Ім'я Василя Шкляра в українській літературі пов'язане з безперервними провокаціями. То письменник взявся «переписувати», а точніше, стисло переказувати класичну літературу, щоб наблизити її до читача. То написав роман від імені жінки («Кров кажана»). А героїв останнього роману Василя Шкляра «Чорний Ворон» вже встигли охрестити альтернативою воякам УПА. Такі загравання з читачем плюс цікаві динамічні сюжети дозволили Василеві Шкляру стати чи не найбільш продаваним українським письменником.

За роман „Ключ" письменник отримав цілу низку літературних премій: „Золотий Бабай", премії журналів „Сучасність" та „Олігарх". Улюблена лауреатська відзнака Шкляра - «Автор, чиїх книжок найбільше викрали з магазинів».

Минулого вівторка у КМЦ «Є» відбулася презентація «Чорного Ворона». Вітаючи своїх нечисленних слухачів, Василь Шкляр зауважив, що так і має бути, адже ці зустрічі - як зібрання таємного ордену, на них заборонено ходити будь-кому.

- Василю, ви ще займаєтесь наближенням класичної літератури до читача? Для чого ви це робили?

Тепер ні. Я просто погрався, серйозно погрався. Я показав хлопцям молодшим, що треба так робити. Це популяризує літературу. Я завершив версією за «Ревізором» Гоголя, називається вона «Репетиція сатани». Я зробив прозовий твір із комедії, але він ще не вийшов. Видавець заплатив мені гроші наперед, але боїться видавати, бо сатира ця спроектована на наших сучасних політиків. Там є і Ющенко, і Юля, і Янукович. То була для мене така гра. Я переклав на українську «Декамерона», «Тараса Бульбу», наблизив до читача «Повію» Панаса Мирного - у моєму варіанті вона має не 500 сторінок, а 200. Але більше цим не займатимусь, бо не встигну написати того, що сам хочу.

- Маєте ще якусь справу, чи грошей з літератури вистачає? Кажуть, що ви найбільш продаваний письменник в Україні.

Ну, воно так. Можливо, я міг би прожити з літератури. Але я зараз працюю першим заступником голови Спілки письменників. Іноді, коли настають якісь депресивні часи, то я іду між люди і беру собі ще якусь тимчасову службу.

- Ви якось самі називали свою літературу розважальною белетристикою...

Не всю. Розважальною була для мене та, коли я робив «Декамерона» свого, та ж «Репетиція сатани». Просто я пишу з повагою до читача, щоб йому не було нудно. Суто розважальною я б свою літературу не назвав, особливо останній роман. Його можна назвати історичним, філософським романом. Можна трилером. Там є все. Є всі засоби, якими я користувався у попередніх романах: гострий сюжет, елементи бойовика, еротика, містика. Я дуже люблю реалістичну містику, але не люблю вигадок, казок, скажімо, як у Кінга, коли з кілками ганяються за упирями. Бо багато містики відбувається у нашому житті насправді, така містика присутня у всіх моїх книжках.

- Як гадаєте, чому гострі сюжети сьогодні для української літератури така рідкість?

Тому що не вміють теперішні письменники творити сюжет гострий, це нелегке ремесло. Той, хто його вміє творити, ніколи від нього не відмовиться, бо сюжет - як наркотик, дуже велика зваба є його творити. Думаю, що навчитися цьому важко. Можна певні секрети ремесла цього вивчити. Але мої сюжети побудовані на інтуїції, на творчих передчуттях, а просто так, щоб намалювати схему, що отак і так буде відбуватися, - це нецікаво і буде видно нитки, якими сюжет зшитий.

- Як ви писали від імені жінки? Робили спроби якогось перевтілення?

Ну так, я перевтілювався. Письменник перевтілюється і в чорта, і в будь-яку лиху чи добру силу. Це перевтілення притаманне кожному митцеві. Я умію все. Якщо я у «Крові кажана» від імені жінки описую сексуальні сцени, це не означає, що я побував жінкою, але жодна жінка мені не дорікнула, що я помилився. Було дуже цікаво. Особливо, коли описуєш різні фізіологічні відчуття жінки, я завжди кажу, що інтуїція письменника більша, ніж акушерський довідник.

- А про що «Чорний Ворон»?

Роман про повстанську боротьбу українців проти москалів в центральній і східній нашій вітчизні в період безнадії. Роман охоплює чотири роки війни, яку розпочали в 1921-му більшовики проти Української Народної Республіки. Сутичка була нерівною. Українська армія виявилася інтернованою за колючий дріт колишніх польських союзників. Проте збройна підпільна боротьба згодом тривала майже в усіх регіонах України. І особливо відчайдушно виступили повстанці Холодного Яру. На їхньому чорному бойовому прапорі красувався напис: «Воля України або смерть».

А дівчатам я завжди кажу: «Не слухайте цього патосу, бо боротьба - це добре, але роман цей насправді про кохання». Про велике і романтичне кохання отамана Чорного Ворона до жінки на ім'я Тіна. Він служив і воював у Росії, вже навіть трохи забув Україну, а вона його присоромила, розбудила його прибиту душу, і він почав свою війну.

- Вам дорікають тим, що повстанці з вашого роману ледь не заперечують героїзм вояків УПА...

Хочу ще раз наголосити, що повстанська боротьба, яку у нас на сході, в центрі і далі на південь намагаються трактувати як чисто галицький феномен, - це насправді була суцільна єдина боротьба нашого народу. Це визнають насамперед самі упівці. У вас в Коломиї живе легендарний чоловік, сотенний УПА Мирослав Симчич, якого я добре знаю. І першу книжку «Чорного ворона» я подарував йому. Він каже, що це справді була єдина боротьба. Всі ми виховувалися на книжці Юрія Горліс-Горського «Холодний Яр», яка вийшла в 1934 році і зробила дуже великий вплив на формування того покоління, яке пішло в УПА. Галичани навіть брали псевдо ті самі і використовували певні методи боротьби, і так само закінчували життя самогубством, коли була загроза потрапити в полон.

- Чи не боїтесь, що роман буде прийнятий в штики у проросійських колах?

Я в тому просторі давно небажана фігура, ще після роману «Елементал», де мій герой мочить москалів на кожному кроці, а особливо в туалетах, згідно з заповітом Путіна. Раніше на одній імпрезі до мене підійшов Вишневський, з російського посольства чекіст, і казав: «Ми вам очєнь многоє вспомнім. Прєждє всєго ми вам не простім «Тараса Бульби». А я переклав українською мовою перший варіант «Тараса Бульби», який Гоголь потім спотворив, бо Бєлінський і ця його зграя сказали: «Нада усіліть общеруский смисл». Коли вийшов мій справжній варіант «Бульби», у глянцевому журналі «Стиль и дом» вийшло інтерв'ю Черномирдіна, де він сказав: «Подлий переводчик фальсифицировал перевод Гоголя. Он никогда не мог так писать». Я відповів в іншому інтерв'ю трійочнику Черномирдіну так, як має бути.

- Чи буде продовження роману про Холодний Яр?

Напевно, ні. Я давно казав, що це книжка мого життя, я писав цей твір як свій останній і намагався вкласти все, що я можу, що я вмію. Якщо матиму силу, то ще напишу роман про Великодню гору - це теж у Холодному Яру. З нею пов'язана одна з найбільших українських таємниць. Цілком реально, що саме на Великодній горі поховано гетьмана Богдана Хмельницького. Якщо я цей роман напишу так, як його бачу, то ми тоді зможемо поклонитися могилі Богдана Хмельницького.