушок. Треба кожного такого кандидата попередити: якщо він зрадить, то його чекає народна помста. Я дивуюся, що досі ще жодній тушці ніхто мордяки не розвалив, авта не спалив… У тридцяті роки галичани знали, як поводитися з такими хрунями. Змізерніли ми.

— На які жертви готові піти особисто ви?