Впродовж уже 16 років міцно тримає штурвал цього корабля історії — Державного архіву Івано-Франківської області (ДАІФО) Катерина Мицан. Чимала її заслуга в тому, що цей заклад вважається серед архівістів, науковців України одним з наймодерніших і найкомфортніших за умовами роботи для дослідників. і бачиться вельми промовистий підтекст у поєднанні двох по-своєму пам’ятних для неї дат: із 70-річчям створення обласного державного архіву та системи архівних установ на Івано-Франківщині збігся ювілей самої Катерини Петрівни.

Народилась вона 4 січня 1955-го в містечку Букачівцях на Рогатинщині, а її дитячі та юнацькі роки минули в Надвірні. Починала трудову біографію робітницею БМУ «Лісбуд» місцевого лісокомбінату, потім працювала в торгівлі, на вчительській ниві й у вищій школі.

25 із 37 років загального трудового стажу К. Мицан віддані державній службі. Саме чверть століття тому вона пов’язала своє життя із системою архівних установ області. Кажуть, що люди, які приходять працювати в архів, або дуже швидко йдуть звідси, або якщо вже залишаються — то на все життя. Бо це напрочуд цікава, захоплююча, та водночас і неймовірно складна й навіть фізично важка робота. Витримує далеко не кожен. Катерина Петрівна знає всі тонкощі архівної справи не з інструкцій та Основних правил роботи — настільної книги архівістів, а з власного досвіду. Адже у цій царині де тільки не працювала: в госпрозрахунковій групі, у відділі комплектування, відомчих архівів та діловодства, у відділі зберігання — старшим охоронцем фондів, у відділі фізичної схоронності документів — реставратором, у відділі інформації та використання документів. З 1990-го вона завідувала архівом Івано-Франківського міськвиконкому. А в серпні 1993 р. наказом Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України призначена директором Державного архіву Івано-Франківської області.
Катерина Петрівна — професіонал високого штибу, яких ще пошукати в сучасній архівній галузі. Стати фахівцем такого рівня допоміг їй і професійний досвід, і солідний освітній «багаж». Закінчила Львівський університет ім. І. Франка за спеціальністю «Історик, викладач історії та суспільствознавства». Потім навчалася заочно у Московському історико-архівному інституті. Уже в незалежній нашій державі здобула в Українській академії державного управління при Президентові України (Львівська філія) спеціальність «державне управління» та відповідну кваліфікацію магістра. Учасник міжнародних форумів архівістів, вона все повчальне з досвіду роботи своїх закордонних колег впроваджує в ДАІФО, налагоджує зв’язки з архівами інших країн.

Завдяки наполегливості і старанням директора під обласний держархів надали просторе приміщення, оскільки старе вже зовсім не задовольняло потреб цього закладу.

Катерина Петрівна піклується про стан розвитку архівної справи й загалом на Прикарпатті. Працівники обласного держархіву щодня контактують зі своїми колегами в районах та містах краю, а також здійснюють комплексні, тематичні, контрольні перевірки роботи архівних підрозділів райдержадміністрацій та міських рад.

Втім, К. Мицан не лише управлінець, а й відома як науковець — історик-архівіст, джерелознавець. і цінність цього її доробку аж ніяк не применшує те, що вона не має наукового ступеня. В усіх своїх наукових розвідках сповідує принцип: про історичні події — мовою документів. Тематика наукових досліджень Катерини Петрівни широка і розмаїта. Це й діяльність органів місцевого самоврядування в Станіславському воєводстві у 20–30-х роках ХХ століття (такою була тема її магістерської роботи), і друга хвиля української еміграції до Канади, і антивоєнний рух на Західній Україні в 1917—1939 рр., і прогресивний жіночий рух у Галичині з кінця ХIХ ст. до 1939 р., й діяльність Союзу українок, й історія профспілкового руху на Західній Україні, й  шевченкіана на Прикарпатті початку ХХ ст., й боротьба ОУН—УПА в 44—50-х роках...

К. Мицан автор буклету, присвяченого 50-річчю архівної справи на Прикарпатті, відповідальний редактор першого тому путівника «Державний архів Івано-Франківської області». Результати її наукових досліджень опубліковані в наукових часописах «Пам’ятки: археографічний щорічник», культурно-просвітньому краєзнавчому часописі «Галичина», історико-культурологічному  щомісячнику «Галицька старовина», в матеріалах конференцій, має вона численні публікації в обласних та районних газетах. Катерина Петрівна є членом редакційних колегій таких суспільно значимих видань, як «Реабілітовані історією», «Книга Пам’яті України», «Прикарпаття: спадщина віків» та інших, де серед представлених документів є й ті, що зберігаються в ДАІФО. А безпосередньо інформаційні матеріали архіву, з ініціативи К. Мицан, жителі Івано-Франківська мають змогу побачити на виставках до дня міста.

а сама вона як джерелознавець найвагомішим вважає свій внесок у написання історії Західно-Української Народної Республіки. Катерина Петрівна готує тематичні добірки матеріалів періодичних видань періоду ЗУНР, які є у фондах науково-довідкової бібліотеки ДАІФО, бере участь у пошуках документів цього державного утворення в архівах ФРН (Бонн, Мюнхен). І, звичайно ж, не можемо не згадати і про її спільну з професором Олександром Карпенком працю над упорядкуванням п’ятитомного збірника «Західно-Українська Народна Республіка. 1918—1923. Документи і матеріали». Це видання унікальне в світовій історичній науці тим, що крізь призму документів та матеріалів висвітлює історію держави від моменту виникнення до кінця її існування.