Отже, тепер виробники м’яса й молока одержуватимуть фінансову допомогу не безпосередньо від молокозаводів та м’ясокомбінатів, як було раніше. Запрацює інша схема. Переробники сировини відраховуватимуть своє ПДВ до спеціального бюджетного фонду. А звідти тваринники отримуватимуть фіксовані дотації на кожну корову, наявну на 1 січня відповідного року чи то в особистому селянському або фермерському господарстві, чи в агрофірмі. Ось для цього, до речі, в Україні і створено через систему ідентифікації та реєстрації тварин («Галичина» за 31 грудня 2009 р.) Єдиний держреєстр ВРХ, котрий, як сказано у названому законі, має містити достатньо відомостей про худобу для належних адміністративних виплат і забезпечувати можливість власникам корів «заздалегідь перевірити свої права на одержання дотації».

Правда, столичні ринкові аналітики не схвалюють нової схеми, сумніваються, що вона запрацює ліпше, ніж стара, і що гроші справді дійдуть до виробників тваринницької сировини, більшість з яких фізичні особи, котрі, як відомо, не мають бізнес-рахунків у банках. Адже кошти, призначені для них, акумулюватимуться в Держказначействі, на неповороткість якого у виділенні державних грошей виробники нарікають ще відтоді, як з’явилися ці фінансові структури. «Незрозуміло, як розподілятимуться ті ресурси, що стосуються особистих селянських господарств? — запитує, приміром, радник міністра аграрної політики Алекс ЛІСІСТСА. — І чи справді отримають їх селяни»? Адже наразі в уряді лише планують виробити і затвердити порядок перерахування коштів на конкретних корів конкретним товаровиробникам.
Звучать також інші незадоволені голоси з приводу різних аспектів згадуваного законодавства. Однак...

— Парламентська ухвала про підтримку вітчизняного тваринництва шляхом виплати дотацій на кожну корову — це, безумовно, крок уперед для розвитку українського АПК, — резюмує голова постійної депутатської комісії Івано-Франківської обласної ради з питань розвитку села й аграрної політики, керівник обласної організації Асоціації фермерів та приватних землевласників Микола МИРКЕВИЧ. — Чому вирішили вдатися саме до такої форми допомоги селянам? Бо врешті-решт з’ясували, що стара схема підтримки тваринників, яка діяла роками, вкрай неефективна. Річ у тім, що на переробних підприємствах, котрі виплачували здавачам молока й худоби дотації, еквівалентні ПДВ, яке вони вже не переказували до Держбюджету, умудрялися так розпоряджатися коштами, що та підтримка була доволі мізерною.

Скажімо, в Мінагрополітики підрахували, що замість 20 коп. із кожної гривні, вирученої від продажу м’яса, молока і продуктів їхньої переробки, виробникам платили тільки три копійки. Це в середньому. Бо деякі молокозаводи й комбінати виплачували й більше, але інші взагалі не платили нічого. Словом, внаслідок бухгалтерських махінацій більшість коштів, які теоретично належали селянам, на практиці переважно йшли на розвиток самих переробних підприємств. А це мільйони гривень.

Тепер же все має бути інакше. Схему дотування тваринництва з розрахунку на кожну корову зі спеціального бюджетного фонду, який формуватимуть із ПДВ переробників,  розробили за тим аналогом, який добре зарекомендував себе в садівництві та виноградарстві. Тут теж існує фонд, куди відраховують один відсоток з продажу продукції галузевої переробки. і навіть цього року з його фінансовою скрутою в державі, як і попередніми роками, тут повернули виробникам усі належні їм кошти.

Те, що нова схема комусь не подобається, — річ зрозуміла. Найменше в ній зацікавлені директори переробних підприємств. Влітку – восени 2009 року я виконував обов’язки віце-президента Асоціації фермерів України, отож часто бував на засіданнях профільного комітету Верховної Ради, який готував той законопроект. Ще тоді, пригадую, лобісти інтересів переробників усіляко намагалися зірвати підготовку того законодавства. Але дяка голові комітету Миколі Присяжнюку, котрий дослухався до наших наполягань і підтримав саме такі пропозиції.  В результаті маємо ще один справді ефективний спосіб державної підтримки селян.

Тепер би ще домогтися таких дотацій рільникам, які діють у європейських країнах, — на кожен гектар землі, який вони обробляють, та на кожен кілограм продукції, яку здають-продають чи то в Держрезерв або в Аграрний фонд, чи в закриті й інші бюджетні установи. Тоді відпаде потреба у функціонуванні програм «Молоко», «М’ясо» та інших, якими не раз козиряють чиновники від агрополітики, але які, схоже, й запровадили лише для того, щоби спритні ділки на всіх рівнях влади могли використовувати бюджетні кошти насамперед з найбільшим зиском для себе і з найменшим — для тих, кому вони безпосередньо призначені.