Українські емігранти таки повертаються…

Помаранчеві лідери може навіть і не здогадуються, що на їх обіцянку повернути емігрантів в Україну - таки знаходяться люди, що повертаюся в Україну на завжди. Сьогодні пропонуємо розмову з мешканкою Івано-Франківська, Ольгою Татарин, яка  довший час прожила на еміграції в Аргентині.

- Пані Ольго, по правді, я стрічаю першу людину, яка після довгих років еміграції повернулася в Україну?

- Ні, я не одинока. Повернулися дуже багато наших українців. Хоча є такі, хто залишається на зажди. Ми ж відносимося до тих, що остаточно зрозуміли, що ніде крім України вони не будуть щасливими.

- Скільки часу ви прожили в Аргентині?

- Я з сім’єю прожила близько десяти років в містечку Ланос біля Буенос-Айреса. Українців там було дуже багато - бо чим далі від Буенос-Айрес, то тим легше знайти житло. Зараз там проживає десь до сотні українських сімей. Колись було значно більше, але багато з них повернулися на Україну, а ще багато - повиїжджало в Англію.

- А чому саме в Англію?

- То був такий короткий період у 2005-2006 роках, коли можна було нелегально зійти з літака у Лондоні. Тобто наші українці купували квитки на літак «Буенос-Айрес – Київ» з пересадкою у Лондоні, а відтак там виходили десятками. Причина в тім, що в столиці Великобританії є два аеропорти, тож при переїзді між ними на цьому проміжку дороги українці просто … губилися.  Хоча вони змушені були здавати свій багаж, який таки летів до Києва, але в багажі нічого цінного не було. Так сотні і сотні українців виїхали з Аргентини й облаштувалися в Англії

- Чому ж українці не хочуть залишатися в Аргентині?

- Наш український менталітет дуже відрізняється від тамошнього. Наприклад, ми українці завжди звикли домагатися чогось значущого в нашому житті. Що стосується менталітету латиноамериканського – то вони задовольняються тим, що мають. Тобто в Аргентині настільки невідповідні зарплати, що як би не викладалася наша людина там, вона за їхню зарплату нічого суттєвого придбати не може. Принаймні того, що ми  звикли мати в Україні. Тобто місцеве населення там задовольняється малим. Українець же хоче мати хату, авто, освіту, а там, щоб до цього доробитися - то це майже не реально. Там можна добре жити, добре харчуватися, з їжі можна позволяти собі все. Але досягнути того, що можна досягнути в інших країнах Європи – неможливо.

 - Як місцеве населення сприймає наших емігрантів?

- 90% населення в теперішній Аргентині – це всі виходці з Європи. Їх діди-прадіди приїхали в різні періоди часу, щоб будувати Аргентину. Тому можна сказати, що вони благосклонно ставляться до наших людей, бо це країна емігрантів. Там у одній сім’ї може бути навіть чотири національності - для них це нормально: бабця - полька, батько – аргентинець, а зять - японець або кореєць.

Наша старша донечка Юля вийшла заміж, має дитину. Її чоловік аргентинець, бо він народився в Аргентині, але батько його є італієць, а мама - іспанка.

Там в населення немає ніякої агресії: ні національної. ні навіть міжрелігійної (між католиками та євангелістами, наприклад). Там всі вітаються, обнімаються і цілуються. І це не награно - у них це у них в крові: вони надзвичайно радо вітають тебе. У нас, на жаль, такого ще нема.

- Виходить в Аргентині не можна заробити достатньо грошей?

- Так, справді, там не можливо заробити добрі гроші. Ми працювали спочатку, як і всі починають - прибирали по хатах. Потім потрапили на фабрику і деякий час пропрацювали там. Потім ми все-таки відкрили свою власну справу – кузню. Так от скажу, заробити там можна гроші хіба що на хороше харчування. Але що стосується тих заробітків, про які всі думають, то можу сказати нашим землякам: не їдьте туди, бо не матимете грошей вернутися назад. І от мені треба було 10 років, щоб приїхати назад в Україну. Якби у мене була можливість повернутися раніше - я б це зробила одразу, навіть на другий місяць.

- А чому ж ви, власне, емігрували?

- Наміри у мене були зовсім інакші ніж у інших людей. Тоді у мене дуже тяжко хворіла моя дитина; ми проходили обслідування в Києві і у Москві, і в нас були  дуже плачевні діагнози. І  нам лікар порадив змінити клімат. Хоча лікарі в Москві казали, що у нашої донечки взагалі немає майбутнього. Ми все-таки спробували поміняти країну і знаєте дитині стало краще. Ми навіть не були там ні разу в лікарні. Бог, проявивши милість, ісцілив мою дитину. Я щаслива від того безмежно.

- Як же ж ті наші українці, які вже там народилися?

- Наші українські хлопці, що там народилися і виросли часто їдуть на Україну щоб одружуватися. На місцевих латиноамериканках женитися не дуже поспішають.

- А чому, дівчата там, кажуть, гарячі?

- Насамперед тому, що нашому хочеться з’їсти вареників, борщу, холодцю, а якщо він жениться на місцевій, то він ніколи цього видіти не буде: у кращому випадку матиме м'ясо і питиме мате через трубочку. Це чітко і ясно; і ніяких змін вже не буде. Якщо женився на латиноамериканці - то доведеться їсти те, що вони варять. А вони люблять понад усе рис і можуть його їсти кожен день. Вареників ніхто не робитиме. Але найчастіше вони заказують піццу і всякі пиріжки по телефону. Вони звикли дзвонити  по телефону і все заказувати в сервісах. На нас вони дивляться із здивуванням. До речі скажу вам такий, може і примітивний приклад: там. де живуть українці видно навіть по смітнику.

