Наприкінці жовтня в Україні оголосили про пандемію свинячого грипу. Випуски телевізійних новин нагадували фронтові зведення, на початках серед населення поширилися панічні чутки і настрої. Треба віддати належне медикам, які не шкодуючи свого здоров’я і часу, почасти докладали героїчних зусиль, щоб допомогти людям побороти небезпечну недугу, заспокоїти громадськість. В епіцентрі цих подій перебувала й служба медичного забезпечення прикарпатської міліції.

Працювали на межі людських можливостей Про недавню напругу в медичній службі УМВС нагадують втомлені обличчя лікарів і медсестер та досі заповнені палати стаціонару. Епідемія відступила, але багатьом пацієнтам потрібно ще довго лікуватися та пройти тривалий курс реабілітації. 

«Для нашого колективу цей складний період настав ще на початку жовтня, коли серед працівників і пенсіонерів, членів їх сімей почав зростати рівень гострих респіраторних захворювань, – розповідає керівник служби медичного забезпечення УМВС полковник міліції Іван Гуцуляк. – Потім пішли пневмонії, важкі форми грипу. З 20 жовтня запровадили карантин, регулярно опромінювали приміщення кварцевою лампою. Виділили також окремий кабінет для прийому хворих. Потім довелося обладнати ще один, бо лікарі не встигали приймати всіх хворих. Адже за день до нас зверталися 80-90 пацієнтів».

Іван Миколайович каже, що були дуже важкі хворі, причому ускладнення спостерігалися здебільшого в молодих людей. У стаціонарі лежали по 140-150 хворих, у той час, коли він розрахований на двічі меншу кількість. Медики робили обходи пацієнтів по три-чотири рази на день. 

«Наш колектив з честю витримав це складне випробування і вийшов з нього ще сильнішим, більш згуртованим, – продовжує Іван Миколайович. – Важко когось виділити, бо всі працювали на межі людських можливостей. І все ж хочу відзначити дільничних терапевтів – Ларису Кирилюк, Ларису Карабінович, Зоряну Пендель, Наталію Клименко. Вони щодня приймали хворих, виїжджали на виклики. На них лягала велика відповідальність, крім того, що самі наражалися на небезпеку захворіти. А коли вже пішли хворі з ускладненнями, то дуже зросло навантаження на стаціонар. Там і зараз ще багато хворих, хоча відзначаємо спад захворюваності. За свою лікарську практику, а я працюю тут понад 30 років, подібного не пригадую».

Модифікація «іспанки» 

Терапевт із 35-річним стажем Богдан Васильчук, який очолює стаціонар з поліклінікою служби медичного забезпечення УМВС, вважає, що медики зіткнулися з модифікацією грипу А, який ще називався «іспанкою». Хто його модифікував – чи це була природна мутація, чи результат генної інженерії – наразі не відомо. На жаль, наша країна виявилася не готовою до нашестя свинячого грипу. Маючи в березні інформацію про початок епідемії, а в травні – попередження Європейського лікарського співтовариства про те, що в нас спалах цього грипу прогнозується на жовтень, в Україні практично нічого не зробили. Хоча мали достатньо часу, щоб підготуватися. Найперше, потрібно було зробити вакцинацію населення, забезпечити людей противірусними препаратами і масками. 

«Я чергував у суботу, 31 жовтня, в міській лікарні № 1 і прийняв за зміну 100 пацієнтів! – із хвилюванням згадує Богдан Васильчук. – Перше, з чим зіткнувся на прийомі, – надзвичайною панікою. Третина з тих, хто до мене звернувся за допомогою, були люди більше налякані, ніж хворі. Вони годинами вистоювали в коридорах у чергах разом із хворими на грип і заражалися від них. Щодо профілактичних заходів, то тут теж були проблеми. Розрекламовані препарати «Амізон», «Афлубін» та інші мають ефект, поки їх приймаєш. Наступного дня після того, коли закінчиш їх уживати, дія препаратів завершувалася. Вони не дають гарантії, що людина не захворіє, а лише надію сподіватися на легший перебіг хвороби. А паніка була така, що люди змітали з аптек усе, що бачили.

Ми звернулися в Департамент охорони здоров’я МВС України, подали заявку на виділення 120 тисяч гривень, а отримали п’ятдесят. І за це дякуємо. Завдяки особистим зв’язкам отримали сто упаковок «Таміфлю», якими забезпечили медичний персонал і хворих. А з Одеси передали 50 упаковок «Аміксину». Наша сестра-господиня виготовила маски з кількох тисяч метрів марлі. Забезпечили ними не лише поліклініку та стаціонар, а й передали для працівників Державтоінспекції».

Богдан Іванович розповів, що було вжито низку заходів, аби локалізувати масштаби захворюваності. В підвальному приміщенні медслужби виділили окремий кабінет для хворих з температурою, щоб вони не пересікалися з іншими пацієнтами. У стаціонарі встановили жорсткий режим карантину, без змоги відвідувати хворих. Зобов’язали носити маски не лише медперсонал, а хворих. 

«Коли їх стало 150 на 80 ліжок, ми почали докладати резервні кушетки, облаштували в кабінетах ізолятори, – продовжує Богдан Васильчук. – Я мав більший досвід, тому взяв основний удар на себе. Особисто вів до півсотні хворих, при тій умові, що терапевт у звичних умовах веде до 25. Ми залучили до роботи в стаціонарі медиків військово-лікарської комісії, частину медсестер із поліклініки.

