В індустріально розвиненому Івано-Франківську з усіма його базарами, гіпермаркетами та десятками торгових центрів немає нічого схожого на торговицю у Коломиї. Велетенський блошиний ринок, на якому можна купити все, від продуктів, одягу, котів, картин, роверів, антикваріату до меблів та міні-каплиць, розпочинається щосуботи о 6-ій ранку.

Коломийська торговиця - це великий мурашник. По-перше, через постійне переміщення сотень людей. На суботню торговицю роками з'їжджаються люди з довколишніх районів, переважно мешканці сіл, бо таких «смішних» цін, як тут, не зустрінеш навіть на гуманітарці. Але справа не лише в цінах. Асортименту коломийської торговиці позаздрить будь-який франківський гіпермаркет типу «Все для дому та сім'ї». Тут справді є все, і якби хтось хотів скласти перелік товарів, то мав би страшну мороку.

Власне, сама територія ринку не є великою. Звичайний базар, обгороджений парканцем і розбитий на ряди, у яких продають переважно новий одяг та всіляке залізяччя. Найцікавіше починається за воротами офіційного ринку. Торговиця, як павутина, розростається всіма сусідніми вуличками і захоплює собою добру частину Коломиї «від автовокзалу аж до церкви». Курсуючи у безперервних потоках людей, ловишся на тому, що вже був на цій вулиці. Житловий квартал на один день стає базаром. Товар виноситься з кожної хати і розкладається просто на вулиці, розвішується на паркани, габаритні та цінні речі тримають у хаті, тому часом просять зачекати, щоб збігати за чимось додому.

На першому ж паркані від початку торговиці - старі добротні ліжники. Таких гарних тепер не роблять. За цей уже, фактично, раритет, жінка просить усього 100 гривень. Каже, що розпродує усе з доньчиної хати, вона переїхала на нову квартиру. Тут же на паркані різний одяг, ковдри, на землі баняки, посуд, сувеніри. Сусідні «торгові місця» заповнені таким самим домашнім крамом: ножі, кавоварки, швейні машинки, чоботи, куртки, штани і спідниці, портрети Шевченка, лопати, сокири, телевізори, магнітофони, вишиті сорочки. Усе це колись служило для чийогось хатнього затишку.

Цими днями найактуальнішим товаром на торговиці є теплий одяг та парасольки. За парасольки просять усього 5 гривень, а куртки, пальта та шуби у доброму стані, але з чийогось плеча - від 50 до 150 гривень. Приїжджають на торговицю і за цілком специфічним товаром, якого не знайдеш вже більше ніде. Скажімо, дверцята всіх видів до хатніх печей, упряжі для коней, дерев'яні саморобні драбини, ковані дашки для каплиць. На коломийській торговиці широченний вибір роверів - 90% усіх роверів Коломиї у мене, запевняє власник цілого велосипедного майданчика.

Але щоб знайти те, що справді потрібно, мусиш добряче поблукати хитросплетеними рядами і в буквальному сенсі напружувати очі, бо народний мерчандайзинг нехитрий: капуста продається посеред лопат, сушені гриби серед будівельних матеріалів, лижі разом з баняками, а портрети Шевченка спираються на сокири і сапи. Щоб угледіти дитячі шапочки та повзунки, треба спочатку відволікти очі від банки з квашеними огірками, набору платівок до програвача та «Азбуки секса».

Окрема тема - дешевий антикваріат. Напоказ виставляють лише окремі приманки, скажімо, давні глечики та тарелі по 40-60 гривень. За усім решта треба питати, і є надія, що відразу ж донесуть. Антикварну дубову шафу у доброму стані пропонують за 1000 гривень, щоправда, за нею треба їхати в інший кінець Коломиї. Але головне набити контакти. Продавці дають телефони, призначають час і місце для оглядин товару. І, як у закритих салонах, повідомляють, що через годину після вашого запланованого візиту вони запишуть наступного покупця, так що майте на увазі.

Коломийська торговиця розпочинається щосуботи о 6-ій ранку і триває до 13.00. «Ми приходимо сюди ще перед шостою, щоб встигнути зайняти місце, бо охочих продавати дуже багато і хочеться стати поближче до ринку», - розповідає Ольга. Жінка вже десять років на пенсії і вважає можливість продавати речі зі своєї хати єдиним шансом заробити кілька додаткових гривень. Сусід Ольги, колишній вчитель початкових класів, який тепер продає різноманітні вироби з дерева, каже, що навіть зароблені раз у тиждень 10-15 гривень є суттєвим додатком до пенсії.

Займати місце треба всім, хто не живе на вулицях довкола базару. За право розкласти свій товар на землі люди платять по гривні, місця ж на офіційному ринку, кажуть, коштують 2-3 гривні за день. Втім, навіть заплативши гривню адміністрації ринку, продавці не застраховані від періодичних візитів правоохоронців. Міліція навідується нечасто, але коли приходить, то розганяє весь стихійний ринок. «То кажуть, що до Паски торгуйте, а після Паски не будете, то до Спаса, а потім не можна. Нас так періодично дьоргають. А тут самі старі жінки», - нарікає активістка стихійного ринку пані Євгенія. Вона вже кілька разів носила у міськвиконком заяви від продавців про те, що вони не мають ніякого зиску з цієї торгівлі і не будуть виходити на проїжджу частину, але результату ці заяви не дають.

«Ви думаєте, ми виходимо сюди за оцими двома-трьома гривнями заробітку?», - обурюється Євгенія. «Та я вже десятки разів цю люстру пластмасову з хати виношу і за куртку синову прошу всього 8 гривень, як за пачку сигарет, і все одно не беруть. Ми називаємо це «провітрити речі». В ж подивіться, більшість продавців уже давним-давно на пенсії. Деякі ледве рухаються, а все одно візьмуть з хати якісь лахи і виходять сюди, щоб когось знайомого побачити, дізнатись новини, з кимось поспілкуватись».