Два роки тому, 11 березня 2010 року, Міністерство освіти і науки (МОН) України очолив Дмитро Табачник. Це призначення одразу викликало бурю протестів, які не стихають і нині. Українці тут не те що трохи гавкають, а криком кричать, натомість «табачниковий» караван досі просувається. Отже, куди за два роки заїхала українська освіта?

Мінус рік, плюс проблеми

Чи не найпомітніших змін за часів міністра Табачника зазнала система загальної шкільної освіти. Пам’ятаєте, у 2000 році в українських школах почався поступовий процес запровадження 12-річки? Вона мала, по-перше, зменшити навантаження на учнів, а по-друге, зробити нашу освітню модель ближчою до європейської.

Але щойно Табачника призначили міністром, одразу різного роду науковці видали на-гора купу критики 12-річки. І вже через чотири місяці Верховна Рада ухвалила закон про повернення 11 класів. Сам одіозний міністр переконував, що на завершення «дванадцятирічної» реформи держава просто не має грошей, а 11 років – це цілком по-європейськи. Хоч дотепер середню освіту за 11 років здобувають лише у двох країнах – Росії та Білорусі. Ось так велика реформа канула в Лету, як і всі кошти та зусилля, витрачені на неї.

Новий закон зі старту спричинив купу проблем. По-перше, до початку навчального року залишалося менше двох місяців і вчителі, коли повернулися з відпусток, просто не могли зрозуміти, що ж робити – ані нових підручників, ані програм. По-друге, в тупику опинилися батьки дошкільнят. Цим же законом в Україні запровадили обов’язкове навчання п’ятилітніх дітей у садочках. Але місць у дошкільних закладах закон не додав…

Поменше українського

З поверненням до 11 років навчання МОН отримав вагомий козир для впровадження наступних змін. Адже нова система – це нові програми та підручники.

Особливу увагу тут приділили гуманітарним предметам – українській мові, літературі, історії. Ще навесні 2010-го Табачник гучно заявив про спільний з Росією посібник для вчителів історії. Навіть була створена робоча група. На щастя, у грудні того ж року ця ідея з тріском провалилася.

Але історію таки «поправили». Так, у підручниках з історії України для 5-го класу зі словосполучення «штучний голодомор» чомусь зник прикметник «штучний», так само як і згадки про січових стрільців, бій під Крутами та Майдан.

Чимало змін у підручниках для одинадцятикласників. Друга світова війна стала Великою Віт­чизняною, меншає інформації про УПА, немає згадки про Карпатську Україну, Майдан вмістився у два абзаци. Натомість, з’явилася біографія Віктора Януковича…

Наприкінці січня минулого року МОН своїм наказом затверджує концепцію літературної освіти. За нею, при вивченні літератури у школах з українською мовою навчання обов’язково вивчаються «українська література» та «світова література». При цьому можливою є інтеграція (об’єднання) цих курсів. Також зазначається, що «література інших народів, що мешкають в Україні, сприяє усвідомленню учнями культурного багатства нашої країни. Особлива роль при цьому належить російській літературі як художньо-словесному надбанню, у тісній взаємодії з яким протягом декількох століть формувалася українська література».

А нещодавно розгорівся новий скандал. За інформацією громадських організацій, 1 лютого цього року Дмитро Табачник потай від громадськості підписав наказ, яким затвердив типові навчальні плани на наступний рік. Ними передбачено суттєве скорочення уроків української мови та літератури. А найбільшим шоком стала відсутність у планах такого предмету, як «Історія України» – цей курс, начебто, збираються інтегрувати зі всесвітньою історією. У МОН від цієї інформації відхрещуються.

Наче на продовження теми у ЗМІ з’явилася інша скандальна новина – про те, що Табачник планує викинути з українського алфавіту букву «ї». МОН і на це дало спростування. Логічних пояснень цієї «жаби» може бути два: або хтось із журналістів невдало пожартував, а решта рознесла, або міністерство зробило закулісний «вброс» – аби дискредитувати навіть аргументовану критику реформ міністра.

За що не люблять ЗНО?

Стосунки Дмитра Табачника та системи зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО) часто порівнюють зі стосунками мачухи з нерідною дитиною. Дитина є, її терплять, але не люблять, і краще б вона взагалі десь поділася.

За міністра Табачника система, яка колись повернула українцям віру в чесні правила вступу до ВНЗ, з кожним роком все більше зводиться нанівець.