Я дуже вдячний кільком нашим структурам: насамперед управлінню ДСБЕЗ і його керівнику Андрію Мельничуку, а також працівнику обласної прокуратури Валерію Мельничуку. Вони нам допомогли придбати матраци, яких не вистачало. Отець Юрій, котрий проводить богослужіння в нашій капличці, надав холодильник, матраци, два телевізори, які ми встановили в палатах. Хворі мали хоч чимось відволікатися, бо психологічна обстановка була надзвичайно важка. Допомогли також начальник управління інформаційних технологій УМВС Віктор Ткачук, керівники Яремчанського і Калуського міськвідділів Михайло Палійчук і Василь Кіцелюк, колишній керівник УБОЗу Микола Щирук, пенсіонери Анатолій Пастерніцький і Павло Питльований.

Хочу висловити вдячність медстатистику Людмилі Саїв, медсестрам Надії Вовчук, Оксані Боднар, Лесі Марковецькій, лікарям Юлії Ярощук, Тетяні Мельник, Любові Пиріг, начальнику військово-лікарської комісії Ірині Петровській. Ми задіяли до чергувань лікарів інших профілів, які раніше працювали на «швидкій допомозі» чи мали справу з терапевтичною роботою.

Медики вдячні начальнику УМВС Василю Станіславовичу Кузнєцову за підтримку і розуміння ситуації. Cподіваємось, що до другої хвилі епідемії, якщо вона настане, в плані ресурсного забезпечення будемо готові».

Хворий з виглядом заплаканої дитини

Якщо говорити про клініку захворювання, то чим відрізняється каліфорнійський грип від звичайного? За словами досвідченого терапевта, найперше – зовнішнім виглядом хворого. Він має вигляд заплаканої дитини: сильна сльозотеча і набряк обличчя. По-друге, дуже пітніє. Питання температури не дуже актуальне: були пацієнти, котрі мали під сорок градусів, і швидко видужували, а деякі з 35-градусною температурою були в дуже важкому стані. А ще – інтоксикація, головні болі.

«Основне правило при лікуванні грипу – п’ять днів ізоляції під наглядом лікаря, – каже керівник медичного стаціонару. – Якщо цього не дотримувалися, то кожен третій пацієнт мав ускладнення. Важкі пневмонії розвивалися буквально на очах. Люди мали надзвичайно сильну задуху, навіть у стані спокою. Які були проблеми? Найперше – з киснем. У нас є кисневий балон, подушка. Якщо би мали підведений трубками кисень у палату, було б дуже добре, але це надзвичайно дорого.

Ось чого не було, так це проблеми з людським ресурсом. Медперсонал відпрацював на всі 12 балів. Я не йшов додому раніше дев’ятої вечора, так само і лікарі та медсестри. Я приходив о половині восьмої ранку, вони вже були на роботі. Ми мали стажерку Оксану Наконечну, яка працювала стільки часу, скільки вимагала ситуація, при тому, що в неї маленька дитина. Старша медсестра Леся Шадей, не покладаючи рук, трудилася у маніпуляційній. За добу треба було поставити хворим до півтисячі крапельниць. Це колосальне навантаження. Кваліфікована медсестра може поставити за чергування 20-30 крапельниць, максимум сорок. А виходило значно більше. Але люди витримали.

До нас звернулися за допомогою 652 особи, з них 489 працівників органів внутрішніх справ. У 75 діагностували пневмонію, в 38 хворих – з ускладненнями. Це тільки по Івано-Франківську. Особливість така, що лікування бронхітів і пневмоній відбувається дуже тривалий період часу, відповідно затягується й період реабілітації. Повне одужання після постгрипозної пневмонії настає через два – два з половиною місяці! Терміни лікування та реабілітації значно подовжуються. Це позначиться на втратах людського ресурсу, робочого часу».

«Таміфлю» чи «Аміксин»?

Медики чи не вперше зіткнулися з таким підступним вірусом і, як кажуть, на ходу вишукували алгоритми лікування. «Ми переконалися, що при вірусно-бактеріальних ускладненнях протизапальна терапія має бути дуже потужна, – ділиться практикою Богдан Васильчук. – Мінімум два антибіотики, мінімум один нестероїд. На одному антибіотику хворого не витягнути. Жодного хворого не виписували додому, поки його не послухали два лікарі, крім лікуючого. Ми хочемо мати пролікованого пацієнта. На сьогодні є тільки один випадок рецидиву, в той час, коли в міських лікарнях поверталися в стаціонар до десяти відсотків хворих. Рецидив дуже дорого обходиться і пацієнтові, і медичній установі».

Начальник стаціонару, коли в нього проявилися перші симптоми захворювання, вживав «Таміфлю». А ще доповнив лікування старим дідівським методом: дружина, теж медик, приходила до нього на роботу й двічі клала банки. Богдан Васильчук каже, що більше довіряє менш розрекламованому «Аміксину». Цей препарат менше впливає на печінку, кров. Після курсу його приймання ще три місяці зберігається імунітет. Ще одна його перевага – значно дешевший.

Богдан Васильчук не підтримує ідеї повсюдної вакцинації населення, особливо в цей період. «Треба робити щеплення заздалегідь, – вважає мій співрозмовник. – Я бачу два варіанти виходу з ситуації, якими пішли наші сусіди Чехія, Словаччина. Вони закупили патент і виготовлятимуть вакцину, обладнання. Чому ми повинні платити за оксигенатори по три тисячі євро, а не робити їх тут? Інший варіант – навчити населення правильно поводитися в такій ситуації. Не можна давати людям інформацію, яка їх настрахає. Це призводить до паніки.

На мою думку, при такому екстремальному розвитку подій відомча медицина справляється з викликами краще. Наша автономія, дисципліна медперсоналу призвели до менших втрат. У нас перехворіло близько десяти відсотків медиків, а по місту – до третини. Чіткі протиепідемічні заходи дали позитивний результат».