Педагог зі Снятина створив сучасну виробничу компанію

Компанія «Євромодуль» (м. Снятин) розпочала свою виробничу діяльність трохи більше як десять років тому — у 1997-му. і за цей час зуміла зайняти п’яте місце в Україні за обсягами виробництва металочерепиці. Що ж до західної України, то тут їй немає рівних.
А нещодавно до своїх попередніх досягнень компанія додала ще одне — «Євромодуль» наразі єдиний в Україні завод, де освоєно промислове виробництво водостічних систем для будинків. Досі їх або ж виготовляли майстри кустарним способом, або ж уже сучасні системи забудовники закуповували і завозили з Росії та Європи.
Втім, писати про «Євромодуль» неможливо, не оповідаючи передусім про президента компанії Ігоря Гаврилюка — людину, яка з нуля створила сучасний виробничий комплекс просто в полі. А якщо бути точним, то на той момент то вже було навіть не чисте поле...

— Отримати земельну ділянку у нас вкрай складно. Але ось тут, — Ігор Гаврилюк вказує на підлогу збірного модуля, що служить адміністративним приміщенням компанії, — свого часу виникло стихійне звалище, куди звідусіль звозили будівельні і побутові відходи й інше сміття. Селяни тут закопували навіть загиблу худобу. і це за кілька сотень метрів від головної дороги при самому в’їзді до Снятина. Міська рада всіляко намагалася заборонити самовільне звалище і впорядкувати його територію. Але, на жаль, не мала для цього достатніх ресурсів. Тому наша пропозиція відвести ділянку під будівництво заводу покрівельних матеріалів з тим, що ми візьмемо на себе виконання всіх робіт із захоронення сміття й рекультивації землі, видалася для міськради дуже доречною.

Лише захоронивши сміття й розрівнявши ділянку, робітники змогли приступити до будівництва фундаментів під швидкозбірні і практичні модулі та ангари, де згодом розмістилися виробничі цехи, адміністративні і склади компанії «Євромодуль».

Виробничі потужності заводу нарощували поступово. Взагалі, як розповідає І. Гаврилюк, все розпочалося з того, що він, як і багато інших, возив покрівельні матеріали з Польщі. «Але попит на них зростав, — розповідає ігор іванович. — І ми вирішили налагодити їх виробництво в Снятині. Спочатку встановили одну лінію з виробництва металочерепиці. Її ми придбали у поляків. Але невдовзі її потужностей не вистачило, бо дуже багато людей будувалися. Тож ми купили і запустили другу лінію, потім — третю, четверту, п’яту...»

Водночас команда фахівців «Євромодуля» наполегливо працювала й над розширенням асортименту продукції. Адже людям, котрі будуються, потрібна не лише сама покрівля, а й водостічні системи, утеплювачі і пароізоляція, гідроізоляційна плівка й металопрофіль, щоб закрити дах знизу. А також конькові планки, планки вітрозахисту і захисту підвіконь, жолоби, сніговловлювачі та кріплення до них. А багатьом — ще й віконні та балконні системи; для мансардових приміщень. інакше кажучи, комплексні рішення.

Стратегія розвитку бізнесу

На розумінні реальних потреб клієнтів і прагненні їх задовольнити І. Гаврилюк й будував стратегію розвитку свого бізнесу. Наполегливо, крок за кроком він збирав під дахом компанії все, що стосується покрівлі. Що можна було робити власними силами, освоювали, поступово розширюючи виробництво. Що ж до тих елементів покрівлі, які колектив заводу наразі не спроможний виготовляти самостійно, наприклад, мансардні вікна, то президент компанії «Євромодуль» знаходив провідних виробників за кордоном і укладав з ними договори, які дозволяли представляти їх на українському ринку.

Власне, саме так було і з водостічними системами. На початку компанія пропонувала своїм клієнтам, які будувалися, водостічні системи зарубіжних виробників. А вже згодом, коли дозволили фінансові можливості, придбала спеціальне устаткування й запустила промислове виробництво власних систем. Першою і наразі єдиною в Україні.

— Був, до речі, такий випадок у нашій практиці, — розповідає Ігор Гаврилюк.

— Ми тривалий час намагалися домовитися з однією австрійською фірмою про поставки потрібного для нашого виробництва матеріалу за прийнятною ціною. Але марно. Для її керівництва ми були невідомою компанією. Тож продавати свою продукцію австрійці були готові, але за надто високою ціною. Нинішнього року ми вкотре надіслали їм запит і отримали вже відому нам відповідь. Але тут австрійці приїхали до Снятина. Подивилися на наше виробництво, зокрема, на дуже дорогу фінську лінію для промислового випуску водостічних систем, та й кажуть: «У вас серйозна фірма». і після переговорів погодилися продавати нам свою продукцію за прийнятною ціною.

Розвиваючи власне виробництво, І. Гаврилюк незмінно дотримувався правила вести справи з виробниками справді високоякісних матеріалів. Хоча це було й непросто.

— На початку ми виготовляли металочерепицю виключно зі шведської сталі, що є найдорожчою, — продовжує свою розповідь підприємець. — Купили в них одну партію металу, другу, третю... Аж тут на завод приїжджають шведські технологи зі своїм обладнанням. І час, як мені думається, вибрали не випадково — коли вдарили морози. Вимірюють температуру в цеху, перевіряють, чи немає на поверхні мікротріщин... Річ у тому, що пресувати листи і формувати з них металочерепицю слід при температурі не нижче 12 градусів тепла. Коли ж стовпчик термометра опускається до 8-9 градусів, то на поверхні можуть утворюватися мікротріщини. Вода, потрапляючи в них, швидко руйнуватиме зовнішній шар покрівлі, а фарба, нанесена на металочерепицю, через два-три роки стане облазити. Співпрацювати з провідними зарубіжними виробниками — то не так просто....

Але вигідно, якщо працюєш так само високоякісно. Бо коли і. Гаврилюк востаннє приїздив до шведських партнерів, то топ-менеджер фірми Ларсон відкрив покутянам кредит на 200 тисяч євро. Без банківських застав чи будь-яких інших гарантій. Каже: «Виробляйте продукцію і продавайте».
Сьогодні, як розповідає І. Гаврилюк, на український ринок ввозять багато дешевих товарів, у тому числі й покрівлю від китайських та інших виробників. Сумнівної якості. Та цей шлях не для нього. На відміну від тих, хто привозить з-за кордону металочерепицю та комплектуючі і продає на ринках і кого покупець вже через рік, можливо, й не знайде, компанія «Євромодуль» — це постійно чинне підприємство. «Нехай ми менше заробимо, але не втратимо своєї репутації», — зазначає він. Це один з принципів ведення бізнесу І. Гаврилюка.

...Фінансова криза не обійшла «Євромодуль». Проте її удар, зокрема по обсягах виробництва, не був катастрофічним. Бо основними покупцями покрівельних матеріалів компанії є приватні забудовники. І лише окремі з них призупинили будівництво. Тому І. Гаврилюк вже налагоджує ділові контакти і укладає договори з австралійцями. «Хочемо придбати і встановити лінії для виробництва сендвіч-панелей у середині та мінеральною ватою, — зазначає він. — За можливістю зберігати тепло їх можна прирівняти до вимурованої з цегли стіни товщиною 50 см».

Ще один задум на найближчу перспективу — налагодити виробництво металочерепиці й іншої продукції в Києві. Наразі в столиці України компанія має власне представництво. Це сприяє успішним продажам, але не вирішує низки інших проблем. Зокрема, транспортування товару зі Снятина на Київщину обходиться в чималу копійку. А до того ж під час перевезень та перевантажень нерідко пошкоджуються окремі листи металочерепиці.

Як усе починалося?

Користуючись відвертістю І. Гаврилюка, беззаперечно, не міг не запитати про те, як йому вдалося заробити перші гроші, необхідні для розгортання сучасного виробництва.

— Народився в Снятині. Тут закінчив школу. А далі — географічний факультет Чернівецького університету, — розповів він. — Здобувши диплом, працював вчителем географії. Але десь ближче до середини 90-х років минулого століття побачив, що сім’ї дедалі важче зводити кінці з кінцями. Заробляти почав традиційно для багатьох покутян — возив товари з Польщі. На початках — вживаний одяг, тобто секонд-хенд. А потім — і металочерепицю, кріплення до неї, рулони плівки, мінеральну вату. Зі зростанням попиту, коли ми вже не встигали привозити покрівельні матеріали, як їх зразу ж розкуповували, вирішив налагодити їх випуск тут, у Снятині.

Варто додати, що під дахом компанії «Євромодуль» І. Гаврилюк розвивав не лише виробництво. Частину коштів було вкладено у створення невеликого власного транспортного підрозділу, здатного виконувати міжнародні перевезення. Це вигідно, бо за кордон — у Польщу, Німеччину, Австрію — «ТіРи» його компанії доставляють вантажі на замовлення інших українських підприємств, а звідти — матеріали і комплектуючі, необхідні для виробництва покрівлі, а також — секонд-хенд. До речі, президент «Євромодуля» зумів навіть скористатися кризою — коли автомобілі для багатотонних міжнародних перевезень впали в ціні, він повністю оновив парк свого невеликого транспортного підрозділу.

— Сьогодні, безперечно, ми могли вже відмовитися від того, з чого починали, — ввезення вживаного одягу, — зазначає Ігор Іванович. — Проте шкода розривати вже напрацьовані зв’язки: у Німеччині ціла фабрика сортує одяг спеціально для нас та ще одного оптового покупця з України. Нікому іншому не продають. Є також розвинута мережа збуту. Але цим напрямом бізнесу нині вже займається моя дружина.

Сам же І. Гаврилюк тепер має можливість зосередитися виключно на питаннях розвитку сучасної компанії «Євромодуль», яку власноруч створив.