Навесні 2010-го, менш ніж за два місяці до кінця навчального року, МОН відкоригував правила вступної кампанії. Став «важчим» шкільний атестат – за нього можна було отримати до 200 балів. За два місяці виправити свої оцінки, звісно, мало кому зі школярів вдалося. Тож показово, що наприкінці навчального року суттєво зросла кількість куплених класних журналів. Їх придбали на 30% більше, ніж у 2009 році. Кажуть, переписували, аж гай шумів. І, мабуть, не за дякую.

Також МОН надав абітурієнтам право подавати сертифікати двох попередніх років. А ті, хто закінчив школу до 2007-го та хотів учитися на заочному, мали змогу обирати – складати тести чи вступні іспити до вишу.

Тоді ж міністр підписав наказ, яким вперше за всю історію ЗНО тести повинні були перекласти російською та ще п’ятьма мовами національних меншин.

Та вступна кампанія відзначилася кілометровими черги під університетами та «паралічем» електронної системи «Конкурс».

Нічого, пережили. Але не встиг­ла у новоспечених студентів розпочатися перша сесія, як міністерство вже сформулювало правила вступу на 2011 рік. І також не на користь ЗНО. Хто закінчив школу до 2007-го, також міг обирати – тести чи вступні іспити. Але якщо торік ця норма поширювалася лише на заочників і вечірників, то тепер – і на студентів стаціонару. А ще до загального результату додавалися бали за підготовчі курси при університеті. Звісно, також не безкоштовні.

Ще одна знакова подія сталася в січні минулого року – звільнили директора центру оцінювання якості освіти Ігоря Лікарчука. Офіційна причина – незадовільне проведення тестування з англійської. Сам Лікарчук про своє звільнення дізнався у ніч перед Різдвом… з інтернету. На його місце призначили Ірину Зайцеву, у минулому заступницю міністра Табачника, а перед тим – депутатку Луганської обласної ради та одну з керівниць «Луганського обласного російського центру».

Сама ж вступна кампанія 2011 року також мала свою особ­ливість – скорочення бюджетних місць у ВНЗ. Принцип розподілу держзамовлення і досі залишається таємницею. Показово, що його суттєво урізали Києво-Могилянській академії та Львівському національному університету ім. Франка – закладам, які найбільше конфліктують з міністерством.

Сьогодні вже оприлюднені правила вступної кампанії на 2012 рік, вони майже аналогічні попереднім. Хоча, як показує практика МОН, для змін ніколи не пізно.

Закон виходить у лідери

Щодо вищої школи – то тут найгучнішим прецедентом стали спроби Табачника впровадити свій Закон України «Про вищу освіту». Проект став лідером як із кількості акцій протесту, так і за часом прийняття. Основне, що не задовольняє у ньому і студентів, і освітян, і громадські організації – це звуження автономії вишів і прав студентів. Для прикладу, зміна цін для контрактників протягом навчання – навряд чи на зменшення.

Взимку та навесні 2011-го, після студентських протестів, проект двічі відмовлялися реєструвати у Верховній Раді. У січні цього року під парламентом відбулася чергова акція протесту. Вимагали, щоб під час студентських канікул не виносився на голосування жоден із трьох проектів «Про вищу освіту». (На той час їх вже було три – Авт.).

Прем’єр Микола Азаров дав вказівку створити робочу групу, яка би працювала над законом про вищу освіту. Її очолив в.о. ректора Національного університету «Київська Політехніка» Михайло Згуровський. Таку ініціативу розцінюють по-різному.

Для прикладу, директор центру освітнього моніторингу Павло Полянський вважає, що створення робочої групи на чолі зі Згуровським, який незаплямований близькими стосунками з владою, перш за все має відокремити проект від імені Табачника. А насправді, каже Полянський, йдеться не про доопрацювання змін до законодавства про вищу освіту, а саме про доопрацювання лише одного із трьох «своїх» проектів.

Як буде – побачимо. Прем’єр Азаров спрогнозував, що закон ухвалять найближчим часом, аби вже з 1 вересня він набув чинності.

***

За ці два роки Дмитро Табачник також устиг дозволити навчання іноземців у наших ВНЗ не тільки українською, але й іноземними мовами, почалася кампанія з оптимізації шкіл – якщо простіше, то просте закриття шкіл з малою кількістю учнів. Відзначився він і своїми публічними висловлюваннями про вагомість російської мови та літератури. Кількість акцій протесту проти Табачника важко й порахувати, а у вересні минулого року він навіть отримав ляпаса букетом від студенти Могилянки Дарини Степаненко. Невдоволення його «реформами» час від часу лунають навіть з боку членів Партії регіонів і президента Януковича. Чому не звільняють? Можливо, для того він є – аби приймати на себе основний негатив від вражених змінами українців. Може, чекають виборів – аби потішити електорат. А можливо, українська влада просто не може цього зробити, бо не вона його призначала…

Репортер