Аргентинці біля кожної хати мають сміттєвий бак. Так от, українські відходи такі, що видно, що українці таки варять їсти - є лушпайки… А відходи біля аргентинців - просто яка коробка від піцци, та порожня пляшка від вина або мінеральної води. І це справді дуже замітно. Тому наші хлопці їдуть в Україну, шукають собі жінок і забирають їх туди. Доля ж наших жінок така, що вони потім часто впадають у депресію.

- Тобто культурний шок?

- Наші дівчата там шоковані, бо вони сформовані тут, в Україні. У них український менталітет. А та різниця, яка є між нами, просто разюча. Я не хочу сказати, що в Аргентині все погано - це не правда, просто там все інакше. І це не те саме, що поїхати десь тут в Італію чи Іспанію. Це абсолютно інший світ, інше життя. Хоча багато наших українців там щасливі. Може тому, що в Україні у них було взагалі жахливе життя? Не знаю, ну принаймі там вони почуваються як в раю.

- Ну, напевно, - пальми, банани, танго…

- До речі про танго. В Аргентині всі «хворі» на танго і на футбол. Це їхня абсолютна залежність. Там так багато різних заходів відносно танго: конкурси, вечори, масові виступи. та змагання просто на вулицях. Це  виглядає прегарно, але це досить таки важкий танець. Я колись танцювала у Франківську танго в танцювальному  ансамблі, але там я таки не наважилася  станцювати.

- А що ж про футбол?

- Ну, тут і слів не вистачає. Ніякого кращого подарунка для аргентинської дитини не існує як тільки хіба футбольний м’яч, бутси, або футбольна форма. Мені здається, що вони там родяться з м’ячем. У нас якось не так. Ми, українці, намагаємося  якось більше всесторонньо розвинути дитину. Ми хлопчика можемо послати і на музику, і в художню школу. А там навіть одного проценту таких не назбирається. Там хлопчик, який не грає у футбол, хіба що  вроджений інвалід. Там всюди футбольні клуби, стадіони, поля. Субота і неділя - це просто жах, в ці дні власне й відбуваються найбільші змагання та ігри.

- А дівчата?

- Теж футбол. Там навіть навіть домашнє завдання моїм дівчатам у школі (5 клас) задавали таке: футбольний гравець – такий-то. Де  він народився, в якій команді грає, скільки забив голів? Або ще: тоді-то в такому місті через місяці відбудеться така-то гра між такими-то командами. Запитання дітям: хто заб’є гол, Уявляєте собі і мої учениці мене питають, мамо, а хто там заб’є гол?  

- Скажіть, а чи українське посольство в Аргентині якось бодай  допомагає вернутися нашим землякам на батьківщину?

- Та ні. Вони якщо і допомагають повернути десь когось, то хіба що в коробочках після кремації. Там в Аргентині вимерло дуже багато наших українців - поспивалися страшенно.

Знаєте, там років п’ять тому півлітра чистого спирту коштувала на наші гроші 50 копійок. І  кожен міг собі вільно купити той спирт. Його до речі там продають і досі у кожному кіоску, але вже тепер подорожчав – коштує три песо, десь трохи менше одного долара.

- А для чого їм цей спирт в таких кількостях?..

- Вони використовують його в різних цілях: в технічних, в господарських, тощо.  У них у хаті спирт – це як у нас, наприклад, свічка - тримаємо в домі, бо раптом лампочка перегорить. Отак там спирт держать. Самі ж аргентинці не п’ють. Там п’яного побачити - це дуже велика рідкість. П’яним може бути хіба бомж на вулиці. Аргентинці  п’ють вино і то дуже по- трошечки: на дні бокала. Тому уявляєте собі здивування аргентинців, коли вони бачили наших хлопців, що пили той спирт цілими пляшками. Вони навіть питалися – а той хлопець зранку ще буде живий?

- Ну, то вони ще не знають наших можливостей…

- Так, нажаль, наші хлопці поспивалися, багато з них повмирало. Багатьох з них навіть не було де ховати – земля на цвинтарі дуже дорога. Тому спалювали в крематорію, а коробочки з прахом може ще десь і зберігаються, хоча частину з них (на прохання родичів) посольство переправило на Україну.  А щодо самого процесу похорону в Аргентині, то ви собі навіть  не можете уявити, які там методи поховання. Там місце на цвинтарі купують завчасно на десятки років до смерті. А як деколи хтось раптово помре швидше, то його ховають знизу, а того, що купив землю – відтак зверху.  Пригадую випадок коли з України приїхав 19-ти літній молодий хлопець і чомусь раптово помер. Так один наш земляк пан Василь, старий український аргентинець, віддав йому свою яму на цвинтарі. А за кілька років, коли сам помер, то його поховали зверху над тим хлопцем.

- А що порадите нашим краянам, які тільки-но мріють податися на еміграцію за океан?

- Саме головне скажу таке – якщо ви поїдете в Аргентину, і не зможете до всього привикнути, головне – майте завжди при собі гроші на зворотній квиток. Бо гроші можна швидко витратити і потім їх у вас не буде на повернення. А найкраща порада – купуйте білет відразу туди і назад.
11 Грудня 2009, 10:23

ОстроВ
Версія для друку
Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Погода, Новости, загрузка...
Додати новий коментар



Останні новини по темі: