Діяльність внутрішніх військ України органічно поєднана з історією і долею держави. Формування військових організацій правопорядку в різні часи називали по-різному. Але незмінним було і залишається одне: внутрішні війська створені і діють в інтересах Української держави, захищають мир і спокій у суспільстві.
Для майже півтисячі військовослужбовців окрема військова частина внутрішніх військ МВС України, яка дислокується в Івано-Франківську, стала не просто місцем служби, а й великою дружною сім’єю. Нині ця частина – чи не єдиний в обласному центрі підрозділ з усіма атрибутами справжньої військової служби. Очолює її підполковник Володимир Барзюк. На посадах стрільців, водіїв, зв’язківців, кінологів працюють контрактники. Дехто з них проходив тут строкову службу.
Черговий на КПП ввічливо, але твердо запитує про мету візиту. Телефонує офіцерові-психологу групи виховної роботи майору Віталію Легкому, і вже за мить Віталій Микола- йович веде мене у розташування частини.
Не в кожного ґазди на обійсті і в садибі така чистота, як на території батальйону і в казармах. «Рота, шикуйсь!» – чути голос днювального. За лічені секунди хлопці виструнчуються і прямують до їдальні. Вона ж слугує і за актову залу, де відбуваються різні торжества. У святкові дні в меню тут обов’язково є щось смачненьке. Та солдати не нарікають на якість харчування і в будні дні, кажуть, що часто їм дають курятину і щодня – овочеві салати. Ті ж, хто служить довше, по секрету зізнаються, що грошове забезпечення здебільшого витрачають на солодощі.
Троє новобранців, з якими мені довелося поспілкуватися, вже мають вищу або незакінчену вищу освіту, а службу саме у внутрішніх військах обрали свідомо.
22-річний Сергій Тищенко народився у селі Надіїв на Долинщині, закінчив чотири курси Прикарпатського юридичного інституту Львівського державного університету внутрішніх справ, отримав диплом бакалавра. Сергій – з міліцейської родини: у слідчому ізоляторі працювала його мати, батько теж служив у міліції. Тож рішення вступати саме до цього вузу прийшло ще задовго до закінчення школи. Тепер 12 місяців молодий чоловік застосовуватиме на практиці здобуті у вузі знання, а у селі Мединя Галицького району на нього з нетерпінням чекатиме дружина.
За власним бажанням пішов у внутрішні війська, закінчивши Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника, і 23-річний житель Верховини Богдан Спаський. Щоправда, хлопець здобув економічну освіту. Зізнається, що хотів би працювати у податковій службі, де без військового квитка, зрозуміло, не обійтися: «Мені потрібна характеристика з тих військ, які най- більше підходять для моєї майбутньої професії».
Закінчивши у цьому році Західноукраїнський економіко-правничий університет, 21-річний Степан Черевко з села Глибоке Богородчанського району отримав диплом магістра за спеціальністю «облік і аудит». Сам прийшов у військкомат, попросився на службу, оскільки хоче працювати держслужбовцем. «Внутрішні війська вважаються одними з елітних, – каже хлопець, – тому я свідомо попросився саме в цей рід військ».
Усі троє проходять службу лише з 18 листопада, але їх наставник, виконувач обов’язків заступника командира навчального підрозділу з виховної роботи лейтенант Володимир Логвиненко, вже бачить їх як перспективних і називає у числі найкращих.
Хлопці навперебій розповідають про розпорядок дня: підйом – о 6.00, відбій – о 22.00, а поміж тим шикування, стройова та фізична підготовка, розвід, навчальні заняття, прибирання, перегляд теленовин, прогулянки перед сном.
У вихідні новобранцям дозволяється подзвонити по мобільному рідним і близьким, розповісти про себе, поцікавитися новинами вдома. У ці ж дні до них на КПП можуть прийти родичі.
Зараз у солдатів напружена пора – вони готуються до прийняття Присяги, що має відбутися 12 грудня: вчаться марширувати, вивчають текст Присяги. За словами Віталія Легкого, зазвичай на цю церемонію запрошуються духовні особи, перші особи міста й області, керівники обласних управлінь силових структур. Для рідних і близьких військовослужбовців влаштовують день відкритих дверей, вони можуть ознайомитися з умовами їх проживання і проходження служби, подивитися на техніку, озброєння.
– Обов’язково буде концерт, адже ми маємо свою художню самодіяльність: духовий оркестр, вокально-інструментальний ансамбль, – не без гордості каже ма- йор Легкий, який несе відповідальність за психологічне забезпечення службово-бойової діяльності. І хоча людей без проблем не буває, поки що жодних зривів, які б істотно вплинули на службу, не було. Нині новобранці саме проходять процес адаптації, а вже потім стажуватимуться на патрулюванні та конвоюванні.
Окрім нормативів, які потрібно виконувати, певно, в кожному роді військ, тут є свої, так би мовити, ексклюзивні: проведення поверхового огляду, надівання наручників. Це й не дивно, адже завдання підрозділу – охорона громадського порядку, конвоювання підсудних, забезпечення проведення судових засідань.
Солдати патрулюють вулиці міста без огляду на вихідні чи свята. Вважають, що армійська школа обов’язково згодиться їм у житті, і не розуміють тих, хто «косить» від армії. Дружать, незважаючи на різницю у віці, освіті чи місці проживання. Хтось подумує про контрактну службу в майбутньому, хтось хоче продовжити навчання. А вечорами хлопці беруть у руки ручки і ретельно виводять на чистих аркушах: «Мамо, я дуже сумую за вами...».