Другий, провчившись першу каденцію з оцінкою «незадовільно», як нібито менше зло, вийшов у другу і, зрозумівши, що «національна ідея не спрацьовує», довершував розпродаж національного багатства. В результаті державу було поділено між кількома бандитсько-злодійськими угрупованнями, для приховування істини — кланами (делікатно звучить), а ми дістали з того дулю, або ж ваучери.

Третьому ж дісталась удосконалена система правового захисту злодійства в особливо великих масштабах і тотальна корупція (купуються геть усі — від і до). Тяжкий випав йому хрест. Нам би допомогти йому нести. Але замість підставити плече і витерти піт з чола — напоготові оцет. За п’ять років інформаційної війни з боку «демократичного тоталітаризму» і шустеризованих засобів масової інформації вдалося зробити серед населення України (не плутати з громадянами) з реформатора, навчителя нації, патріота винного в усіх негараздах.

Якщо ж у будь-якій країні світу обирають президента, то в Україні це не так, бо ми обираємо майбутнє нації: або далі йти шляхом утвердження і зміцнення української державності, або робимо «відкат» у світле минуле і залишаємось колонією північного сусіда.

Унікальність, феномен українського буття полягає в тому, що нами кермують здебільшого зайди, чужинці, яким українство було, є і буде кісткою в горлі. Ведена нечистою силою деяка частина населення України забуває, чий хліб і чиє сало їсть. Якщо поляки є поляками без огляду на соціальний стан, партійну належність, то ми ділимось на громадян і населення, на патріотів і манкуртів-безбатченків. Громадяни прагнуть порядку в державі, населення — подачок. Переконати такого індивідуума, що він таким чином торгує Україною, у більшості випадків — марна справа. Бризкатиме слиною, вигукуючи, як любить народ і запевнятиме, що Бог дає йому натхнення... Чому так?

Успадкувавши природу брехливих комуно-більшовицьких ідеологів і крикунів-обіцяльників, сучасні керівники всіх мастей і кольорів декларують піклування про народ, опускаючи його за межу світової бідності. Народ спивається, деградує, вимирає, масово емігрує, де також є приниженим, важко працює і тяжко бідує.

Вчімося ставити собі завжди оте «чому?». Дитина, пізнаючи світ, на кожному кроці питає батька чи неньки: «Чому?». Дитина хоче знати. Але коли обпече пальчик до кухонних дверцят, то більше туди ручками не тягнеться. «Пець», — каже.

Засвоїла науку. З часом оте «чому?» залишається тільки з тими людьми, які прагнуть пізнати світ глибше й досконаліше.

Друга частина самовпевнено заявляє, що знає все, що з неї вже досить.
Шість разів проголошувано українську незалежність, українську державність. І п’ять разів ми її втрачали. Чому?!

Відповідь одна попри деякі відмінності у причинах: не було єдності. Навіть передостаннього разу ми не змогли витримати такої потуги, що протистояла нам, — есесерівської. Але чи всі тоді стали на прю? Одні жертвували собою, другі — допомагали ворогові доносами, збройно, треті — вичікували... Це ті, що їх хата завжди скраю... Це в разі поразки. А в разі перемоги — вони перші за отриманням благ.

Помаранчевий Майдан — наша героїка, апогей національного піднесення. Але чи можемо порівняти тих, хто мерз на майданах і площах, з тими, хто жертвував життям у 40-50-ті? Непорівнянно!.. А як сьогодні на душі їм — тим, що залишились, коли завойовники їхньої землі обзивають їх бандерівцями з підтекстом — бандити. Вони ж — нащадки справжніх бандитів-завойовників, манкурти — знущаються з гордості нації! Тут не в ноги зимно, а душа холоне... І є такі, що слухають таких лже-пророків-блюдолизів...

Цей, шостий, раз ми можемо її, нашу Україну, втратити без жодного пострілу. Просто віддати в руки антиукраїнським силам (вони по-блюзнірськи заявляють про себе, що вони — це Україна і вони — з Україною в серці). Якби то так було!

Хочеться вигукнути: «Люди! Не продавайте майбутнє ваших дітей і внуків, не торгуйте Україною!». Поставимо перед собою ще декілька «чому?»:

— чому так ненавидять українського Президента?

— чому у Верховній зРаді сидить 300 неукраїнців?

Певен, що будуть ще десятки таких «чому?». Хто ж питає: «А що він мені дав?», то відповім, що, як відомо, дають лише жебракам...

Думаймо. І шукаймо відповіді. І оберімо того, хто веде націю до перемоги.