Як видно з історії, брехнею можна світ пройти, але добра і стабільності так не збудувати. Згадаймо, приміром, велику Римську республіку (509 – 30 роки до н. е.), яка мала доволі розвинений демократичний устрій. Законодавчу владу тут представляли народні збори, які щороку обирали урядовців (правда, лише з осіб заможного класу – патриціїв). Голос в управлінні державою мали усі громадяни, навіть плебеї таке право собі вибороли. Але постійні війни, які вела ця держава, політика воєнно-соціального популізму зумовили поступовий занепад Римської імперії.

На популізмі створювалися і розпадалися Персія, Македонія, Російська імперія, Австро-Угорщина, фашистська Німеччина. Завдяки йому Лєнін і більшовики організували в 1917 році державний переворот і створили імперію зла – СРСР. Саме популізм сприяв формуванню й поширенню вкрай шкідливих ідеологій: марксизму, ленінізму, сталінізму, комуно-більшовизму, расизму, фашизму, нацизму, які завдали (і завдають) людству страшних руйнувань, морально й фізично знищують народи.

Адекватні плоди дає й популістська політика державної влади в нинішній Україні. Владний популізм Л. Кравчука і Л. Кучми призвів до руйнування багатьох галузей промисловості. Виробництво валового внутрішнього продукту (ВВП) впало у два з половиною раза, а обсяги капіталовкладень – уп’ятеро. Чисельність найманих працівників зменшилася більше як удвоє. Задекларована приватизація за десять років дала можливість купці наближених до влади осіб за безцінь прихопити стратегічно важливі виробництва. Навіть росіяни змогли захопити в Україні 90 відсотків алюмінієвої промисловості, 83 – нафтопереробної, 67 – кольорової металургії, 38 – телевізійної індустрії, 36-33 – енергетичної, машинобудівної та банківського сектору. Якщо на початку 90-х років минулого століття російські магнати могли тільки мріяти про придбання хоча б одного промислового підприємства в такому найбільш антимосковському регіоні, як Галичина, то вже 2001 р. вони контролювали головні промислові об’єкти Західної України. Внаслідок цього в Україні сформувався клас неймовірно багатих олігархів, здебільшого неукраїнського походження, які, крім левової частки національного багатства, захопили ще й представницьку, виконавчу і судову влади. Натомість українці, замість того, щоб боротися проти такого стану речей, тікають з України і працюють на чужинців. А з тих, що зосталися, понад 50 відсотків живуть за межею бідності, споживають харчових продуктів удвоє менше, ніж середньостатистичний європеєць.
Влучну оцінку такому державотворенню дав Є. Марчук ще в 1999 р.: «Замість суверенної і незалежної, демократичної, соціальної і правової держави в Україні збудовано дивне і жорстоке суспільство, де офіційно виголошені слова мають протилежний зміст, а державні дії – протилежний результат. ...В Україні існують два паралельні суспільства. Одне – процвітаюче тіньове, для невеликої категорії вибраних. Друге – дивне і жорстке для решти народу».

Провал соціально-економічної політики визнав і сам Л. Кучма. Зокрема в посланні президента до Верховної Ради України в 2002 р. він стверджував: «Через допущені прорахунки, насамперед низьку дієздатність держави, становлення ринкових відносин супроводжувалося глибокими деформаційними процесами. Набули поширення нецивілізовані форми нагромадження капіталу, істотні суперечності в практиці приватизації, зросли рівень тінізації економіки, корупції та економічної злочинності, обсяги позабанківського грошового обігу. Найбільш небезпечним є зміцнення позицій олігархічного капіталу, його зрощування з державною бюрократією, тенденції підпорядкування економіки та держави загалом корпоративним інтересам».

Ледве ми досягли позаторік три чверті того економічного потенціалу, що був в Україні за «бідного» 1990 року, як уже за половину 2009 року обсяги промислового виробництва скоротилися майже на третину, а машинобудування й будівництва – більше як наполовину. І це при тому, що уряд  Ю. Тимошенко вдався до величезних запозичень, збільшивши втроє свої боргові зобов’язання, довівши їх до шести тисяч гривень на кожного жителя України, а з урахуванням утрачених заощаджень – і до восьми тисяч. Ці борги довго гальмуватимуть економічний розвиток України, а тягар їхнього повернення ляже на плечі наших дітей та внуків.

