Доводилося чути, що народження дитини – це бізнес. Ні, малят не продають. Можна вважати, що їх купують – у лікарів. Ті за певну плату організовують і приймають пологи та забезпечують комфортні й безпечні умови народження дітей. Звісно, гроші беруть не у всіх і не кожного разу. Та випадки, коли медики цілком безкоштовно допомагають малюкам з’явитися на світ, у Франківську переповідають один одному як визначні події.

Є категорія батьків, які з різних причин не бажають задовольняти апетити гінекологів міського пологового будинку та обласного перинатального центру. Ці їдуть народжувати на периферію – в райони.

Усе частіше майбутні батьки надають перевагу пологовим будинкам, які співпрацюють із закордонними організаціями. Кілька років тому мамочки, що шукали природного способу народження маляти в присутності тата і в найбільш відповідних для цього умовах, намагалися народжувати в Богородчанах чи в Городенці. Тепер обирають Тлумач.

«У свої тридцять один я свідомо чекала дитину, – розповідає франківчанка Ярослава Олексюк-Тихоліз. – Шукала пологовий будинок, де були би добрі лікарі, фаховий персонал і умови. Переконана, що те місце, де діти з’являються на світ, повинне бути чистим, світлим, мало би оновлюватися хоча би раз на два роки. Ми вже давно пережили «совок» і «суворі будні». Сьогодні холодильник у лікарняній палаті, санвузол і душ з гарячою водою, розетка, в якій можна зарядити мобільний телефон чи закип’ятити чайник, – це звичайна річ. А у випадку пологів – необхідність. Так само як м’ячики, спеціальні крісла та інший допоміжний інвентар у передпологових палатах, функціональні ліжка з розкладними спинками в пологових залах. І можливість народжувати з чоловіком чи з кимось із рідних. Усе це разом я називаю «умовами». І все це разом створює враження, що про жінку і її дитину турбуються. Відповідно, допомагає почуватися затишно і комфортно. Допомагає встановити довірчі стосунки з лікарем і максимально безболісно пройти фізіологічний процес пологів. Бо пологи – це природній процес, який у нас спотворюють і довкола якого роблять «бізнес».

Ярослава і Володимир готувалися пройти пологи разом. Жінка стояла на обліку у міській жіночій консультації, відповідно, і народжувати мала у міському пологовому будинку. «Моя дільнична лікарка працює в міському роддомі. З її поведінки було зрозуміло: вона сподівалася, що ми автоматично станемо її клієнтами. Коли ж побачила, що може бути інакше, змінила доброзичливе ставлення на дещо нервове. Чесно кажучи, в питаннях поводження вагітної жінки ми з нею так і не знайшли порозуміння. Але я про це не шкодую, бо все, що робила, робила правильно і найкраще для свого новонародженого синочка», – каже жінка.

Ярослава розповідає, що спочатку хотіла народити сина в Городенці. Її привабило, що тамтешнє пологове відділення було третім в Україні і першим в області з тих, які були реконструйовані і запрацювали за швейцарською програмою «доброзичливих до дитини». Зупинилася на Тлумачі тому, що в січні цього року пологове відділення Тлумацької центральної районної лікарні також зазнало перебудови. Лікарня вже кілька років є учасником українсько-швейцарського проекту «Здоров’я матері і дитини». В рамках цього проекту і оновили відділення. «Я дуже емоційна людина, і на мене тяжке враження справила пологова зала у Франківському міському пологовому будинку, та, що на першому поверсі, – пояснює Ярослава. – Коли я була на консультації, мене завели у неї. Може, справа у давній сіруватій плитці, може, у потріпаному кріслі, може, ще в чомусь, але було таке враження, що я потрапила в минуле. Звідти я вийшла з твердим переконанням, що їду в Тлумач».

Чоловік Володимир підтримав Ярославу. За тиждень до пологів жінка знялася з обліку у Франківську і стала на спостереження в жіночій консультації у Тлумачі. «Хто з лікарів буде приймати пологи?» – допитувалися родичі. «Хто буде на чергуванні, той і прийме», – відбивався чоловік. Ті знизували плечима. Воно й зрозуміло: у Франківську прийнято замовляти лікаря – це поширена практика. Вважається, саме лікар гарантує, що все пройде без проблем. Про пологи домовляються вже з перших місяців вагітності. Доходить до казусів: то когось «кріплять» на збереженні, щоби дотримати до часу, коли лікар вийде з відпустки. То лікар їде на море – уже куплені квитки! – і породіллю вирішують «стимулювати». Обидві історії – реальні випадки із знайомими наших співрозмовників, читачів "ГК".

Можливість вибирати, як відомо, дорогого варта. Жінки, яким доводилося впродовж минулого року народжувати у Франківську, називають однакові цифри. Своєрідний прайс, який поширюють майбутні мами та їхні родичі, а підтримують усілякі порадники-посередники з медичного середовища. Неофіційна платня у міському пологовому будинку залежить від складності пологів, але в середньому становить 2000 грн. Кесаревий розтин вартує вдвічі більше. Плюс список медикаментів та витратних матеріалів – до півсотні позицій, до 1500 грн. Плюс благодійний внесок при поступленні – 50 грн. І ще плата за партнерські пологи. «Моя дільнична лікарка попереджала, що треба буде офіційно оплатити квитанцію в бухгалтерії і з нею прийти на пологи – з квитанцією і з чоловіком», – каже Ярослава. А ще можуть бути видатки на палату покращеного перебування – раптом не захочеться човгати в туалет і ванну коридором на поверсі.

«У Тлумацькій лікарні, куди я прийшла народжувати разом із чоловіком, на приймальному перевірили тільки його обов’язкові довідки, – зазначає жінка. – Не виставляли ніяких рахунків. Направили у передродову палату для партнерських пологів. У відділенні були три різні передпологові палати з одним на всіх туалетом і душем. У нашій передродовій був умивальник з антисептичним милом. А ще два м’ячики, крісло, ліжко, інші меблі. Вже тепер можу сказати, що без Володимира не змогла би так спокійно, як це було, перебути період переймів. Він розтирав мені спину, робив масаж ніг, водив по кімнаті – і так сім годин поспіль. Відпрацював серйозно, разом зі мною. У пологовій залі я зрозуміла, що не потребую присутності чоловіка і можу цілком довіритися черговому лікарю. Народжувати мені було дуже зручно. Медсестри підняли спинку ліжка, і я була у напівсидячому положенні. Самі пологи тривали півтори години. Коли син народився, його зразу ж поклали мені на живіт. Після того, як відійшла плацента, малюка обтерли, вдягли і допомогли прикласти до грудей. В цей час, а я ще була на ліжку, де народжувала, зайшов чоловік і, поки мені накладали шви, був із дитиною».

Ярослава показує фото і розповідає, що всі післяпологові палати у відділенні – двомісні, з окремою вбиральнею. Їм з Володимиром як учасникам партнерських пологів відвели єдину одномісну палату. В ній був тапчан, так що чоловік міг ночувати разом із дружиною та сином. Було нове дитяче дерев’яне ліжечко. «Ми й собі додому захотіли таке», – сміється Ярослава. За її словами, обійшлося без благодійного внеску. Список ліків був на дві третини менший, аніж у Франківську. «Нас ніхто не ганяв докуповувати одну чи дві ампули, бо ліки закінчилися. Якщо медикаментів у нас не виявилося, але вони були потрібні, давали у відділі. Вся процедура народження дитини обійшлася нам приблизно у 700-800 грн., – продовжує мама сина, якому нещодавно виповнився місяць. – Ми дуже задоволені – і умовами, в яких з’явився на світ наш хлопчик, і ставленням до нас медиків. І у мене душа болить, що жінки можуть не знати, як гарно можна зустріти свою дитинку – не знають про можливість, яка є так близько. Тому ми дуже хотіли розповісти про свій досвід. Про те, що нам вдалося уникнути конвеєра народжень і вирватися з «бізнес-центру». Хочемо сказати всім майбутнім мамам і татам: часто лікарі бачать, що люди переживають, маніпулюють цим і спонукають приймати не найкращі рішення. Треба на це зважати».

Редакція записала ще дві історії від франківських родин, які народжували в Тлумачі. Вони одностайні із Ярославою і Володимиром: добрий досвід треба всіляко поширювати.

Правда іф