Отож популізм колишніх президентів  Л. Кравчука і Л. Кучми може здатися лише квіточками порівняно з нинішніми реаліями, коли процес управління країною здійснюється в ручному режимі. Нинішня фінансово-економічна криза не тільки відкинула Україну на чотири–п’ять років назад, а й втягнула її населення у величезну боргову яму. Нею ще й виправдовують бездарність чи навмисність дій влади. Популізм теперішніх борців за президентське крісло вносить додаткову дестабілізацію у грошово-кредитний, фінансовий і соціально-економічний стан України, дедалі дужче розхитуючи його.

Василь ГРЕЧАНИК. рофесор Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника.

ВОНО

ВОНО зародилося в комуністичних і кримінальних надрах колишнього Радянського Союзу. Батьками його були корумповані бонзи комуністичної партії і ділки підпільного бізнесу. Перші відчували, що пануванню компартії швидко настане кінець і потрібно забезпечити своє майбутнє, другі шукали собі дах для своєї діяльності. В певний момент їх інтереси збіглися, і після розвалу Союзу народилося спільне дитя — ВОНО. Народженню сприяла і поява нової кримінальної структури — рекету. Той спочатку відібрав частину коштів у батьків ВОНО, а потім знайшов з ними спільну мову в перерозподілі загальнонародного багатства...

ВОНО не має ні статі, ні національності, часто є чужинцем в Україні, має хижі щупальця, які чіпляються до всього, що йому подобається, і висмоктують все, що можна. ВОНО захопило всю Україну, висмоктує з неї останні соки. Щоб сховати свою справжню національність, ВОНО прийняло закони, які ліквідували графу «національність» у свідоцтві про народження і паспорті громадянина України. Це дало йому можливість посісти панівне місце у Верховній Раді, чого немає в багатьох цивілізованих державах, де національні меншини мають гарантоване представництво, яке відповідає їх частці в населенні. У нас же, обікравши українців і за вкрадені гроші їх же підкупивши, ВОНО окупувало всі владні структури, панує і диктує нам свої правила життя, приймаючи вигідні для себе закони у Верховній Раді.
Це ВОНО пророкує на «общепонятном» чи то навмисне, чи просто від неспроможності вивчити українську мову. Це є свідченням того, що ВОНО зневажає український народ, вважає, що українською мовою говорять тільки недорозвинуті селюки, а пани мають говорити мовою свого господаря.

Це ВОНО прихватизувало левову частку національного багатства, дозволило захопити важливі стратегічні галузі нашому «старшому брату». Це ВОНО отримує надприбутки і різними шляхами перекачує їх за кордон, де вкладає в розвиток інших країн, а Україну примушує брати іноземні кредити для свого розвитку. Це ВОНО хоче залишити українців рабами на своїй споконвічній землі, продавши землю іноземцям з великими гаманцями.
Це ВОНО постійно топить українську гривню, забезпечуючи інтереси своїх фінансових босів, роздягаючи простого українця. Це ВОНО прийняло такі закони, які дозволяють зберегти і відтворити себе при владі. І завдяки цим законам у Верховній Раді України за партійними списками засідають ті, хто за грубі гроші купив собі місце, а разом з ними — їхня челядь.
 

Це ВОНО встановило собі зарплати і пенсії, які виходять за межі здорового глузду, якщо порівняти їх із зарплатами й пенсіями простих громадян. ВОНО ігнорує борців за незалежність України, всіляко відбілюючи справжніх фашистів і прислужників нацистів — комуністів. ВОНО для тих, хто воював проти борців за незалежність України, знищував їх, вивозив на заслання їх і родини, встановило спеціальні пенсії, а борці за незалежність України животіють на мізерній пенсії.

ВОНО роз’їжджає на автомобілях вартістю сотні тисяч $, демонструє годинники тієї ж вартості, хизується своїм дорожезним вбранням на різних тусовках, демонструючи це на своїх каналах телебачення, насміхається над нами: «А що ви нам зробите?».

ВОНО відкрито обкрадає людей, скасувавши прогресивний податок на прибуток, прийнявши єдину норму податку, незалежну від доходів (нині це 17%). Не хоче ВОНО й оподаткування надприбутків, хоч рівень рентабельності за їх монополії досягає і сотень відсотків.

ВОНО полює на людей, безкарно їх вбиває, рвалтує неповнолітніх, бо має недоторканність, яку постійно перед різними виборами обіцяє скасувати, але далі слів справа не рухається.

Отакі-то в нас справи. і що ж нам робити?

Та, напевне, постійно нагадувати, що ВОНО є ВОНО, перекривати йому всіма доступними шляхами дорогу до влади, ставити владу на її місце — слуги народу, а не пана над народом. і якщо ВОНО не зрозуміє, що йому час йти з України, то викинути силою. Коли це станеться, важко прогнозувати. Але якщо ВОНО залишиться у нас, то України не буде.

Валерій ПЛИСАК.
м. Івано-Франківськ.

Чим є демократія по-українськи

Чи є в Україні демократія? Ствердно відповім — немає! Точніше є — з огляду на те, що державою править «народ» — «демос» — «вища каста», в руках якої є гроші і влада і яка, фактично єдина, має вплив на вибори. Також є пересічні українці — «плебеї», для яких влада й гроші недоступні і які, тільки з волі «народу», за гроші, через обман і порожні обіцянки допомагають владі утримуватися. Все відбувається, як і в часи Давньоримської імперії...

Свобода є, але свобода блуду, «зневіри», безчестя, «безсовісті», всебічна свобода для нацменшин, які чомусь захищаються і пропагуються «демосом» через ЗМІ. А на будь-яку реакцію християнського народу, який противиться усім цим свободам, неукраїнська влада відразу ж завішує ярлики ксенофобії, фашизму, расизму, антигуманності, шовінізму й нетолерантності до «людських цінностей», що непритаманно нашій нації взагалі. Свобода слова теж є — для «вищої касти», а простий народ безправний, пригнічений і німий. Слова Конституції «цензура заборонена» стосуються тільки словоблуддя різношерстих сект, партій, представлених «демосом», організацій, вигідних владі, сект і нацменшин. Проте вільне слово вихідців із простого народу ой як обмежене! Преса і телебачення будь-які події в суспільстві висвітлюють однобоко — так, як вигідно їх власникам!
Участь у виборах — тільки для «обраних», для тих, хто має великі фінанси.

Та ще й за закритими партійними списками, в яких пересічному громадянинові ніяк не розібратися. На усіх виборах балотуються тільки добре фінансовані (куплені-продані) політичні сили, які українському народові (плебеям) весь час пропонують хліб і видовища, а не реальну владу українського народу. Обираючи ж, український народ змушений вибрати лише того, хто обіцятиме більші соціальні «блага», чи того, хто кращий за інших, а не реального представника від народу. А якщо й зможе народ висунути свого кандидата, то чи зможе він, пограбований, вести рівну конкуренцію за голоси виборців, коли проти нього мільярди грошей олігархів, усі ЗМі, які є їх власністю, та ще й кілька технічних кандидатів, які обов’язково матимуть ідентичні виборчі програми. І навіть якщо й проб’ється хтось із вірних синів народу до влади, то де гарантії, що він не стане таким же злодієм, як і всі інші, адже на нього є такі прості засоби тиску —  підкуп і залякування чи, зрештою, фізичне знищення.

З огляду на це приходимо до висновку, що в антиукраїнській, псевдодемократичній, антинародній, антиукраїнській, аморальній і безпринципній системі влади про справедливість і добробут українського народу не може бути й мови. Тому державі потрібна абсолютна  зміна системи влади. А ці зміни може зробити тільки сам український народ, який зрештою має об’єднатись і дати відсіч всій нечисті, що паразитує на його знедоленому тілі.

Єднання ж має бути не навколо якоїсь грішної людини чи брехливої кольорової партії, а тільки навколо національної ідеї — ідеї створення Української самостійної соборної держави, де український народ (а не всякі зайди) будуть господарями на своїй Богом даній землі. І для цього українцям найперше потрібно зрозуміти, що таке національна ідея, у чому її суть і що вона дасть українському народові. У цьому йому допоможе тільки єдине — не перечитування й вивчення програм різних партій та організацій, а знання своєї історії, бо недарма кажуть, що хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього.